Гомоніла Україна про 9 травня

опубліковано 8 серп. 2011 р., 03:03 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 серп. 2011 р., 03:57 ]

«Росія породжена і вихована у потворній і принизливій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною. Навіть тоді, коли Росія стала незалежною, вона й надалі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингізхан заповів підкорити світ… Політика Росії незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики – підкорити світ і правити в ньому – є і буде незмінною. Московський панславізм – це лише одна з форм московського загарбництва»

                                                     Карл Маркс

З плином часу у сценарій відзначення 9 травня 1945 року, дня капітуляції соціал-націоналістичної Німеччини, Москвою не вноситься радикальних змін. Як заведено: зберуть ще живих учасників цієї війни, потім їх привітають перші особи держави, налиють по 100 «фронтових» грамів горілки, ЗМІ надрукують спогади про подвиги на фронті і в тилу, виділять якусь допомогу. Однак з часів часткового розпаду московської імперії появились матеріяли про нужденне життя колишніх фронтовиків, їх соціальну незахищеність.

Останнім часом Москва розпочала істеричну інформаційну атаку проти, за виразом її очільників, «спроб переписати висліди Другої світової війни» та історії Московії в цілому. Але без об’єктивного висвітлення цієї історії неможливо зрозуміти логіку політики московських правителів – білих, червоних, чи теперішнього невизначеного окрасу.

Володимиро-Суздальське князівство, чи як його називали в Київській Руси Залешанська земля, було улусом Золотої Орди. Дозвіл на заснування Москви дав хан Орди, йому ж, з ярмом на шиї та стоячи на колінах, присягали на вірність московські князі. Населяли цю землю фінські племена, які з хрещенням прийняли і слов’янську мову. Князівство відзначалося небачено жорстокими методами правління, жагою до завоювань і грабунку своїх сусідів. Так був завойований і знищений Київ, Новгород, де мужчин, жінок з прив’язаними до них дітьми, повкидали у річку. Тих, хто залишився живими, виселили на північ, а їх землі заселили вихідцями з Московії. Згодом такі методи застосовувались не раз, зокрема і в Україні. Московини стверджують, що все це робилось на благо жертв, навіть, якщо їх вимордовували впень. Приміром, після походу Хабарова в околиці Амуру, з появою наступних московських ватаг місцеві племена, рятуючись, з жахом, тікали до Китаю, Маньчжурії, або відчайдушно боронилися. Суть московської загарбницької політики яскраво висвітлюється у «наказной памяти» – інструкції, даній Хабарову для приведення у підданство Москви мітичного князя Богдая. Який, як виявилося згодом, не існував, а була земля Богдайська і правив в ній Алака Батурхан. Для збереження колориту, подаю її в оригіналі: «И Ерофею и ко князю Богдаю посылать посланников. А велеть им говорить, что князь Богдай с родом своим и с племенем своим и со всеми улусными людьми был под государевою нашого царя и великого князя Алексея Михайловича всея Руси високою рукою в холопстве, потому что государь наш страшен и велик, и многим государствам государь и обладатель, и от его государского ратного бою никто не мог стоять. А будет ты, Богдай, не будешь под его государевою високою рукою в вечном холопстве, и мы будем на тебя писать к великому государю своему царю и великому князю Алексею Михайловичу всея Руси в Москве, чтобы он, государь, велел быть своим государевым ратным многим людям, и тебя, Богдая, за твое непослушание велел государь разорить, и город твой взять на себя, государя, и всех вас и жен и детей ваших побить без остатка, чтоб, смотря на тебя, князя Богдая, и на твое непослушание, и иныя Даурския земли князи, которые не под твоим княженьем живут, видя государя нашого царя и великого князя Алексея Михайловича всея Руси смертную казнь и разорение, были бы покорны и послушны без бою…». А так діяли московити при загарбані Кавказу: «Прибыв он перед сим в Жамури, поймал осетинцев и, наливши в корыто, в коем кормят собак, молоко, после сыра оставшееся, и побив кошек, поклав в него же, да также положив в него кал человеческий и тем их накормил». Пригадаймо історію панування Московії в Україні, у багатостраждальній Ічкерії вже наприкінці ХХ та на початку ХХІ століть і поміркуймо, чи щось змінилось суттєво в загарбницькій московській політиці?

