Cерцевина «русского міра»

Руйнування інтелектуального і духовного світів українців – серцевина «русского мира» (автор: Колодій Микола)

Закон: якщо в одній державі є дві духовно та інтелектуально рівносильні нації – держава приречена на розпад.

Творцями і стрижнем духовної та інтелектуальної потуги нації є її члени, які працюють в науковій та культурній сферах. Вони розвивають, збагачують, удосконалюють духовний та інтелектуальний світ нації і утверджують її право на існування серед інших національностей.

Знання закону в генах правителів (царської, більшовицької, путінської) російської імперії.

Душу россиянина «не понять»?

Він є визначальним вектором політики імперії відносно України та українців впродовж останніх століть. Впродовж панування імперія намагалась звести український духовний світ до шароварщини (потешных хохлов). Інтелектуальний розвиток нації гальмувався, переважно двома методами.

Українця, який виділявся в суспільстві певними досягненнями в науковій, літературній, мистецькій або іншій галузях, спочатку намагались, використовуючи гроші, посади, звання і т.д., перетворити на хохла або малороса. Тоді ця особа збагачувала російську культуру і подавалась світовій та імперській громадськості як росіянин. Як приклад, можна згадати Івана Козловського. Він був солістом Большого театра в Москві, збагачував і розвивав російське оперне мистецтво.

Якщо ж людина залишалась українцем, тоді її досягнення замовчували, а особу піддавали репресіям аж до фізичного знищення. Олександр Довженко, людина яка досягла світового рівня в кіномистецтві, подавалась світові як російський культурний діяч. Проте він перебував під сталим контролем НКВД, оскільки його «дружина» Юлія Солнцева періодично писала звіти про нього в НКВД. Крім того всім органам російської цензури була дана вказівка, щоб «не публікувати в цивільній та військовій пресі його твори без особливого на те дозволу».

Згадаймо Пантелеймона Куліша, якого Іван Франко називав первородною зіркою в українському письменстві. Шовіністична Росія охарактеризувала його «був творцем надзвичайних думок про вигадану важливість України, що могло вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, тому посадити в Олексіївський равелін на чотири місяці а потім відправити у Вологду».

Під особливим контролем був український науковий світ. Наприклад, професор, завідувач кафедри вищої математики Київського інституту цукрової промисловості (1930-1937 рр.) Володимир Можара висловився критично проти заміни вислову «додатні та від’ємні числа» на «позитивні та негативні числа» (росіяни говорять положительные и отрицательные числа). 19 жовтня 1937 року постановою «тройки УНКВД» був засуджений до розстрілу і 9 листопада був розстріляний. Розвиток українського математичного світу в інституті був знищений, оскільки до 1989 року викладання математики здійснювалось виключно російською.

Надзвичайно трагічною була доля українців, які працювали в музичному світі. У грудні 1930 року в Харкові було зібрано 337 незрячих кобзарів і лірників. Після фарисейського з’їзду їх та їхніх малолітніх поводарів розстріляли.

Українські композитори Володимир Івасюк та Ігор Білозір показали, що український пісенний простір здатний збагачувати світовий. Вони були вбиті.

Як тут не пригадати, що в недалекому минулому в радіопросторі на українські пісні говорили «не формат», а крутили російську попсу. Виявилось, що «не формат» отримує перемоги на конкурсах Євробачення, а російська попса деградувала до «В Москве охуительно нюхать, А в Питере – пить!». Очевидно «Москва сгорела целиком».

Можна стверджувати, що після розпаду Союзу припинився розвиток російського культурного та інтелектуального світів та спостерігається їх деградація. Головна причина – неможливість висмикувати людей інших національностей в «белокамянную» для розвитку «русского мира», а московити виявились нездатними. Імперія трухлявіє.

Український духовний та інтелектуальний світи, звільнившись від імперського пресу, невпинно розвиваються і збагачуються стаючи модерними. Українська нація утверджується і набирає силу.