Микола Сорокаліт – автор пісні «Лента за лентою»

Микола Сорокаліт – автор пісні «Лента за лентою» (автор: Горін Зіновій)

«Лента за лентою» - легендарна пісня УПА. Автор слів - Микола Сорокаліт (псевдо «Лютий»), музику написав - Василь Заставний (псевдо «Шершень»).

Бійці батальйону Нацгвардії імені Героя України генерала Сергія Кульчицького вперше почали співати створену на Жидачівщині 77 років тому відому повстанську пісню «Лента за лентою» на сучасний лад: «О лента за лентою набої подавай, український вояче, в бою не відступай». З’явились у пісні й слова «москаль атакує наш рідний Донбас». Пісня миттєво поширилась серед українських бійців, вона і сьогодні лунає в ході важких боїв за Україну, її співають українські військові й під час зустрічей із молоддю в різних регіонах нашої держави. Вона й сьогодні допоможе Україні вистояти у важкій боротьбі за рідну землю й перемогти.

24 березня, на 29-й день війни, незламної героїчної боротьби українського народу проти тотального наступу московитів на українську землю, в час українських єдиних новин, прозвучала легендарна повстанська пісня «Лента за лентою» у виконанні відомого українського співака Тараса Чубая.

На жаль, у багатьох публікаціях в роки незалежної України та під-час її виконання зазначалося, що слова та музика невідомих авторів.

Для історичної справедливості у 80-ту річницю створення УПА, яку Україна урочисто святкуватиме цього року, радо поділюся з читачами історією написання повстанської «Ленти» та розповів про авторів пісні, наших земляків, незламних Героїв, командирів ОУН-УПА, багаторічних борців за незалежність Української Держави з німецьким та російським фашизмом.

* * *

Одна з улюблених пісень, яку співали і згадували в період радянської «залізної завіси», яка і сьогодні не сходить з уст українців – «Лента за лентою». Мабуть, не один шанувальник згадував невідомого автора-повстанця, який в патріотичному пориві закарбував пережиті почуття в пісенні рядки. Від тієї події пройшло пів століття, і тільки з настанням української Незалежності стало відоме ім’я автора пісні. Мабуть, долею судилося йому дожити до омріяного дня свободи, щоб розповісти історичну правду минулого.

У 2012 році в народних часописах Жидачівщини та Миколаївщини було опубліковано авторське дослідження життєпису автора музики «Лента за лентою» Василя Заставного (псевдо «Шершень»), кущового провідника ОУН.

Упорядковуючи свої багаторічні дослідження для збіркового видання, я зустрів нотатки, записані на початку 90-х років під час зустрічей з автором слів пісні «Лента за лентою» Миколою Сорокалітом, якими радо поділюся з читачами. Сподіваюся, вони доповнять невідомі сторінки з його життя та життя побратимів по боротьбі.

* * *

Моє знайомство з Миколою Сорокалітом відбулось випадково 20 липня 1992 року. Уже в той час я займався пошуковою роботою на наших теренах, ідентифікуючи повстанські псевдоніми, встановлюючи імена, місця загибелі воїнів УПА та збройного підпілля ОУН. Це був період всенародного національного піднесення. Я належав до патріотичного формування «Варта Руху», яке було створене на Львівщині в 1990 році. Тому часто бував у Миколаєві в штабі Народного Руху України. Прибувши вчергове в штаб, який знаходився на першому поверсі приміщення, де сьогодні розташоване керівництво Миколаївської ТГ, я побачив чоловіка, який сидів за столом. Це був чоловік старшого віку, худорлявої будови тіла, плечі зігнуті, обличчя видовжене, чоло високе, очі невеликі, часто покашлював.

Микола Сорокаліт, Хмельницька область, 1958 рік

Зразу зрозумів, що ця людина пройшла нелегке життя політичного каторжанина та тюремні каземати, а непосильна виснажлива табірна праця геть знищила його здоров’я. Та при його поважному віці чітко окреслювалась колишня його статура – широкі плечі, сильні руки. Я ще подумав, який це був ставний повстанський воїн чи командир зростом під 1м 90см! Не позаздриш ворогу, котрий потрапив би в його «обійми».