Ставлення Московії до України особливе. Для набуття статусу «породистости» московини цинічно твердили, що ніби-то Московія входила до складу Київської Руси, а не була улусом Золотої Орди і не згадували, що їх князі, стоячи на колінах з ярмом на шиї, випрошували у ханів ярлик на княжіння. З цієї фальші вони роблять висновок, що Москва є спадкоємницею Київської Руси, а відтак і Візантії. Тому за Петра І і Катерини ІІ були вилучені та знищені, або сфальшовані (повністю або частково) всі літописи, стародруки, а на основі цієї фальші скомпільована псевдоісторія з, як писав московський історик Карамзін, доважком брехні, яку дотепер вивчають в українських школах. При Петрі І ж, який на перших порах ще продовжував платити данину кримському ханові, Московію було наказано іменувати Росією. На цьому будується міт про Москву, як «третий Рим, а четвертому не бывать» і, відповідно, право на володіння Константинополем, Дарданеллами та всім світом. Існування українців як нації спростовує цю фальш. Тому був придуманий ще один міт про спільне походження «трьох братніх народів», або що українці – не нація, а провокативна вигадка чи то австріяків, чи то поляків, чи то німців. Звідси систематичні гоніння на українську мову – необхідну умову існування нації. Захопивши Галичину під час Першої світової війни, московські правителі заборонили лише українські школи, а польські школи мали право на існування.

Після Жовтневого перевороту в 1917 році, який щедро фінансувався юдейськими банкірами і німецьким урядом (у кожного з них був свій інтерес), стратегія Москви практично не змінилася. Зміцнівши завдяки вагомим кредитам США, большевицька Москва допомогла стати на ноги націонал-соціялістичній Німеччині з розрахунком, що та стане її молодшим партнером у завоювання світового панування. Це врешті і спричинило Другу світову війну. Оскільки хижаки не змогли погодитися при поділі здобичі, то вони посварились. Як сказав посол Німеччини в Україні А. Арно, коли під час візиту до Берліну московської делегації у 1940 році мова зайшла (цитую) «про вплив на південну частину Європи, перед усім на Середземноморський басейн. Молотов зажадав, щоб німецький рейх поступився цією зоною СРСР. Для нацистів це означало кінець взаємної співпраці, що до того моменту спричинило поділ Європи».

З початком війни московські карателі в нелюдський спосіб винищили десятки тисяч в’язнів: їх розпинали, розпорювали животи, жінкам відрізали груди, запихали в їх статеві органи пляшки.

Навіть під час війни московські правителі не припиняли винищення українців, які вижили в часи страхітливого голодомору-геноциду. Щоби упередити істерію, що це націоналістична пропаганда, подаю витяг із щоденника росіянина сержанта Петра Зоткіна (газета «Известия» від 8 травня 1998 року, №82-83): «Траншеєю йдуть осіб 20-25. Попереду і ззаду по три автоматники, а всередині майже одні генерали, серед них і Жуков Г. К. Один, у званні генерал-полковника, скаржиться на брак артилерії, відсутність авіації. Жуков обклав його трьохповерховим матюком і кинув (дослівно не пам’ятаю, а зміст не забуду): тобі п’ять маршових рот прислали? Пришлемо ще десять, але атакувати мусиш неперервно…     

Ставили міст через Дніпро. Німці пострілюють. І ось через наш міст пройшло батальйонів з два піхоти, всі виснажені, застрашені, пригнічені. Багато із шпиталів. Розгорнулись в розстрільну, пішли. За півкілометра до гори з німецьких ДОТів на горі вдарили декілька десятків скорострілів, заговорили міномети. За лічені хвилини поклали всю розстрільну. Знову через міст погнали таку ж піхоту. І точно так же всю розстрільну поклали. Пішла нова піхота. І тільки тут виринула дев’ятка наших літаків-штурмовиків. Вони засипали стріляючі ДОТи реактивними стрільнами і розстрільна безперешкодно захопила гору. Вбитих на наших очах роздягли до наготи і стосами склали в могилу...

Прийшли ночувати до села, біля якого були бої. Валяються наші вбиті, одягнуті в свитки, постоли. Місцеві мешканці серед вбитих знаходять своїх. Польовий військкомат забрав їх за два дні до бою, і вони прослужили у доблесній нашій армії рівно добу, і тут же – бій». Додам, що позаду приречених були «заградотряди» із скорострілами, СМЕРШ, політруки. І у випадку непокори ще б репресували сім’ю «ізменніка родіни».

