Називати речі своїми іменами – говорити правду

Називати речі своїми іменами – говорити правду (Автор: Костюк Петро)

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть...

Тарас Шевченко.

Національна колективна пам'ять відіграє особливу роль у житті народу, вона зберігає його ідентичність, формує його цілісність, дає можливість бачити не лише миті поруч, а й весь історичний шлях. Для українців, зважаючи на тривалий період бездержавності, культивування національної пам′яті має непересічне значення. Адже нашу історію тривалий час переінакшували, переписували під себе недруги, окупанти та вороги. Відбувається це і зараз, у час російсько-української війни.

Російсько-українську війну, яка триває з 2014 року, багато хто з аналітиків називає «гібридною війною». «Гібридна війна» триватиме, змінюючи форми й винаходячи нові прийоми як воєнні, так і політичні. Росія здійснює одночасно й гуманітарну агресію в кількох напрямах, ведучи проти України інформаційно-пропагандистську, історіософську та конфесійну війни. Наступ на українську ментальність, традиційні цінності, мову, культуру, систему освіти, історичну пам’ять народу, національні церкви має стратегічну мету: знищення ідентичності української нації, яка є системоутворювальним складником громадянської нації та Української національної держави (Василенко В. Війна 2014 року: спроба системного аналізу. URL: https://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2014/10_2014/17/26-42.pdf).

В Україні, як і скрізь, де нація втрачала свою державу, потуга-переможець удавалася до інтелектуального поневолення, щоб паралізувати здатність до осмисленого й ефективного спротиву. З позиції сили та влади Москва взялася нав’язувати нам свою версію української історії, обґрунтовуючи «природне» право Росії на довічне володіння українськими землями. Кінцева ж мета полягала в тому, щоб змусити самих українців дивитися на світ загалом і свою історію зокрема московськими очима, мавпуючи моделі, розроблені в імперському центрі (Брехуненко В. Спершу свідомість, потім зброя URL: tyzhden.ua › History).

Росія і сьогодні продовжує здійснення гуманітарної агресії та застосування «м’якої» сили з метою руйнації української ідентичності – основного чинника національної держави. Президент РФ В. Путін 3-го липня 2021 р. підписав указ, яким затвердив стратегію національної безпеки країни. У ній ідеться і про плани стосовно українського народу. В указі задекларовано, що досягнення цілей зовнішньої політики Кремля буде реалізовано за допомогою зміцнення «братніх зв'язків між російським, білоруським та українським народами», проте ніяких кроків, які Росія буде для цього робити, не зазначено.

Серед завдань – зміцнити позиції російської мови як «мови міжнародного спілкування» і підтримка громадян РФ, які проживають в інших країнах, у збереженні їхньої «загальноросійської культурної ідентичності».

Тема про те, що українці і росіяни нібито «один народ» активізувалася на прямій лінії президента РФ (Супрун О. Кремль: жодної підготовки до зустрічі Путіна та Зеленського не ведеться. URL: https://www.unn.com.ua/uk/news/1934871-kreml-zhodnoyi-pidgotovki-do-zustrichi-putina-ta-zelenskogo-ne-vedetsya).

Путін заявив, що планує написати статтю, в якій хоче це довести. І він її написав (або від його імені написали). У цій статті він виклав те, що давно вже стало євангелієм будь-якого «добропорядного» російського шовініста і з обґрунтуванням якого легко ознайомитися в кожній книгарні Москви або Санкт-Петербурга (Портніков В. Путін знову заявив про «один народ». URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30447986.html).

В. Путін назвав свою статтю – «Про історичну єдність росіян та українців» (12 липня 2021р.) (Путін В. «Про історичну єдність росіян та українців». URL: http://kremlin.ru/events/president/news/66182).

Стаття на сайті Кремля опублікована російською та українською мовами. В українськомовному варіанті Путін перейшов з «на Україні» на «в Україні», але в російськомовному варіанті статті Путін вживає «на».

Стаття викликала жваві дискусії як у Росії, так і в Україні. У ній Путін виклав аргументи на користь однієї зі своїх найулюбленіших тез про те, що два народи єдині, а їхній дружбі історично намагається завадити Захід («Суміш невігластва та агресії»: російські та українські історики - про статтю Путіна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-57825840).

