Пошанування українських Героїв біля каплички в Ілівському лісі

Пошанування українських Героїв біля каплички в Ілівському лісі (Автор: Горін Зіновій)

23 травня – Свято Героїв – день нашого національного тріумфу, символ героїчного минулого, величі духу та безмежної любові до України.

У цей день ми віддаємо данину пам’яті Героям: Миколі Міхновському, Симону Петлюрі, Євгену Коновальцю, Степану Бандері, Роману Шухевичу та мільйонам борцям за волю України.

Сьогодні особливі слова вдячності складаємо ветеранам національно-визвольних змагань, воїнам Збройних Сил України, які в новітній війні з російським окупантом своєю хоробрістю і мужністю в захисті рідної землі є взірцем української нації в очах вільного світу.

Цього року минає 15 років, як в лісовому масиві між Малеховом та Іловом на роздоріжжі трьох шляхів було завершено побудову святині-каплички трикутної форми за оригінальним проєктом скульптора-миколаївчанина Андрія Величка. Хочеться згадати і тих невтомних ініціаторів, за сприянням яких було втілено проєкт у життя. Це братство ОУН-УПА Миколаївського району, Українська народна партія. Особливою є роль Василя Кіндрацького голови Миколаївська райдержадміністрації (2005 –2010рр.). Він допомагав зводити капличку працюючи фізично разом з будівничими та сприяючи як управлінець.

Василь Кіндрацький крайній зліва. Загинув 28 травня 2015 року в с. Водяне Ясинуватського району Донецької області,

Керував побудовою каплички Омелян Іванів, який теж був ініціатором неймовірної каплички Писанки в Миколаєві, та його помічник Ігор Нетижак. Розмальовував святиню художник-миколаївчанин, фахівець сакрального мистецтва Ігор Леськів.

Центральною іконою каплички є заступниця українського козацтва, армії УПА та ЗСУ – Покрова Пресвятої Богородиці.

З того часу тут щорічно 4 травня відбуваються поминальні заходи за участю духовенства, районної та місцевої влади, патріотичної організації ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, ПЛАСТу та інших політичних партій.

Цього року поминальний захід розпочався з покладання квітів представниками молоді з ПЛАСТу, що прибули з Миколаївської пластової станиці зі своїм невтомним багаторічним виховником-провідником п. Миколою Гнатівим.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять полеглих українських синів, що полягли в новітній війні з російським загарбником та в інші періоди українських визвольних змагань. Поминальну панахиду за полеглими героями відслужив о. Степан Кос із села Стільсько.

У своєму слові о. Степан відзначив ту велику жертовність проявлену українським народом впродовж сотні років у невпинному прагненні Волі. Герої віддали на вівтар незалежності найдорожче – життя. І сьогодні, у XXI ст., у вік цивілізації українці змушені в черговий раз захищати свою цілісність від рашистської навали. «Українці впевнені, – завершив о. Степан, – що за нами правда, з нами – Бог. За нами – перемога. Вічна пам'ять полеглим героям. Слава воїнам ЗСУ».

Житель міста Львова п. Степан Васильків, автор патріотичних збірок «Дорога до Волі», «Сповідь», продекламував свого вірша «Пам’ятка» та преамбулу до поеми «Лист до брата».

То хто він є – той підлий кат,

Що так єлейно з уст його звучить

«Я – брат, я русич київський,

я слов'янин, чистіший чистої води.»

О зглянься, Господи, з небес – правдиво розсуди:

Бо ж не татарин він і не монгол,

не русич київський, тобто, по-їхньому – хохол.

Тим більш не слов'янин, чистіший чистої води,

А моксель, виродок, мутант проклятої орди.

Поетичними словами до присутніх звернувся голова Новороздільської станиці Братства ветеранів національно-визвольної боротьби п. Микола Тимощук, автор патріотичної збірки «Герої не вмирають», який зачитав вірша «Спогади про батька», присвяченого батьку-повстанцю, який загинув на Волині від рук російських окупантів.

…І часто я роздумував над тим.

чому ризикував родиною й собою?

Що в розквіт сил у тридцять три загинув він,

А я в сім років залишився сиротою?

Бо осторонь не міг стояти він,

Коли ґвалтують неньку-Україну!

Вважав: якщо ти Батьківщини вірний син,

То боронитимеш її аж до загину…

До слова був запрошений один з багаторічних організаторів поминальних заходів, голова Миколаївської політичної партії Конгрес Українських Націоналістів Богдан Звозда, батько якого, повстанець УПА Федір Звозда «Баша», загинув зі своїми десятьма побратимами-повстанцями в Ілівському лісі неподалік каплички 4 травня 1950 р.

