Про родину Бандер

опубліковано 17 жовт. 2011 р., 06:45 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 груд. 2011 р., 23:19 ]

Доволі часто можна почути різні твердження про сім’ю Андрія Бандери, в якій народився і виріс Степана Бандера. Чому так є? Можливо через незнання а можливо і свідоме оббріхування цієї родини? Подаємо короткі відомості про членів сім’ї Бандери.

Батько – Андрій Бандера був священиком в селі Старий Угринів, яке розташоване недалеко від Калуша. Енкаведисти арештували його 22 травня 1941 року і вивезли до Києва. 8 липня 1941 року священика Андрія Бандеру судили і через три дні розстріляли.

Мати – Мирослава Бандера (дівоче прізвище Глодзінська) померла в 1922 році від туберкульозу горла.

Донька – Марта Бандера народилася в 1907 році.

Донька – Оксана Бандера народилася в 1917 році.

Сестер разом з батьком арештували енкаведисти 22травня 1941 року і вивезли до Києва. Потім їх було заслано в Красноярський край на вічне поселення. Вони працювали на важких роботах, не вийшли заміж, не мали дітей. В 1953 році обох сестер доставили в Москву і там вимагали від них, щоб вони публічно зреклися свого брата. Їх протримали в Москві два місяці. Сестри відмовились і їх знову завезли в Красноярський край. Марта там померла. Оксана в 1989 році повернулась на рідну землю. В 1990 році тіло Марти було перевезено в Україну і поховано біля матері в Старому Угринові. Свого віку Оксана доживала в Стрию, де і померла.

Донька – Володимира Бандера народилася в 1913 році. Вона вийшла заміж за священика Теодора Давидюка. В неї народилась донька і п’ятеро синів. Теодор Давидюк і Володимира Бандера були арештовані в 1946 році. 7 вересня 1946 року суд у Дрогобичі засудив їх обох на 10 років таборів. В 1949 році отець Давидюк помер у Мордовії. В 1953 році її теж привозили до Москви, де вимагали привселюдного зречення брата – Степана. Вона цього не зробила. В 1956 році вона повернулась на Батьківщину і жила при донці. Останні роки життя провела в Стрию разом із сестрою Оксаною. 

Син – Степан Бандера народився в 1909 році. 14 червня 1934-го року був арештований поліційними органами Польщі у місті Львові. В кінці 1935 – поч. 1936-го року судили за приналежність до ОУН та організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який керував процесом пацифікації (полонізації) Західної України. На Варшавському процесі засудили до кари смерті, яку замінено на довічне ув’язнення. Влітку 1936-го року судили вже як крайового керівника ОУН на Західно-Українських землях. Сидів в тюрмі Святий хрест та інших тюрмах Польщі. У 1939 році опинився у концтаборі Береза Картузька (Брестська область), звідки, внаслідок війни, вийшов на волю. 15 вересня 1941 року німці арештували Степана Бандеру. Він став в’язнем концтабору Саксенгавзен. 28 вересня 1944 року Бандера був звільнений з концтабору. З допомогою членів ОУН йому вдалося втекти з під нагляду Гестапо. 15 жовтня 1959 р. Степан Бандера був вбитий у Мюнхені співробітником КГБ. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський, котрий виконав наказ Шелєпіна і Хрущова.

Син – Олекса Бандера народився в 1911 році.

Син – Василь Бандера народився в 1915 році.

Брати закінчили свій земний шлях в концтаборі Авшвіц (Осьвєнцім). Про їх останні дні описує в’язень того ж концтабору Микола Климишин.

…Одного разу ми прийшли і я сповістив їх, що одна група, зложена з 24-х наших друзів, цього ранку була відправлена до Авшвіцу (Осьвєнцім). Це сталося 20 липня 1942 року.

