З приводу жертв політичних репресій і голодомору в Україні

опубліковано 30 трав. 2011 р., 04:45 Степан Гринчишин

В Україні стоять пам’ятники жертвам голодомору і політичних репресій. Їх встановили, щоб вшанувати пам'ять десятків мільйонів людей, котрі були замордовані голодом, розстріляні, яких вивозили в Сибір, Крайню Північ, Далекий Схід. Їх морили голодом, розстрілювали, вивозили і тільки тому, що вони не були прибічниками російського шовінізму, тому, що українці хотіли тільки одного – щоб на Богом даній їм землі, мати свою державу.

У ХХ столітті для прикриття російського шовінізму була обрана комуністична ідеологія. Між комуністичною теорією та її реалізацією в життя існувала прірва. Комуністи твердили – людина людині брат, товариш. У дійсності кров людська текла рікою. Ми не йшли “освобождать” рязанську, тульську, московську губернію. Вони, російські шовіністи, прийшли на наші землі зі зброєю у руках. Ці окупанти намагались знищити все українське для того, щоб панувати на українській землі. Вони твердили: ви не на тій мові говорити, ви не так одягаєтесь, ви не повинні молитись Богу. Їм необхідно було знищити дух українства. А носіями українського духу була інтелігенція і село. Українське село було самодостатнє. Селяни забезпечували себе і хлібом, і до хліба. Вони мали свою гідність, хотіли бути господарями на своїй землі. А російські шовіністи хотіли зробити з них робочу скотину. Тоді Сталін, Каганович, Постишев дали наказ з допомогою голоду упокорити селян. За один рік замордували голодом до 10 мільйонів людських душ. Одночасно почався розстріл української інтелігенції. Відкрийте газету Літературна Україна за 1989-90 роки. Ви прочитаєте біографії українських письменників, котрі були розстріляні. Мене особисто дуже вразили слова, які були написані наприкінці кожної біографії: Розстріляний. Слідство припинено в зв’язку відсутністю злочину. Вдумайтесь у слова “Слідство припинено в зв’язку з відсутністю злочину. Людину вбили, а слідство припинено в зв’язку з відсутністю злочину… Один капітан Матвєєв, чи Міхєєв, на Соловках за два дні вбив 1111 людину. І ми чуємо “слідство припинено в зв’язку відсутністю злочину – то, що російські шовіністи мали право вбивати людей? Та ніхто в світі такого права немає. Отже, поки не буде суду над тими, хто вбивав безневинних людей, доти будемо мати те, що вбивці, або їх діти, ці представники російського шовінізму, будуть вихваляти Сталіна і ставити йому пам’ятники.

Вшановуючи пам'ять мільйонів тих, хто був заморений голодом, кого розстрілювали і тих, кого вивозили – ми повинні про них пам’ятати, але також  вимагати суду над вбивцями. Ми повинні вимагати суду над НКВД.

Не забуваймо і про політичні репресій, які поляки здійснили на наших землях. Українці боролись за існування незалежної України і наші хлопці боролись за свої права тут на своїй землі, а не на берегах Вісли. Ким були поляки на землях Західної України? Та окупантами. Можна ще сьогодні почути спогади старших людей, як поляки в деяких містах робили походи навколо центра міста несучи домовину, на якій було написано Україна. Вони імітували поховання України. Але Україна не вмерла і не вмре. Вона сьогодні незалежна і, дасть Бог, буде незалежною надалі.

Ми повинні не забувати і про людей, які стали жертвами політичних репресій, здійснених німцями на українських землях. Вони називали українців унтерменшами, тобто неповноцінними людьми. Так, нам українцям далеко до німців. Ми не будували концентраційних таборів, не труїли людей газами, не проводили медичні експерименти на людях. Німці вбили мільйони українців.

Ми повинні вшанувати пам'ять мільйонів тих, хто був заморений голодом, розстріляний, або вивезений. Ми повинні про них пам’ятати, але також вимагати і суду над вбивцями. Ми повинні вимагати суду над НКВД, над поляками і німцями, причетними до вбивства українців. Бо ми, українці, воювали на своїй Богом даній землі, а росіяни, німці, поляки були тут окупантами.