У той час Народний Рух складав списки політрепресованих російськими органами учасників визвольних змагань ОУН-УПА. Я почув, що чоловік є уродженцем села Вибранівки, в той час Жидачівського району. Це мене особливо зацікавило та спонукало познайомитись з ним ближче. Напередодні, 4 липня, я побував у його рідному селі Вибранівці, зустрічався зі старожилами, досліджуючи місце та обставини загибелі одного з командирів сотні УПА Холодноярці-1, – першого чотового «Сича». Який впродовж 1946-48-х років зі своїм бойовим товаришем «Кузьмичем» перебував на зимовому постої у дідуся моєї дружини Миколи Шпака у Гранках-Кутах, де була облаштована криївка. Про загибель чотового «Сича» в околицях Вибранівки дізнався від його 90-річного брата Петра Мединського, який повернувшись із сибірського заслання, проживав у Глібовичах Великих на Перемишлянщині,. Ця обставина і започаткувала моє знайомство з Миколою Сорокалітом.

Завершивши подання та запис автобіографічних даних, я підійшов до незнайомого та запитав чи не могли би ми поговорити. Він погодився і ми вийшли у двір. Назвавши себе, я сказав, що входжу у Миколаївську команду «Варта Руху» та протягом двох років проводжу дослідження та збір матеріалів по визвольній боротьбі ОУН-УПА на теренах Миколаївщини, Жидачівщини, Бібреччини. Почувши, що п. Микола народився у Вибранівці, маю до нього декілька запитань про повстанців, полеглих в селі та його околицях.

Пан Микола, почувши про Вибранівку і мою зустріч зі старожилами села, допитливо глянув у вічі. Задумливо мовчав декілька хвилин. Мабуть, це навіяло спогади про певний період його життя. Після короткої паузи наша розмова пожвавішала, я побачив, як приємно йому спілкуватися. Надворі стояла спекотна днина, та п. Миколі надокучав частий кашель. Щоб не перевтомлювати його, я запропонував провести його додому. Розмова так захопила нас, що й не помітили, як пройшли чималий шмат дороги. Так розпочалося наше знайомство, що переросло в міцну дружбу яка, на жаль, тривала недовго, протягом трьох останніх років життя М. Сорокаліта.

* * *

Як було обумовлено, через декілька днів я поспішив у Миколаїв. Пана Миколу з дружиною застав вдома, де мене привітно зустріли. Пані Наталя, пораючись на кухні, розповідала про їх поневіряння по світу і дякувала Богу, що дожили до днів, коли Україна стала Незалежною. З радістю ділилась новиною, що два роки тому їм повернули батьківський дім у Миколаєві, де вони можуть спокійно доживати свого віку. Пан Микола сидів за столом, на якому лежало Святе письмо та доволі товстий списаний зошит. Можливо, першочергово бажав поділитися зі мною найважливішим. Тому на моє запитання: «Це ваші життєві спогади?» – я почув несподівану відповідь: «Так, це мої спогади, укладені у віршах і піснях». Його відповідь ще більше здивувала мене й зацікавила, бо в моїй свідомості поезія не сумісна як для повстанського командира та багаторічного каторжанина, що пройшов саме дно російського пекла, як писав в одному із віршів. Але глянувши на Святе письмо, подумав – «Шляхи Господні незвідані…».

Гортаючи пожовклі сторінки, п. Микола читав вірші, в яких у поетичній формі розповідав про своїх друзів-повстанців та подруг-підпільниць, про їх героїчні звитяги, які закарбував у своїх віршах.

Перегорнувши наступну сторінку він зупинився та тихцем хриплим голосом почав наспівувати:

Вже вечір вечоріє,

повстанське серце б’є,

А лента набої

поспішно подає.