За даними СМЕРШу тільки у боях за Сталінград було розстріляно біля 1100 різних «ізменніков», а протягом війни – більше мільйона. А як Жуков хвалився Айзегаверу своїм «новаторським» методом розміновування мінних полів – посилав на них в атаку ту ж піхоту!

Після капітуляції Німеччини військові операції Московії проти України продовжувались до 1955 року, а нищення української культури, утиски української мови та її носіїв не припинялись і продовжуються до сьогодні. В архівах обкомів КП(б)У під грифом «таємно» зберігаються документи про цю війну. Так під час обкомівської наради 11 січня 1945 року командир дивізії генерал-майор Князев доповідав, що лише за один день його підрозділом на Львівщині вбито більше 1000 осіб. Слід зазначити, що практично на кожній нараді ставилося завдання більше вбивати, виселяти. І вбивали. При тому кількість захопленої зброї завжди було значно меншою від кількості вбитих, отже вбивали і беззбройних. Для кількості, для хорошого рапорту. Під час однієї з нарад секретар обкому Гапочка наводив приклад, як військові заарештували у Ново-Милятинському районі 950 осіб, до району привезли 500, а НКВДисти залишили за підозрою лише 81-го. І радив секретарям райкомів у деяких випадках утримуватися від залучення військових підрозділів до каральних операцій. У селі Рогізна, як доповідали уповноважений обкому КП(б)У Фірсов і секретар Яворівського райкому Циган, під час каральної операції було спалено 97 дворів і вбито 147 людей. У доповідній до пленуму Львівського обкому КП(б)У повідомляється, що станом на 07 травня 1946 року «захоплено в полон бандитів, заарештовано банд посібників, членів ОУН – 47689, вбито – 25945, явилось з повинною 2388 осіб». Це без врахування Дрогобицької області. Особлива увага НКВДистів приділялася створенню спецбоївок, які діяли під виглядом бійців УПА. Про нелюдські тортури, які вчиняли ці спецбоївки, 15 лютого 1949 року доповідав Хрущову прокурор військ УВД українського округу Кошарскій. В одному з наведених прикладів він пише: «Допитуючи Репіцьку, учасники спецгрупи тяжко її били, підвішуючи ногами вверх, вводили в статевий орган палицю, а потім почергово зґвалтували. У безпорадному стані Репіцька була кинута в лісі, де її знайшов муж…». Наводячи й інші приклади звірств спецбоївок, прокурор висловлює стурбованість, що жертви нерідко знають, що їх мордували «особи, які мають відношення до МГБ». Прокурор пише, що такі звірства, грабунки виправдовуються міністром МГБ Савченком і робить висновок: «Органи МГБ, під керівництвом партії, проводять величезну роботу для викорчовування залишків українсько-націоналістичного, бандитського підпілля, у боротьбі з яким хороші всі засоби і потрібна хитрість і спритність». Нарком НКВД України Рясной доповідав Берії, що станом на 20 травня 1945 року в Західній Україні вже було створено 157 таких спецбоївок, у них налічувалось 1808 осіб, вони вже вбили 1980 і захопили живими 2013 осіб. Звірства, грабунки, зґвалтування вчиняли не тільки спецбоївки: як свідчать архіви обкомів КП(б)У, так поступали працівники всіх большевицьких відомств, нерідко знущаючись над мирними, не заарештованими людьми. Цю інформацію можна знайти у партійних архівах. Доступ до нацистських архівів відкритий в процесі денацифікації, архіви ж більшовицької армії, НКВД, МГБ у незалежній Україні засекречені, як державна таємниця.

На завершення декілька витягів із проміжного звіту робочої групи, створеної на виконання постанови від 01 лютого 1993 року президія Верховної Ради України «Про перевірку діяльності ОУН-УПА»: «Партизанська боротьба бійців УПА спрямовувалася, перш за все, на захист населення. Це не завжди рятувало мирних людей від помсти карателів, але різницю в тактиці повстанців і радянських партизан вони оцінили. УПА стала справді народною армією. Українська повстанська армія без допомоги із-зовні чинила опір могутній сталінській державі впродовж десятиліття. Єдиним джерелом сили повстанців була підтримка місцевого населення... Створена ОУН(Б) Українська повстанська армія воювала на трьох фронтах: з радянськими партизанами і силовими структурами Радянського Союзу, з польською Армією Крайовою і з окупаційними силами Німеччини…».

То чому ж нам нав’язують святкувати 9 травня?