У тій групі були: Василь Бандера, Володимир Дейчаківський, Леонтій Дяків, отець Микола Доманський, Теодор Галема, Михайло Гудима, Дмитро Яців, Гриць Яворів, Микола Коваль, Омелян Коваль, Степан Ленкавський, Євген Лозинський, Володимир Мартинець, Петро Мірчук, Андрій Пасічник, Василь Пасічник, Роман Полутранка, Василь Приймак, Олекса Пилипенко, Богдан Рибчук, Юліян Савицький, Михайло Семчишин, Олекса Вінтоняк, Борис Вітошинський. Всі вони дістали числа авшвіцького лягру від 49721 до 49744 включно, як я потім довідався. А через тиждень ми знову довідалися, що було відправлено також до Авшвіцу і Олексу Бандеру, що дістав там номер 51020. (Микола Климишин. В поході до волі, т ІІ, стор. 79.)

…Два брати Бандери вже від побоїв догоряють у шпиталі… Тут треба оповісти, що як ми довідалися трохи пізніше, поляки в Авшвіці (Осьвєнцім) мали великі можливості. При помочі німецьких бандитів і, головно, поляків-фольксдойчерів, вони опанували всю внутрішню адміністрацію табору. Коли хто входив у браму табору, то фактично попадав у безконтрольні руки польських в’язнів. Але не інтелігентів, а найгіршого шумовиння, яке тут вибилось догори. Їх життєвим гаслом було: «Убивай, щоб не був забитий». Коли в’язень в’язня забивав на смерть, нікому навіть не було до того діла. Подавали тільки до реєстру, що вмер, а причина – фізичне вичерпання. Того ніхто і ніколи не перевіряв. Вечером записали номер, кинули на віз, уже повний нагих трупів, завезли до крематорії, спалили… і все, кінець. Це давало різним садистам поле до роботи, а для німців тільки збільшувався реєстр знищених ворогів німецького народу…. (Микола Климишин. В поході до волі, т ІІ, стор. 85.)

…По дорозі я зустрів Олексу Бандеру. Він був змінений до невпізнання: почорнів, зісох, уста зовсім чорні, на одному боці обличчя – аж чорний синяк. Очі дивились безживно кудись уперед, понад мене. Він мене зовсім не впізнав. Я мусів йому повторити хто я два рази, бо за першим до нього не дійшло. На моє питання, що з ним трапилось, він відповів, що іде на «кранкенбав», тобто у шпиталь. Тоді я бачив його в останній раз. Убрання на ньому було дуже зім’яте і подерте, шапки не мав. На ногах у нього були деревняки, тобто видовбані з дерева начеб-то черевики. (Микола Климишин. В поході до волі, т ІІ, стор. 88.)

…Олекса Бандера був одружений з італійкою. Він написав їй перед від’їздом до Авшвіцу листа, що живий і здоровий, а вже через два тижні – вона дістає повідомлення, що він уже помер. Вона тоді представила ту справу в італійське міністерство зовнішніх справ. Тому, що це було на дипломатичній дорозі, політичний відділ Авшвіцу дістав доручення справу докладно перевірити. Коли ту справу перевіряли, то кликали на свідків двох наших друзів, яких саме – не пригадую, але які зізнали, що капо Краль і його заступник Пікульскі замордували Олексу під час праці на нойбав (нова будова). Ціла справа була докладно перевірена й вийшло, що поляки замордували не лише Олексу, але й Василя Бандеру, тільки за те – що вони рідні брати Степана Бандери. (Микола Климишин. В поході до волі, т ІІ, стор. 112.)

Син – Богдан Бандера народився в 1921 році. Пішов з похідними групами в 1941 році на Велику Україну. Пропав безвісті.

Сім’я Бандерів жила на Богом даній їм землі. Що загубили на цих землях німці, поляки і росіяни? Бандерівський рух не воював на берегах Рейну, Вісли чи Волги. Отже, вони були окупанти які, для встановлення свого панування, вбивали, мордували, вивозили людей.