У першій частині своєї публікації Путін говорить про історію Давньої Русі. Давня історія Руси-України перетворилася на одне з найобговорюваніших питань у відносинах України та Росії. Теза про те, що українці, білоруси та росіяни – «один народ», є ключовою в путінській статті. Слід зазначити, що 2012 року в Росії відбулася трансформація бачення історії східних слов′ян. До того було постсовєтське бачення: три братніх, але окремих народи. З 2012 року повертається стара схема Російської імперії: три складові російського народу. Плємєна і нарєчія. Єдність їх виникла за давньої Русі. За совєтських часів це називалося «давньоруська народність». Бо в неї була єдина мова. Проте відомо, що в давній Русі не було спільної розмовної мови, а була спільна літературна, літургійна, ділова – церковно-слов’янська (солунський діалект староболгарської мови, тоді зрозумілий усім слов’янам). Зокрема, так писали і в Моравії, частині сучасної Чехії. Але ніхто не стверджує, що росіяни і чехи – один народ. А розмовна мова була місцевою.

Спільна мова, на думку В. Путіна, свідчить про нашу спільність як одного народу. Тоді в цей «русскій» народ входять болгари (бо наша публічна мова була власне болгарською) та серби. Хоча самі вони можуть із цим не погодитися. Пряма аналогія: Англія, Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Угорщина, Польща та інші послуговувалися також «спільною мовою» – латиною. Літургійна та офіційна, ділова. За логікою В. Путіна, там мав би існувати єдиний народ. І релігійно, адже там усі були католики. Тому, мовляв, нам, давньоруській народності (церковнослов’янська мова та православ′я), протистоїть «західноєвропейський єдиний народ», який єдиний за мовою (латина) та релігією (західна версія християнства). Незрозуміло тільки з його статті, чому з′явилися англійці, французи, поляки, угорці, іспанці, хорвати… Це ж «один народ»? (Відгук українських істориків на пропагандистську «статтю» Путіна: Вона світоглядна, але не історична і не наукова. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3283242-vidguk-ukrainskih-istorikiv-na-propagandistsku-stattu-putina-vona-svitogladna-ale-ne-istoricna-i-ne-naukova.html).

Є мова розмовна, а є книжна й офіційна. Дослідження сучасного мовознавства стверджують, що у східних слов'ян не було загальної початкової мови. «У всіх слов'янських народів – і у південних, і у східних, і у західних – були початкові протодіалекти, які потім перетворилися на сучасні слов'янські мови. Тобто мовної спільності на побутовому рівні українці й росіяни ніколи не мали», – пояснює історик Кирило Галушко (Хоменко С., Голубєва А. Путін назвав росіян і українців одним народом. Історики пояснюють, чи це так. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-51596469).

Важливою є думка етносоціологів та культурологів щодо поняття «давньоруська народність». У сучасній соціології та культурній антропології відсутнє поняття «народності» за межами російської мови. Немає такого чітко визначеного поняття. Й основна проблема з «народом» В. Путіна: відсутнє визначення «народу» (Відгук українських істориків на пропагандистську «статтю» Путіна: Вона світоглядна, але не історична і не наукова. URL https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3283242-vidguk-ukrainskih-istorikiv-na-propagandistsku-stattu-putina-vona-svitogladna-ale-ne-istoricna-i-ne-naukova.html).

«Руськими як народом у Речі Посполитій або у Великому князівстві Литовському українців ніколи не називали. Був давньоруський термін «русин», що не прижився у Московській державі, мешканців якої називали в джерелах не «руські люди», а «московські люди». У нас це було прикметником, а там – самоназвою. Наша самоназва – «русин». Згодом, у нову історичну добу, в середині XIX століття представники інтелектуальної еліти того часу з Харківського і Київського університетів ініціювали ребрендинг, коли ми назвалися «українцями». Але і тепер ми залишаємося русинами, але не руськими», – коментує історичне обґрунтування статті Путіна український історик Кирило Галушко (Хоменко С., Голубєва Путін назвав росіян і українців одним народом. Історики пояснюють, чи це так. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-51596469).

Важливо звернути увагу на те, що у своїй статті Путін замовчує, пишучи про історію Русі в минулому, існування Королівства Русь – останньої незалежної держави на території України до виникнення козацької Гетьманщини XVIII століття. Він пише: «Після руйнівного нашестя Батия, коли багато міст, у тому числі Київ, були розорені, роздробленість посилилася. Північно-Східна Русь потрапила в ординську залежність, але зберегла обмежений суверенітет. Південні та західні руські землі здебільшого увійшли до складу Великого Князівства Литовського, яке, хочу звернути на це увагу, в історичних документах називалося Великим Князівством Литовським і Руським» (Путін В. «Про історичну єдність росіян та українців». URL: http://kremlin.ru/events/president/news/66182).

