Львівщина. Воєнні будні

Львівщина. Воєнні будні (Автор: Колодій Микола)

Субота, 5 березня. Я приїжджаю на львівський автовокзал о 7-ій годині ранку. Підходжу до стоянки автобусів, які їдуть у напрямку Нового Роздолу, Миколаєва і Журавно. На зупинці біля десятка людей. Відразу впадає в очі молода жіночка років 25-27 років. Біля неї дівчинка 4-5 років, а у мами на руках дитинка, яка очевидно не має і рочку. Дитинка безперестанку плаче. Жіночка з дитинкою зайшла в кафе, де їй продавщиця дала підсолодженої перекип’яченої водички. Дитинка з фляшечке випила трохи водички і на декілька хвилин перестала плакати. Мама знову на дворі, донечка біля неї, а дитинка знову плаче. Їй би поміняти памперс, але чи мати має його. (У цій трагічній ситуації мама тримається.)

Нарешті о 8-ій годині приїжджає автобус. Першою в автобус входить жіночка з діточками.

Заходить група дівчат. Трьом дівчатам 13-14 років і одна старша – років 16. У дівчат сумочки невеликі. Вони їдуть у Новий Розділ, де повинні зупинитись в 5-ій школі. Школу переобладнують для поселення приїжджих. Їх чекають класні кімнати, де дівчатка будуть спати на підлозі. У школі умивальників обмаль, кількість вбиральнь не розрахована на велику кількість людей. Будуть проблеми. Дівчата між собою говорять, що у них не так багато грошей і малоймовірно, що батьки допоможуть. (У цій трагічній ситуації дівчата тримаються.)

Заходить в автобус мужчина років 25-27, неголений. З ним заходить його жінка та хлопчик років три. Хлопчик спочатку сидить тихо, а потім починає плакати. Мати його заспокоює і говорить: «Наш папа герой. Скоро будем дома.» Мужчина домовився, що в Новому Роздолі вони поселяться в одну кімнату в квартирі з двох кімнат. Хлопчик на ці слова не звертає увагу. Він продовжує плакати. Він відчуває нервове напруження навколо. Йому незатишно і страшно.

Я не маю права мужчину засуджувати, він рятує свою сім’ю. Можливо він герой. А що я маю сказати про чоловіка тієї жіночки з дитинкою, яка безперестанку плаче. Її чоловік залишився там, біля Харкова. Він залишився, а вони поїхали. Я прошу Бога, щоб він залишився живим. Тих діточок треба виростити. (У цій трагічній ситуації мама тримається.)

І тут приходить на згадку слова президента Хуйла: «Распад СССР стал трагедией». Яка це трагедія? Ця імперія існувала тільки завдяки вбивству мільйонів людей, завдяки переповнених концтаборів у ГУЛАГу. (Про розмах терору можна почитати на сайті www.vox-populi.com.ua) Коли почався відчувати брак людей праці (русские женщины еще нарожают – а они перестали рожать), то терор пішов суттєво на спад і імперія розвалилася. Це трагедія? Трагедія – це коли молода мама тримає безпорадну дитинку на руках, яка безперестанку плаче, а мама не може цьому зарадити. Трагедія – це коли батьки змушені відправляти своїх дівчаток подалі від вибуху снарядів, щоб хоч вони вижили. Трагедія – це коли трьох річний хлопчик на підсвідомому рівні розуміє, що він і його батьки перебувають в небезпеці.