Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Затишшя перед бурею? (Автор: Радковець Юрій)

опубліковано 6 бер. 2016 р., 09:25 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 квіт. 2016 р., 09:11 ]

 

Аналітичний центр "Борисфен Інтел".

 

На початку цього року у підсумкових звітах (оцінках за 2015 рік та прогнозах розвитку воєнно-політичної обстановки на 2016 рік) в частині, що стосується російсько-українського конфлікту, переважною більшістю як урядових, так і неурядових закордонних та українських аналітичних центрів прогнозувалось збереження перманентної напруги в зоні антитерористичної операції (постійні обстріли, збройні сутички, спроби витискування один одного з «сірої зони» та захоплення в ній населених пунктів і об’єктів інфраструктури тощо) без ескалації протистояння до широкомасштабних військових дій Росії проти України із залученням усього контингенту військ.

 

Не виключено, що на формування саме таких оцінок і прогнозів з даного («українського») питання вплинуло введення наприкінці 2015 року так званого «режиму тиші». Так, 22 грудня 2015 року Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі домовилася про введення беззастережного режиму тиші в зоні антитерористичної операції (АТО), починаючи з 00:00 в ніч із 22-го проти 23 грудня 2015 року.

 

Разом з тим, вже з другої половини лютого ц. р. в окремих оцінках закордонних та українських експертів, аналітиків і військових спеціалістів відзначаються ряд прямих та опосередкованих ознак загрозливої тенденції у розвитку ситуації довкола російсько-українського конфлікту.

 

Сьогодні ні для кого вже не секрет, що домовленості в рамках Мінського переговорного процесу (Мінськ-2) не виконуються ані Росією, ані так званими ЛНР/ДНР, а навпаки:

 

- важка техніка та озброєння російсько-терористичних сил на Донбасі вдень демонстративно «відводились» від лінії зіткнення, а вночі приховано повертались в зону бойових дій і там розміщувались та маскувались;

- продовжувались приховані перекидання та накопичування озброєння, військової техніки (тільки за лютий ц. р. кілька десятків РСЗВ «Град» і «Ураган») та боєприпасів (до 200 тис. тонн) для російсько-терористичних сил в зоні бойових дій на основних оперативно-тактичних напрямках (у т. ч. в районах Маріуполь, Дебальцеве, Моспине та інших поблизу лінії розмежування сторін);

- тривали перманентні провокаційні обстріли позицій українських військ (у т. ч. із застосуванням важкого озброєння; кількість обстрілів іноді сягала понад 100 разів за добу), а також диверсійно-розвідувальні рейдові дії російсько-терористичних сил в зоні АТО.

 

Резонно виникає питання: навіщо все це робиться російсько-терористичними силами і саме у військовій сфері?

 

За оцінками експертів «Борисфен Інтел», аналогічні чи подібні дії російсько-терористичних сил, перш за все, сприяють виконанню та відпрацюванню наступних завдань:

 

перше – збереження фактору постійного військово-політичного тиску на українську сторону, особливо напередодні переговорів або форумів з питань урегулювання російсько-українського конфлікту;

 

друге – виявлення (у спосіб розвідки боєм) сильних і слабких сторін у системі оборони українських військ – для їх врахування при плануванні майбутніх наступальних дій (операцій) на відповідних оперативно-тактичних напрямках;

 

третє – підтримання стану постійної напруги безпосередньо на лінії зіткнення сторін з метою постійного фізичного та психологічного виснаження українських силовиків та провокування їх на вогневі дії у відповідь з подальшим звинуваченням української сторони в очах представників спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ;

 

і, головне, четверте – скритна підготовка до можливих широкомасштабних наступальних бойових дій російсько-терористичних сил та Збройних сил Росії проти України, завчасно погоджених за часом, напрямками, об’єктами та залученими силами і засобами.

 

У цьому ж контексті слід ретельно та дуже прискіпливо розглядати переформування 12 командування резерву Південного ВО (в рамках заходів з реорганізації та удосконалення системи управління російськими окупаційними військами на Сході України) у Центр територіальних військ Південного ВО ЗС РФ з безпосереднім підпорядкуванням йому 1 АК (друга назва – корпус «народного ополчення ДНР», штаб – м. Донецьк) та 2 АК (друга назва – корпус «народної міліції ЛНР», штаб – м. Луганськ). Сьогодні активно «ходять чутки» і щодо початку формування нового (резервного; за іншими джерелами – спеціального призначення) – 3 АК зі штабом у м. Ростов-на-Дону (за іншими джерелами – у м. Новочеркаськ). Особливістю мобілізаційних планів цих трьох армійських корпусів Центру територіальних військ Південного ВО є те, що всі їх з’єднання і частини укомплектовуються переважно етнічними українцями – як добровольцями, так і мобілізованими з Криму, Донбасу, а також Кубані та інших прикордонних з Україною областей Росії.