п. Богдан поділився з присутніми далекими трагічними спогадами: «У 1944-му в травні с. Стільсько, як оплот УПА, було спалено німецькими окупантами, а з приходом у липні 1944 російських «визволителів» розпочався жорстокий терор українського населення. Із створенням УПА батько пішов у повстанці захищати рідну землю.

У 1948 році в 5 год. ранку на Різдво Христове в нашу хату увірвались російські солдати. Матір, мене, старшого брата та молодшу сестру відправили у вічні мерзлоти на спецпоселення в Хабаровський край. Не описати пекельної дороги – боротьби за життя, коли в товарному вагоні в холоді та голоді нас везли на вірну смерть.

До 1950-го мати отримала два листи, написані власноруч батьком, який передав їх старшому брату в Стільсько, а той возив сестрі до Львова, щоб відправляла нам. В останньому батько писав: «Рузю, давай собі раду як можеш, ми відходимо…». Ми надіялись, що батько з побратимами подався на Захід. Та влітку 1950-го під час відмітки матері в МГБ співробітник повідомив: «Звозда, ваш муж, бандеровец, убитый подчас чекистской операции». У 1963 році мати повернулась в Україну. Я з братом в 1965 році. До дня Незалежності України ми жили надією, що отримаємо звістку від батька з-за кордону.

Одного дня в 1990 році до мене в Миколаїв прибув Микола Левицький, політв’язень сталінських ГУЛАГів, з ним був чоловік невисокого зросту, Степан Янкевич (псевдо «Крук»). Останній повстанець з Миколаївщини, який 16 серпня 1955р. підчас бою в Басівці біля Львова контуженим потрапив до рук ворога. Засуджений на 25 років. Відбув повністю термін ув’язнення в московських тюрмах і лагерях.

п. Левицький сказав: «Богдане, цей чоловік – побратим твого батька, він розкаже тобі про його боротьбу та обставини смерті». Розмова з Степаном Янкевичем тривала кілька годин.

У 1991 році з допомогою зв'язкового УПА жителя Стільсько Степана Танчака було віднайдене місце криївки, де дали останній бій російським окупантами повстанці. Біля насипаної символічної могили із встановленим Хрестом, вперше відбулась поминальна панахида за участю багаточисленної громади Миколаївського району та м. Новий Розділ».

Дослідник українських визвольних змагань Зіновій Горін наголосив на важливості свята Героїв для українців як символу звитяг синів України, особливо в нелегкий час новітньої війни з одвічним російським ворогом.

З дня заснування свята Героїв (постановою Другого Великого Збору ОУН у Кракові 1-4 квітня 1941 р.) минув 81 рік, але воно особливо актуальне в сьогоднішній час, коли вкотре постало питання: чи бути Українській державі? У час повномасштабної війни, коли українські воїни захищають не лише Україну але вільний світ та європейський континент, наша історична книга памֹ’яті поповнилась новими іменами кращих синів і дочок України. Після нашої Перемоги над путінізмом їх імена та героїчні подвиги, як і їх попередників, будуть достойно пошановані українським народом.

На жаль з кожним роком стає все менше героїв-ветеранів, яких безжально забирає в нас час, а з ними їхні спогади звитяжної боротьби.

2011 рік поминальну панахиду відправив о.Роман Ситник з м. Миколаїв

Та відрадно бачити як уважно вслухується в кожне слово ветеранів наша молодь присутня на заході, яка продовжить справу наших героїв.

Зіновій Горін висловив вдячність головному будівничому каплички Омеляну Іваніву. Згадав Василя Кіндрацького, який доклав чимало зусиль для того, щоб ця каплиця була. п. Василь особисто встановив образ Покрови Пресвятої Богородиці в капличці. Він впав на сході України 28 травня 2015 року. Був нагороджений орденом «Народний Герой України» (посмертно 23.06. 2015р.)

Що стосується вибору місця для каплички – в Ілівському лісі, на роздоріжжі трьох доріг, то доцільність вибору історично виправдана.