Але це є неправдою, адже південні та західні землі Русі, після нашестя Батия, ще не входили до складу Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Путін зумисне не згадує важливий період історії Русі. І це один із пунктів публічно артикульованої президентом країни-агресора стратегії гуманітарного (історичного) впливу на читачів, задля нищення національної колективної пам′яті як складової національної ідентичності українців. Адже «Русь аж ніяк не закінчила свою історію у 1240 році, коли монголи взяли Київ. Потім було королівство Русі на заході майбутньої України» (Відгук українських істориків на пропагандистську «статтю» Путіна: Вона світоглядна, але не історична і не наукова. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3283242-vidguk-ukrainskih-istorikiv-na-propagandistsku-stattu-putina-vona-svitogladna-ale-ne-istoricna-i-ne-naukova.html).

Тому в нас, українців, герой не Олександр «Невський», який підпорядкував владі монголів Новгород, а король Русі Данило Романович. Олександр «Невський» – уособлення боротьби з Європою в союзі з Ордою. Король Данило Романович – уособлення боротьби проти Орди в союзі з європейськими державами. Він у цих складних умовах творив коаліцію для перемоги над Ордою. Ці два протилежні історичні вектори, які проявились у ХIII столітті, визначили подальше формування українського і російського народів.

Ренесансна Європа, звичайно, не була ідеальною, але це було зовсім інше життя, ніж під Ордою. І тому Україна стала іншою, як і Білорусь, – більш західною за своїми цінностями. Отож сьогоднішнє цивілізаційне прагнення України бути в сім′ї європейських народів природне і логічне в культурно-історичному плані. Тому і король Русі Данило Романович – знакова історична постать України.

А в Москві у XVI столітті вихідців з України чи Білорусі, або ж «литовських людей» православних, перехрещували, оскільки московська церква перебувала в розколі з канонічною православною церквою. Згідно з реляціями європейських дипломатів та посланників, був потрібен перекладач з «руської» мови на «московську» (Відгук українських істориків на пропагандистську «статтю» Путіна: Вона світоглядна, але не історична і не наукова. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3283242-vidguk-ukrainskih-istorikiv-na-propagandistsku-stattu-putina-vona-svitogladna-ale-ne-istoricna-i-ne-naukova.html).

Справжня Русь, відповідно до всіх історичних джерел, це землі Києва, Чернігова та Переяслава. «Потім, звісно, королівство Русі на Західній Україні. Але цього королівства не існувало у російсько-радянських підручниках ніколи. Бо у росіян не було королів. Згідно з російськими підручниками історії, у Центральній Росії метафорично «нічого не відбувалося» до ХІІ століття, поки «тут розвинулася культура». Рівно з ХІІ століття починаються оповіді про київських князів, які почали будувати міста, фортеці та розвивати «русскую культуру» (Відгук українських істориків на пропагандистську «статтю» Путіна: Вона світоглядна, але не історична і не наукова. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3283242-vidguk-ukrainskih-istorikiv-na-propagandistsku-stattu-putina-vona-svitogladna-ale-ne-istoricna-i-ne-naukova.html).

Цитата Путіна: «Укра́їнцями називали людей, які жили на рубежах Російської держави. Українці були у Пскові, українцями називали тих, хто захищав з півдня від набігів кримського хана. На Уралі. Усюди були укра́їнці». Цілком знайома теза. «Питання: окраїною чого була Україна? У істориків є очевидні відповіді, котрі не заперечує жоден радянський або російський дослідник давньої Русі, – можемо називати її «Київською» чи ні. Перші літописні згадки слова «україна» у значенні «бойового кордону Руської землі» належать до кінця XII – початку XIII століть. Це Переяславщина, Посульська (за річкою Сула) оборонна лінія, галицьке Низов'я (Бакота) і Берестейщина (тоді частина Волині). Тоді це була «окраїна Руської землі». Що ж являла собою «руська земля»? Жоден російський історик не заперечує, що «Руська земля» в давньоруських джерелах до монгольської навали являла собою три землі: Київську, Чернігівську і Переяславську. Це сучасна центральна Україна. Тобто «Україна» була «окраїною центральної України», а не Росії чи Польщі.

