Таємниці моря

опубліковано 17 черв. 2011 р., 04:20 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 черв. 2011 р., 22:42 ]

…Немилосердне полуденне сонце огортає своїми гарячими обіймами…Не бажаючи відповідати взаємністю, впевнено прямую до місця призначення… Крок за кроком, і… ось вона – стрімка стіна суцільного каменю, увінчана мурами Генуезької фортеці. Гордо і неприступно нависає над узбережжям.

…Легкий щем серця, невеличка схвильованість і …надзвичайне піднесення. Сьогодні мене чекає перехід у інший просторово-часовий вимір. Але я про це ще не здогадуюсь. Портал переходу привітно виблискує чистою, майже прозорою водичкою а білі баранчики хвиль ніжно торкаються моїх ніг. Чудодійне кримське повітря пронизує кожну клітинку мого тіла. Переді мною таке безмежне і таке привітне Чорне море…

На годиннику 13.55. Територія школи дайвінгу. Короткий інструктаж. Інформація про водолазне спорядження. Ознайомлення з елементами підводного спілкування. Не без сторонньої допомоги втискуюсь у, щільно облягаючий тіло, гідрокостюм. На нього лягає компенсаційний жилет, на спині опиняється акваланг, а на бедрах – 8-ми кілограмовий пояс з металевими пластинами. Через лічені хвилини ми з інструктором уже по пояс у воді. Одягаю маску, підводжу дихальну трубку до роту та міцно затискаю зубами нагубник. Роблю вдох. Потік спертого повітря перетікає до легень. Якесь воно не таке. І чомусь поступає надто маленькими порціями. Роблю ще декілька жадібних глибоких вдохів і хробачок сумніву закрадається у мою душу. Як я буду дихати під водою? Досвідчений інструктор збагнув у чому справа та запропонував мені розслабитись і подихати, таким звичним для мене і милим серцю, морським повітрям…

«Перед смертю не надихаєшся» - підколює внутрішнє Я. Терміново беру себе в руки. Ноги б`ють ластами, внутрішній двигун нарощує оберти. Готовність № 1. Падаю на спину і відпливаю від берега з десяток метрів. Перевертаюсь на живіт, пробую здійснити занурення, але випливаю поплавком на поверхню. «Нездогадливий» - напевне подумав інструктор. Підплив до мене і випустив повітря із компенсаційного жилета… 8-ми кілограмовий пояс ніби згадав своє призначення і води повільно зімкнулися за моєю спиною…

Чи доводилось Вам, купаючись у морі, набрати повні легені повітря і пірнути з відкритими очима якомога глибше? Опиняєшся ніби в казковому світі. Чи не так? Різнобарвна рослинність милує око своєю вишуканістю. Табунці сріблястих рибок пропливають перед самим носом, кокетливо помахуючи маленькими хвостиками: «Ану дожени!». А дно, ніби всипане діамантами, розкидує в різні сторони сонячні промінці.

Навіть опинившись у казці, я продовжую інтенсивно працювати руками та ногами, жадібно висмоктуючи повітря з аквалангу. «Ти робиш багато зайвих і непотрібних рухів. Для дайвінгу це не припустимо». Інструктор взяв мене за витягнуту руку. Я перестав шарпатись. Тишина і спокій впевнено торували стежину до мого серця. «Обігнемо ось ці скелі, що ліворуч». «Добре». Ми плили вперед, все більше і більше занурюючись. Не дивлячись на наше переміщення в просторі, час для мене ніби зупинився. Не маючи при собі годинника, я майже повністю втратив над ним контроль. І простір тут був якимось не таким. Та ж тримірність, але якась вона надто концентрована і зтиснена.

Судячи по хорошій освітленості, глибина була невеликою. Біля 3 – 4 метрів. Несподівано дали про себе знати вуха. Сильний тиснучий біль. Згадав інструктаж. Необхідно робити продувку. Цей процес виглядає наступним чином: великим та вказівним пальцем вільної руки затискається ніс і робиться спроба видихнути ним повітря. В результаті цих дій, створюється внутрішній тиск на барабанні перетинки вух, який компенсовує зовнішній тиск води. Біль повинен припинитись. Але у багатьох випадках це не допомагає. Не допомогло і мені. Як виявилось пізніше, продувку необхідно було робити з самого початку на кожному метрі занурення. Якщо Ви новачок і плануєте пірнути вперше, не допускайте моєї помилки. Це досить боляче і викликає сильний дискомфорт.

… підводна прогулянка триває. Ми рухаємось все далі і далі… морське дно зовсім не рівнинне і однорідне, як я собі уявляв. Воно має свій складий рельєф. Тут є свої гори з чорними пащами гротів і урвища, широкі плато і вузькі стежини, які змійкою петляють серед підводних скель, то стрімко спадаючи вниз, то круто піднімаючись вгору.

Інструктор не полишає мене ні на хвилину, прокладаючи захоплюючий маршрут. Правда часом він пропонує мені зупинитись, схопитись за виступ скелі або якусь підводну рослинність. Сам запливає вперед або вгору і фотографує мене на фоні різноманітних мальовничих пейзажів.

- як вуха?

- так собі.

- підіймаємось?

- ні в якому випадку!

Ми продовжуємо рух і через деякий час я помічаю, що сутінки стають все густішими. Так, ніби вечоріє. Біль у вухах не вщухає, навіть дещо посилюється. Якщо признаюсь, почнеться негайний підйом на поверхню. Тому мовчу, як риба. Трохи згодом сам рельєф дна заставляє помаленьку підніматись на поверхню. Виявляється, ми були у точці максимального занурення, рекомендованого для новачків. Глибина 10 метрів.

«Піднімаємось на поверхню» - великий палець правої руки інструктора невблаганно показує вгору… Підйом видався надзвичайно швидким. Хоча таким він бути не міг. Інструктор-професіонал витримав необхідний час, щоб не зашкодити моєму здоров`ю.

На поверхні яскраво світить сонце і я ніяк не можу до нього призвичаїтись. Витягаю з роту дихальну трубку та роблю ковток свіжого повітря. «Чому ми так швидко піднялись на поверхню? Домовлялись, що занурення триватиме 1 годину». Інструктор звертає мою увагу на манометр аквалангу: «Ви видихали 1.5-годинний запас повітря за 40 хвилин». «А ми були під водою 40 хвилин?». За моєю оцінкою занурення тривало не більше 15 хвилин…

Пройшов час. Вже більше двох років минуло з моменту цієї захоплюючої підводної прогулянки, а мене все продовжує турбувати ряд запитань:

  • Чому у підводному світі час і простір сприймаються зовсім по-іншому? Ніби це інший вимір. Інша реальність.
  • Занурюючись під воду я знав 5 простих жестів. За допомогою них і спілкувався з інструктором. Чому у моїй пам`яті відклалися просторі словесні діалоги, які ми ніби-то вели з інструктором під водою? Як я міг без слів так ідеально розуміти і відчувати інструктора?
  • В результаті чого я, хоч і короткочасно, піднявся на вищий рівень спілкування, вищий рівень сприйняття?

Може з Тобою, дорогий читачу, також щось подібне траплялось і Ти хочеш отримати відповідь на подібні запитання? Тоді айда за аквалангом! Море чекає! Може Ти і станеш тим єдиним, кому воно відкриє свої таємниці?...