«Ілівські лісові масиви в 40-50-х роках відіграли важливу роль у визвольній боротьбі українського народу з німецьким та російським окупантами. Вони стали основною повстанською столицею, де закладалися підвалини регулярної армії УПА Львівщини. Тут діяли військові школи, куди прибували на вишкіл новобранці з усієї Галичини, закладена потужна медично-санітара, продуктова і військового озброєння бази. В Ілівських лісах з 1946 р. на межі Дрогобицької і Львівської областей щорічно проводилися наради членів Центрального Проводу ОУН під головуванням генерал-хорунжого Романа Шухевича. Цей лісовий масив став надійним місцем дислокації Львівського Крайового Проводу з Провідником Зіновієм Тершаковцем «Федором» та Осипом Дяківим «Горновим».

Що стосується традиційної дати 4 травня, то вона засвідчує трагічність події в цей день у 1950 році.

Із архівних документів відомо, що в кінці квітня – на початку травня 1950 р. МГБ по агентурних даних стало відомо про перебування в Ілівських лісах кур’єра, який передавав дані від Романа Шухевича до Степана Бандери, сотенного Івана Паньківа «Явора» з села Верина, лицаря Золотого Хреста бойової заслуги першого клясу та Срібного Хреста бойової заслуги першого клясу. Він восени 1949 р. повернувся в Україну з Німеччини. З ним був секретар Крайового Проводу ОУН Львівщини Іван Федів «Іскра» з Надітич та їх побратими. З інших джерел МГБ стало відомо про перебування в Миколаївських лісах Крайового Провідника ОУН Львівщини Осипа Дяківа «Горнового».

З 2 по 8 травня проводилася масштабна чекістська-військова операція: величезний лісовий масив на схід від Миколаєва блокували прикордонними та внутрішніми військами МГБ.

Зранку 2 травня 1950 р. Осип Дяків, Іван Федів, Іван Паньків, керівник зв’язку Михайло Пілан «Осип» з Прибілля, Федір Звозда «Баша», Іван Шух «Вихор», «Кучер» (уродженець Меденицького району) та Степан Яримович «Сянько», до яких долучився референт СБ надрайонного Проводу Миколаївщини Мирон Гельнер «Остап» з Новострілищ, прибули із Щиреччини в околиці села Ілова. Тут вони зустрілись з кущовим ОУН Степаном Янкевичем «Крук» та бойовиками «Борисом», «Івасем», «Ромком» і Миколою Заторським «Шахтарський» з Ілова, які повідомили, що зі сторони Ілова розпочалась облава. Тому повстанці вирішили перейти в Приймський ліс біля с. Рудники.

2 травня ввечері на лісовій дорозі Розділ-Стільсько повстанці потрапили на енкаведистську засідку, де і загинув Іван Шух «Вихор». Повстанці повернулися в Ілівський ліс і вирішили перебути облаву в криївках.

Бойовик Іван Івахів «Івась», обминувши застави, перевів провідника «Горнового» в село Берездівці до садиби Марії Горбіль, де була облаштована криївка. Тут вони й перебули всю операцію впродовж тижня.

Як згодом зазначав у спогадах Степан Янкевич «Крук», «Івась» навіть не знав, наскільки високий пост займав той, кого він супроводжував.

А тим часом група повстанців з «Явором», «Іскрою», «Остапом» та бойовиками Федором Звоздою «Баша», Володимиром Борисовським «Борис» з Березини, «Кучером», Романом Бринем «Ромко» з Миколаєва та «Сяньком» розмістилися в одній криївці. Неподалік в іншій криївці розташувалися «Крук», «Шахтарський», Іван Яримович «Ясінь» з Крупська, Роман Лозинський «Бомба», де й перебували 4-5 днів до закінчення облави.

Після кількох днів «Крук» і «Шахтарський» пішли до криївки, де переховувався «Явір» з побратимами і побачили сліди недавнього бою. Тіл побратимів не було, бо облавники забрали їх на впізнання.

У ході операції москалі виявили в Ілівському лісі ще одну криївку з двома підпільниками. На пропозицію здатися, вони відкрили вогонь і загинули під час перестрілки. На жаль, встановити їх імена не вдалося.

Впродовж енкаведистськкої облави з 2 по 8 травня 1950 р. було вбито 11 повстанців, а контуженого Мирона Гельнера захопили в полон. Після довготривалого слідства його військовим трибуналом в Стрию 28 жовтня 1951 р. було засуджено до розстрілу, виконаного того ж дня.

Так закінчився героїчний шлях боротьби наших славних Героїв-земляків», – підсумував детальний історичний опис подій дослідник Зіновій Горін.

Завершився поминальний захід виконанням гімну України.

Дослідник українських визвольних змагань 20 ст. Зіновій Горін