Значення терміна «українці» в Росії і в Україні розійшлися приблизно в XVI столітті. У нас це ставало синонімом козаків, тобто «національного архетипу», там – назвою людей, що живуть на кордонах, околицях. Жодна з тих околиць не стала країною, і згодом усі ті кордони були забуті. Тому у визначення слів «Україна» і «українці» в Україні і в Росії вкладали абсолютно різний зміст», – коментує Кирило Галушко (Хоменко С., Голубєва А. Путін назвав росіян і українців одним народом. Історики пояснюють, чи це так. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-51596469).

Навіщо Путін написав статтю про Україну? Ідея статті така: коли дедалі очевиднішим стає, що Росія втрачає Україну, Росія починає застосовувати м′яку силу. Завдання статті Путіна – заявити права нинішньої Росії на минуле і сьогодення України. Він намагається виправдати анексію Криму або війну на Донбасі і одночасно заявити претензії на інші українські терени. У 1980–90-х роках таке уявлення про історію панувало в партійних і чекістських кабінетах російської столиці. Комуністи і чекісти стали ще більшими шовіністами, ніж чиновники Російської імперії. Саме тому можна сказати, що після обрання президентом Путін вирішив, що тепер може втілити в життя переконання своїх учителів та колег і повернутися в минуле, відновити імперію. А найголовніше – знову об’єднати в єдине ціле «один народ». Путін буде підвищувати тиск і намагатиметься, для внутрішніх процесів у Росії, використовувати «скрєпу» про необхідність відновлення православної імперії та «слов’янського братерства». Путіну навряд чи спадає на думку, що хтось може вважати інакше (Портніков В. Мета Путіна очевидна – «один народ», одна держава URL: https://news.obozrevatel.com/ukr/politics/meta-putina-ochevidna-odin-narod-odna-derzhava.htm).

Зі статті зрозуміло, що Путін не змінив своєї позиції щодо України. Перекручування – дуже свідомі. Зокрема стосовно «існування» давньоруської мови, якої не існувало, і давньоруської народності, якої теж ніколи не було. Усе це вже неодноразово повторювалося російською пропагандою. Путін у час російсько-української війни статтею «Про історичну єдність росіян та українців» пробує проблематизувати національну ідентичність українців. Тому що, якщо немає українців, то немає й необхідності в незалежній Українській державі. Причина появи статті цілком уписується в російську логіку ведення гібридної війни проти України – застосування м′якої сили з метою збереження України в рамках «русского міра». Фальсифікована історія Русі-України у викладі президента держави-агресора Путіна – це інформаційна база для реалізації російських геополітичних інтересів в Україні. Він не визнає кордону нашої держави, застосовує історію до політики. Путін стверджує, що Україна володіє територіями, які є власністю Росії. Перекручення історичних фактів Кремль використовує для виправдання агресії проти України. Питання тільки, чи буде це жорстка агресія або м'яка, маніпулятивно-пропагандистська.

У такій ситуації ми повинні будувати сильні інституції, професійну, боєздатну армію, яка може надійно захистити свою державу, її цілісність та суверенітет і готуватися до того, що з цим доведеться жити довго. Головне, що відрізняє нас від Росії, – це політичні інституції, правила гри. Це об'єднує нас з державами Європейського союзу, і віддаляє від Росії. І саме вирішення цих завдань нам потрібно прискорити. А до того часу доведеться жити в стані холодної війни, яка час від часу переростатиме в гарячу. І дуже часто аргументом у цій війні буде історія (Сердюк В. Історик Ярослав Грицак про статтю Путіна: Вона неймовірно нудна. Але ця стаття – сигнал. URL: https://ucu.edu.ua/news/istoryk-yaroslav-grytsak-pro-stattyu-putina-vona-nejmovirno-nudna-ale-tsya-stattya-sygnal).

Російські ЗМІ повідомили, що стаття президента РФ Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян і українців» за вказівкою міністра оборони Сергія Шойгу включена як одна з обов'язкових тем для із військовослужбовцями з військово-політичної підготовки. А ключову тезу про єдність українського, білоруського та російського народів нібито «поділяють усі російські військовослужбовці». Також в Міноборони повідомили, що «існує необхідність більш докладного вивчення наведених у статті історичних фактів» (Російських військових змусили вчити статтю Путіна про Україну – ЗМІ. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2021/07/15/7300669/).

