Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

ЗВЕРНЕННЯ

опубліковано 5 серп. 2016 р., 09:00 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 вер. 2016 р., 10:07 ]

Голові Верховної Ради України Андрієві Парубію

Президентові України Петрові Порошенку

 

Шановний пане Голово Верховної Ради України!

Шановний пане Президенте України!

 

Після злочинних дій януковицьких песиголовців на Майдані Верховна Рада України проголосувала за відміну закону "Про основи державної мовної політики", званого в народі законом "ківалова-колєсніченка". Проте тодішній Голова ВР та виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов його не підписав і цей, з дозволу сказати "закон", не тільки діє дотепер, але й активно сприяє небаченому за останню чверть століття зросійщенню України: міністри і депутати замість державної мови часто вживають російську (зважили б хоча на те, що сьогодні це мова підлого, жорстокого, смертельного ворога України і не забивали нею інформаційний простір); телебачення перенасичене російською російськомовною кінопродукцією; головними телеведучими в Україні стали запрошені із країни-агресора російськомовні русскіє Шустер, Ганапольський, Кисєльов; музичні теле- і радіоканали "женуть" російську попсу; відповіді на вуличних опитуваннях та коментарі спеціалістів зазвичай теж російськомовні. Практично всі телеканали стали двомовними, зросійщення поширюється також через зайшлих міністрів та голів адміністрацій, які не володіють українською мовою (хоча М. Саакашвілі з В. Ющенком чудово спілкувався українською мовою, а з П. Порошенком, бачиться, необов'язково).

 

Як тут не згадати, що за президентства Януковича навіть Азаров, нехай і з великими потугами, промовляв державною мовою, та й російськомовному міністру внутрішніх справ Могильову Янукович наказав у місячний термін перейти на державну мову – натомість теперішній міністр внутрішніх справ Аваков тільки під крики "ганьба" може видушити з себе українське слово.

 

Майже чотириста років Московія докладала зусиль, щоб знищити українську мову:

1622 – наказ царя Михайла спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

 

1720 – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

 

1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

 

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, а наречие,  употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши".

 

1876 – Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

 

1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

 

1970 – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

 

1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

 

Логічно і справедливо було б в Незалежній Україні вжити аналогічних заходів щодо російської мови:

– заборонити книгодрукування російською мовою в Україні;

– заборонити викладання російською мовою у вищих навчальних закладах;

– пояснювати, що ніякої особливої російської мови не було і бути не може, а є наріччя, яке виникло від змішування староцерковнослов'янської мови, занесеної в країну Моксель священнослужителями-місіонерами з Київської Русі, з наріччями угро-монголо-фінських племен і доповнене десятками тисяч запозичених слів іноземного походження;

– заборонити ввезення з-за кордону будь-якої російськомовної літератури;

– заборонити в Україні виголошення церковних проповідей російською мовою;

– підвищити на 15 % зарплатню вчителям української мови порівняно з вчителями російської мови.

 

Однак наша влада почала по-рабськи гратися в демократію та права людини і невідомо чому не вимагала навіть виконувати прийнятий у 1989 році закон "Про мови в Українській РСР", де були й такі статті:

 

Стаття 2. Відповідно до Конституції державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

 

Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності – і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків.

 

Стаття 9. Організація виконання Закону Української РСР про мови в Українській РСР покладається на Раду Міністрів Української РСР. Контроль за виконанням цього Закону покладається на Ради народних депутатів Української РСР.

 

Стаття 11. В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств,  установ і організацій є українська мова.

 

Стаття 15. Мовою з'їздів, сесій, конференцій, пленумів, засідань, зборів, нарад, інших зібрань державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій в Українській РСР є українська мова.

 

Стаття 17. В Українській РСР у всіх  сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.

 

Стаття 26. В Українській РСР виховання в дитячих дошкільних установах, в тому числі в дитячих будинках, ведеться українською мовою.

 

Стаття 27. В Українській РСР навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах ведеться українською мовою. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.

 

Стаття 28. В Українській РСР навчальна і виховна робота в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах ведеться українською мовою.

 

Стаття 33. В Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.

 

Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. 

 

Як бачимо, українська мова тут визнана державною і закон вимагає застосовувати її абсолютно у всіх сферах життєдіяльності – діловодстві, з'їздах, сесіях, сфері обслуговування, дошкільних установах, школах, спеціальних навчальних закладах, засобах масової інформації, рекламі.

 

На жаль, ані Кабінет Міністрів України цей Закон не виконував, ані Верховна Рада України не контролювала його виконання, а україножери його просто бойкотували.

 

Паче того, Верховна Рада України VІ скликання дозволила продажним негідникам з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду прийняти антиукраїнський закон "ківалова-колєсніченка", який, незважаючи на протести громадськості, тут же підписав тодішній голова ВР, палкий "патріот" України Володимир Литвин (на відміну від іншого палкого "патріота" Олександра Турчинова, який відмовився підписувати рішення Верховної Ради України про його скасування).

 

Просимо Вас, шановні пане Голово Верховної Ради України і пане Президенте України,

долучитися до захисту української мови і винести на розгляд найближчої сесії Верховної Ради України питання про скасування закону України "Про засади державної мовної політики".

 

Голова Клубу української греко-католицької інтелігенції Р. Грицевич