Лента за лентою –

набої подавай,

Український повстанче,

в бою не відступай

Я підхопив приспів за п. Миколою, і ми разом проспівали кілька пісенних куплетів. Він зупинився, посміхнувся (побачити його усмішку було рідкістю), подякував за допомогу і відкрив для мене сенсаційну новину – історію народження пісні «Лента за лентою» та обставини з повстанського життя, які спонукали його до віршованого задуму, – війна та любов відважного повстанця-кулеметника «Смереки» і підпільниці-санітарки «Олі».

«Ця думка назріла, – продовжував п. Микола, – підчас однієї довготривалої російської генеральної облави. Перебуваючи наодинці зі своїми думками в криївці Дев’ятницького лісу, перед моїм зором немов фільм проходила одна за другою картини героїчних боїв наших відділів УПА із німецьким та російським ворогами.

Неодноразово, будучи в бою, захоплювався відвагою та безстрашністю, з якою рішуче йшли в бій стрільці та їх командири, незважаючи на переважаючу силу ворога, захищати батьківський дім та рідну землю українську, сповнені ідеєю та почуттям, що воюють за святу правду.

Пригадався один із повстанських рейдів, коли маршем проходили через село Романів на Перемишлянщині, де зупинились, щоб зустрітися із багаточисельною громадою. Після виступів повстанських командирів про політичну та міжнародну ситуацію бажання поповнити повстанські ряди висловили близько ста юнаків села. Ця масовість добровольців ще раз підтверджувала, що боротьба всенародна (і народ України не вдасться перемогти нашим ворогам), а УПА спроможна захистити свій народ.

Інформаційне висвітлення революційної боротьби того часу в підпільних умовах було обмеженим, недостатнім для широкого загалу українців. Тому просякнутий героїкою УПА думками шукав інші шляхи. І пригадалися пісні козацької, стрілецької доби, що мов на крилах несуться широкими степами України до наших днів, прославляючи героїчну боротьбу нашого народу. Саме пісня могла стати тим джерелом натхнення, підняття бойового духу в повстанських рядах та стати світлою невмирущою пам’яттю слави наших героїв для майбутніх поколінь. У пориві почуттів з-під олівця рядок за рядком сходили віршовані куплети.

Коли написав, то показав текст своєму товаришу ще по ОУН з 30-х років, з яким в той час перебували разом в криївці, кущовим провідником ОУН Василем Заставним, уродженцем сусіднього села Чижичі. Професійному підпільнику вірш припав до душі і запалив бажанням підібрати до нього мелодію. Так з’явилася пісня «Лента за лентою», – продовжив п. Микола Сорокаліт. – Через наші терени проходив зв’язок на Карпати та Волинь, тому пісня в скорому часі набрала неочікуваної популярності серед повстанців., стала улюбленою не тільки в повстанських відділах, але й в середовищі українського народу».

Микола Сорокаліт, м. Миколаїв Львівської області, 1993 рік

Слухаючи розповідь п. Миколи, я сам собі не вірив, що спілкуюся з автором легендарної повстанської пісні, яку з колиски чув у батьківському домі. Коли на храмове свято збиралась родина за столом: приїжджала із Воркути батькова сестра Анна; брат Василь з Чорного Острова, політв’язень Караганди; брат Іван з дружиною. Їхні голоси складалися в чудовий дует і знали вони десятки українських народних та повстанських пісень. Найулюбленішою для тітки Анни (псевдо «Липа») станичної ОУН «була «Лента за лентою», а для стрика Василя – табірна ГУЛАГу «Чуєш, брате мій».

Від п. Микола Сорокаліта я повертався додому з великими враженнями, якими ділився із своїми товаришами по праці в Новому Роздолі та односельчанами. Почувши мою розповідь про автора «Ленти за лентою», що проживає в Миколаєві, один з моїх односельчан із Гранок-Кутів попросив мене: «Коли будеш колись їхати до п. Сорокаліта, візьми мене з собою. Хочу на власні очі побачити людину з легенди». А вже через тиждень ми разом з моїм товаришем Іваном Корецьким сідали в автобус і їхали до Миколаєва. Пан Микола, побачивши нас, зрадів новому знайомству та довго розповідав про своє непросте життя та повстанську боротьбу.