Маніпуляціям історичною правдою, спрямованим на розкол країни, можна протиставити глибоке вивчення історії України. Таку думку висловив директор Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. «Треба серйозно ставитися до вивчення історії. Тому що у нас в найвищих кабінетах люблять розповідати: ось, історія, деякі історичні моменти розколюють країну... Дурість розколює країну, а не історія. Коли ми, не маючи знань щодо певних історичних подій, починаємо ретранслювати якісь ідеологічні штампи, – ось це роз'єднує країну», – заявив він (Країну розколює дурість, а не історія – Дробович. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3304086-krainu-rozkolue-durist-a-ne-istoria-drobovic.html).

А. Дробович зазначив, що найсильнішим захистом проти цього є глибоке вивчення історичної правди. «І коли ми розуміємо повністю контекст, а не якісь окремі шматки, то тоді ми стаємо менш залежними від маніпуляцій», – пояснив він.

Проблема людей, які вважають, що білоруси, росіяни й українці – один народ, полягає в тому, що вони не можуть сказати цього ані білоруською, ані українською мовою.

Пересічний громадянин України має дуже обмежене і часто хибне уявлення про середньовіччя України. У розмовах, зокрема про XII – XIV століття, чуємо про князів та княжу добу, але майже ніколи про королівські сторінки історії України. Московити так довго перекручували і крали українську історію, що пересічні українці відучилися називати речі своїми іменами. Кремль не був зацікавлений щоб українці пам′ятали про своїх королів та Королівство Русь, бо у московитів такого не було. Нині ми живемо в умовах війни за нашу ідентичність. І, щоб не зникнути, маємо, зокрема, позбутися стереотипів щодо королівського періоду в історії України, які прищепили нам недруги наші.

Знання історії України – запобіжник маніпуляцій історичною правдою. Мусимо говорити правду про нашу історію – називаймо речі своїми іменами.

Називаймо речі своїми іменами, бо це вияв поваги до української історії, сторінок її королівського періоду, зміцнення нашої ідентичності та вияв національної самоповаги та пошани до Володарів Королівства Русь, які відстоювали нашу ідентичність.

Україна-Русь – могутня держава європейського середньовіччя, творцем якої був український етнос. Королівство Русь (Галицько-Волинська держава) стало політичним та духовним спадкоємцем Київської Держави, її високих мистецьких надбань. 1238 року Данило Романович також повернув собі свій престол у Києві. Його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра. Данило Романович погодився на коронацію та об'єднання Руської митрополії з Римом, сподіваючись на допомогу західноєвропейських монархів у боротьбі проти монголів. У той час отримати королівський статус і гідність королівську без згоди на те римського престолу було неможливо.

У грудневу негоду 1253 року (за іншими даними – у жовтні того ж року). посланник Папи Римського Інокентія ІV прибув до Дорогичина. Дорогою була оприлюднена булла, яка стала своєрідним каталізатором згоди тодішнього князя на коронування, бо зміст її закликав володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів. Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогичинському храмі Пресвятої Богородиці. (На сьогодні Дорогичин місто в Польщі. У XI – XIII століттях місто було одним із найбільших ремісничо-торгових і політичних центрів на західних окраїнах Київської Русі. У XIII—XIV століттях місто перебувало в складі Галицько-Волинського королівства). Королівські регалії: корону, скіпетр і державу – Данилові урочисто вручив посланець Римського папи Іннокентія IV, абат Опізо з бенедиктинського монастиря в Мессіні на Сицилії.

За словами літописця, Данило був коронований «вінцем од Бога, од Церкви Святих Апостолів, від престолу Святого Петра, і від отця свого, папи». Цим він, як і інші європейські монархи, отримав підтвердження легітимності своєї влади. Коронація Данила Романовича стала однією з найважливіших та найвизначніших подій середньовіччя в історії нашої країни, що зумовило її інтеграцію в європейську спільноту.

Перенесення митрополії з Києва спочатку до Володимира, а потім до Москви поставило питання про звільнення Українських земель з-під юрисдикції Суздальського митрополита» (Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. Мюнхен.1964.С.38).

Київ, втративши значення «пєрвопрєстольного града Руси», фактично втратив і митрополичу кафедру. Це спричинило великі ускладнення в житті православних Королівства Русь. Ця проблема потребувала практичного вирішення. Перший крок у цьому напрямі зробили володарі Королівства Русь, яким, як правителям незалежної держави, небажаною була підлеглість Церкви їхніх земель митрополитам, що перебували в межах земель найбільших їхніх противників (Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. Мюнхен.1964.С.38).

