Німецькі штрейкбрехери

Німецькі штрейкбрехери (Автор: Колодій Микола)

Сьогоднішня прихована підтримка Німеччиною Росії закладена в минулому, в 19-20 століттях. Вона існує і сьогодні незважаючи на дві війни між ними в 1914-20 та 1941-45 роках. Можна пригадати собі як після Першої світової війни в 30 роках минулого століття між цими державами існувала тісна співпраця в економічній та військовій сферах. Росія забезпечувала, майже в повному об’ємі, Німеччину сировиною для промисловості, міць гітлерівського Верхмату формувалась у Росії. Тому не дивною була домовленість між цими країнами про поділ світу на сфери впливу, іншими словами – військова окупація незалежних країн, (пакт Молотова – Ріббентропа).

Після Другої світової, коли німецькі та російські солдати цієї війни ще жили, між цими державами взаємна прихильність відновилась. Підтвердженням цього є знищення берлінської стіни та передача Східної Німеччини, окупованої Росією, Західній Німеччині. Виникає питання: «Чому Росія не повернула Південні Курили Японії, землі Карелії Фінляндії?» Тому не дивною є підтримка Німеччиною шовіністичної Росії впродовж останніх 30-40 років. Ви не знайдете в інформаційному просторі будь яке повідомлення де було б сказано, що Німеччина здійснила кроки які завдають шкоди російські державі.

Візьмемо для прикладу Герхарда Шредера, який був канцлером Німеччини впродовж 1998-2005 років. На сьогодні він член правління Газпрому з місячною зарплатою 250 тис. євро. 3 травня 2020 року Шредер заявив, що «жоден президент РФ не поверне Криму» і потрібно зняти санкції з РФ та мир на Донбасі можливий тільки за умови федералізації України.

Цим же шляхом йшла і Ангела Меркель, яка була канцлером Німеччини з 2005 до 2021 року. Вона докладала максимальні зусилля для запуску газових потоків Nord Stream 1 і Nord Stream 2. От як характеризувала її дії DW: «И все же подлинным победителем в этой истории является "Газпром": он отстоял свои интересы руками Меркель. При этом дополнительным бонусом для Кремля можно считать то, что Германия, фактически продавив в ЕС свою позицию под видом компромисса, тем самым вряд ли способствовала укреплению сплоченности в Евросоюзе, где очень многие страны по-прежнему против "Северного потока - 2". Подогревать в ЕС противоречия, сеять рознь, разжигать конфликты – давняя тактика Москвы, а тут все произошло как бы само собой, даже ничего делать не пришлось.» Росія теж пропонувала фрау Меркель посаду в Газпромі. Очевидно вона цього в них заслужила. Тому ми повинні усвідомити, що сьогоднішня війна в Україні це теж досягнення цієї фрау.

На зміну фрау на посаду канцлера прийшов Олаф Шольц. Чи змінилось, щось у відношенні Німеччини до України? Очевидно, що ні. 17 січня цього року він заявив, що підтримує політику попередньої влади щодо непостачання зброї Україні. Виявляється, платячи мільярди доларів Росії за нафту і газ, Німеччина не фінансує збройні сили Росії.

24 лютого Росія напала на Україну і яка ж реакція канцлера. Шольц назвав день початку військової агресії проти Києва «жахливим днем для України та похмурим днем для Європи». Міг би ще додати, що Німеччина надзвичайно жахливо глибоко стурбована цими діями Росії.

Коли українська сторона, під час війни, звернулась до Німеччини за зброєю, то Шольц відповів, що надішле Україні «масштабну» військово-технічну допомогу аж 5000 касок та 2700 переносних зенітно-ракетних комплексів Стрела-2М. Ці ПЗРК вже понад 30-40 років перебували на складах. На сьогодні вони не боєздатні. Така ракета з корозією корпусу та невідомим станом твердого палива якщо не вибухне в руках оператора, то полетить у невідомому напрямку. Отже, «масштабна» військова допомога Німеччини Україні зводиться до передачі брухту.

Якщо німецька влада і їх владна еліта думає, що гроші отримані від Росії не пахнуть, то вони помиляються – кожне євро отримане від Росії полите кров’ю українців. Не питайте по кому б’є дзвін – він вдарить і по німцях. Дочекаєтесь.

Необхідно згадати, ще один фактор, який сьогодні впливає на долю України. На початку 20 століття в Німеччині домінував стереотип, який панує і сьогодні, що української держави не було і не має бути. Прочитайте наступну цитату: «Український націоналізм в Росії – це щось абсолютно відмінне від, скажімо, чеського, польського або фінського націоналізму. Це тільки каприз, божевілля кількох десятків дрібних буржуазних інтелігентів, що не має жодного коріння в економічних, політичних або психологічних відносинах країни. Він не має жодних історичних традицій, оскільки українці ніколи не були нацією, не мали ні свого уряду, жодної або національної культури, за винятком реакційних, романтичних поезій Шевченка.» Це твердження не належить російським чорносотенцям, а належить Розі Люксембург (Rosa Luxemburg).