* * *

Як зазначив київський історик Володимир Мороз у своїй публікації «Василь Заставний («Шершень») – автор музики до пісні «Лента за лентою», опублікованій в Жидачівському часописі «Новий час» 17 серпня 2012 р., один із перших випадків виконання цієї пісні зафіксовано 28 квітня 1945 р. в бою біля с. Радванці Радехівського району, коли кулеметник Антін Шарко («Гірка») та його амуніційний Володимир Башко («Цимбрина») під час ворожих атак почали співати. Слова підхопили інші повстанці й відбили ворога, а відтак успішно прорвалися з оточення.

Ось як описується ця подія в «Літописі УПА» (нова серія, том 13, ст. 627):

«28 квітня 1945 р. підвідділ УПА командира «Вірного» і «Гліба» (дві чоти чисельністю по 30 стрільців) звели великий бій з переважаючими силами російського ворога в Радванецькому лісі (Сокальщина). Ранком підвідділи зайняли кругову оборону на горі в лісі і окопалися на становищах.

У 14.30 год. московити розпочали наступ, зазнавши поразки та втрат. Стягнувши більші сили, раз по раз ворог поновлював наступи та був відбитий з великими втратами, незважаючи на примінення важких кулеметів і чотирьох гранатометів 82 мм, які вели майже безперервний вогонь. Ворог намагався також підпалити в двох місцях ліс, але прихильний вітер і врешті ще й дощ усунули цю перешкоду. Розлючені втратами московсько-сталінські бандити розпочали сьомий найсильніший напад. Наші вояки, як від самого початку, так і тепер холоднокровно відбивали ворога.

Тоді кулеметник «Гірка» і його амуніційний «Цимбрина», подаючи один одному ленту, заспівали «Лента за лентою набої подавай…», яку підтримали підвідділи на становищах і бадьоро відбили ворога. У 21.45 год наші підвідділи, зібравшись в кулак, прорвали вороже кільце та вийшли з оточення. Ворог потерпів втрати – не менше 200 вбитих та 100 поранених. Власні втрати – 5 вбитих і 10 ранених…»

Згодом «Гірка» за героїчну поставу в цьому бою, зокрема, і за підняття бойового духу піснею «Лента за лентою», а також за інші вчинки був нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 2 кл. (про це докладніше оповідається у «Літопис УПА», Нова серія. Т. 12, сторінки 267, 319, 340-344, 355-360, 398).

Слова і музика пісні були дещо змінені в процесі її побутування. У записнику невідомого повстанця з Городоччини у грудні 1945 р. зафіксовано такий текст.

Вже вечір вечоріє, в

повстанців серце б’є,

Набої до ленти

успішно подає.

Приспів:

О, лента за лентою

набої подавай,

Український повстанче,

в бою не відступай. (2 р.)

В марші цілу нічку

на ранній зорі

Начались криваві

завзяті бої.

Приспів.

А ворог атакує і б’ється

що сил,

Юнак-кулеметник

успішно косить.

Приспів.

Як сонце сходило,

завзятий юнак

Упав він ранений,

упав він навзнак.

Приспів.

До нього санітарка –

і поміч дає,

В обличчя ся вдивляє,

його пізнає.

Приспів.

А ворог атакує,

пекельний момент,

Вже грає наново

затихлий кулемет.

Приспів.

Він зір свій звертає,

пече в грудях рана,

А біля кулемета дівчина

кохана.

Приспів.

Вперед йдуть повстанці,

ранений юнак

Лежить непритомний,

лежить він навзнак.

Приспів.

Лише санітарка,

схилившись без втоми,

Пестить і цілує обличчя

знайоме.

Приспів.

Вперед йдуть повстанці,

як сонце сходило,

Повстанські прапори

поле бою вкрили.

Приспів.

Зіновій ГОРІН, дослідник українських визвольних змагань ХХ ст.