Стараннями Лева Даниловича та Юрія І Львовича впродовж 1302-1303 рр. на землях Королівства Русь була утворена Галицька митрополія. Достовірним є сам факт возведення 1303 року Галицької єпархії в ранг митрополії. Галицька митрополія була 81-ю у диптиху Константинопольського патріархату. Кафедральний собор Галицької митрополії – Успенський собор (Галич).

Це отримало визнання не лише від Папи Римського, а й від тогочасних православних ієрархів. Існування Галицької митрополії Константинопольської православної церкви мало непересічне значення для існування української незалежної Церкви.

Ведучи розмову про формування ментальності українців за часу Королівства Русь слід згадати і про магдебурзьке право. Зауважимо, що процес зародження і розвитку магдебурзького права як форми місцевого самоврядування на території України в період Королівства Русь (Галицько-Волинської держави) – не лише минуле нашого народу. Ми досі чуємо його відлуння – закладені магдебурзьким правом європейські традиції міського самоврядування (само собою, що в дещо видозмінених формах). Магдебурзьке право внесло певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурно-правового наближення України до Західної Європи.

З погляду сучасного адміністративно-територіального поділу України, магдебурзьке право, більшою чи меншою мірою, діяло в 15 областях, а в інших регіонах тим часом формувалася друга демократична українська традиція – козацька.

Статус королівства надавав державному утворенню тодішніх українців суттєво інше місце в Європі, ставив його на рівних правах не менш ніж з десятком основних монарших родин Європи. Якби цей статус закріпився, то ймовірно, і весь хід нашого дальшого історичного розвитку був би іншим.

Для багатьох українців до цього часу Королівство Русь – «Держава Інкогніта». І ось свіжий приклад: 24 серпня 2021 року Указом Президента України №423/2021 з метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення встановлено День Української Державності, який буде відзначатися щорічно 28 липня – у День Хрещення Руси-України, коли вшановується пам’ять про видатного державотворця, святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого. В указі «Про День Української Державності» серед спадкоємців Київської Держави (в указі – Київської Руси) зазначено Галицько-Волинське князівство, але не згадується Королівство Русь.

6-го грудня 2021 року, в межах робочої поїздки на схід України, Президент Володимир Зеленський взяв участь в урочистих заходах з нагоди 30-ї річниці ЗС України, які відбулися на площі Свободи в місті Харкові.

«Президент зауважив, що 6 грудня 1991 року було ухвалено закон про Збройні Сили України, але традиції українського війська налічують тисячоліття, починаючи від дружини Київської Русі, запорозьких козаків, Січових стрільців, повстанців та бійців у складі армій антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни. За словами Володимира Зеленського, всі вони служили прикладом військового гарту, мужності та стійкості для сучасного покоління українських військових» (Володимир Зеленський на урочистостях до Дня ЗСУ в Харкові: Завдяки нашим бійцям ми відчуваємо лише гордість. URL: https://president.gov.ua/news/volodimir-zelenskij-na-urochistostyah-do-dnya-zsu-v-harkovi-71897).

І знову не було згадано про військо Королівства Русь.

Мусимо говорити правду про нашу історію – називаймо речі своїми іменами. Називаймо речі своїми іменами, бо це вияв поваги до української історії, сторінок її королівського періоду, зміцнення нашої ідентичності та вияв національної самоповаги та пошани до Володарів Королівства Русь, які відстоювали нашу ідентичність.

Королівство Русь було однією з найрозвинутіших держав Європи. Важливим для нас українців, є те, що ми органічно в сьогоднішній боротьбі за нашу Державу, Свободу і Європу згадали самі, нагадуємо іншим і усвідомлюємо, що в нас велика історична спадщина.

«Перечитаймо разом із Шевченком нашу славу, не минаючи ні титли, ні коми, подивімося правді у вічі, назвімо речі своїми іменами, учімося так, як треба, аби «мудрість була своя», не цураймося свого, аби діти нас не цуралися, обнімімося, мов брати, виглядаймо і виховуймо свого Вашингтона «з новим і праведним законом», і діждемось таки колись, адже:

І повіє огонь новий

З Холодного Яру»

(Носа М. Мій Шевченко, або Не минайте ані титли, ніже тії коми. URL: http://www.mukachevo.net/ua/news/view/38305).

Петро Костюк, полковник, Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України