 

 

 

 

 

При цьому, декларуючи готовність до виконання положень Мінських домовленостей, командування російських окупаційних військ активізує заходи з нарощування боєздатності з’єднань і частин 1 і 2 АК Центру територіальних військ Південного ВО. Спрямованість і змістовність останніх заходів бойової підготовки, під час яких опрацьовувалися задачі наступального / контрнаступального характеру, об’єктивно свідчать, що супротивник не відмовився від планів з розширення контрольованих територій на Донбасі і використовує «режим тиші» фактично для підготовки до відновлення силового протистояння, в т. ч. широкомасштабного характеру.

 

Останні новини щодо зазначених вище армійських корпусів, а саме – указ від 12 лютого ц. р. «голови ДНР» Захарченка про переформування 9-го окремого мотострілецького полку 1 АК в 9-й особливий мотострілецький полк морської піхоти (м. Новоазовськ), а також посилення його підрозділами із складу 810-ї окремої бригади морської піхоти Берегових військ Чорноморського флоту РФ можуть свідчити як про легалізацію перебування російських морських піхотинців на Сході України та високу ймовірність активізації диверсійно-розвідувальних дій на Приморському напрямку, так і про оперативне маскування планів щодо підготовки до проведення морської десантної операції на цьому ж напрямку.

 

Посиленої уваги заслуговує і остання заява В. Путіна стосовно задач, які, за його словами, практично покладаються на авіаційне угруповання ПКС ЗС РФ в Сирії, а саме – тренування льотно-підйомного складу бойових літаків для дій в екстремальних умовах у сучасній війні. Навіть попередній аналіз цієї заяви вимагає відповідей на цілий ряд питань. Тренування – для чого? Для дій – де та проти кого конкретно? У сучасній війні – в якому регіоні та на якому напрямку? При цьому ми повинні враховувати, що до цього часу російські окупанти практично ще не застосовували бойову авіацію (окрім розвідувальної та армійської) на українському напрямку.

 

Також не слід забувати й того, що російська сторона вже двічі застосовувала крилаті ракети Х-101 з літаків стратегічної авіації Ту-22М3 та «Калібр» з надводних і підводних човнів Росії з акваторії Каспійського та Середземного морів, перш за все, з демонстраційно-провокаційною метою, а по суті – провела тестування їх бойового застосування на велику відстань. Тобто, Росія практично опрацювала і такий спосіб нанесення ракетно-повітряних ударів по території супротивника.

 

Ще однією тривожною ознакою можливої підготовки російсько-терористичних сил для ведення наступальних бойових дій найближчим часом стала остання інформація щодо примусового вивільнення ліжко-місць у прифронтових місцевих лікарнях, а також початок мобілізації медичних працівників, що розпочався в ДНР/ЛНР.

 

Щодо угруповання російських окупаційних військ в Криму, то, за різними джерелами, воно нараховує від 23-х до 25-ти тисяч військовослужбовців (у складі наземного, повітряного і морського компонентів) та має сталу тенденцію до збільшення за рахунок додаткового розгортання носіїв ядерної зброї, берегових ракетних комплексів великої дальності, сил ППО та надводного і підводного корабельного складу.

 

Останнім часом російське військове командування значно посилило угруповання військ вздовж Кримського перешийку, перекидаючи в цей район підрозділи зі складу бронетанкових, повітрянодесантних військ та сил спеціального призначення, мотивуючи це тим, що Північноатлантичний альянс посилює свою присутність у Східній Європі. Під час активних заходів з бойової підготовки цих підрозділів відпрацьовуються задачі їх бойового злагодження та взаємодії, а також задачі наступального та контрнаступального характеру.

 

Тобто, з великою долею вірогідності можна стверджувати, що в даний час на Донбасі присутні всі ознаки того, що Росія готується до активних військових дій, а з потеплінням їх ймовірність зростатиме. При цьому сьогодні на лінії розмежування сторін на різних відстанях від неї накопичено стільки озброєння, що його вистачить для знищення колосального військового потенціалу, причому – з обох сторін. Здавалося б, що це мало б дещо протверезити В. Путіна, Кремль і загалом російську сторону. Разом з тим, навіть якщо Росія й не піде на широкомасштабний конфлікт, то це не означатиме, що вона не буде роздмухувати вогнища бойових дій уздовж всієї лінії розмежування сторін.

 

Тоді логічно виникає запитання: коли і де конкретно розпочнеться наступ російсько-терористичних (окупаційних) сил?

 

Відповідь на нього могла б бути й наступна (і вона була б правильною!) – коли завгодно і де завгодно, так як російсько-терористичні (окупаційні) сили сьогодні добре оснащені, натреновані та практично підготовлені для наступальних бойових дій у будь-який момент. Але все-таки відповідь хотілось би мати більш конкретну та обґрунтовану.

 

Так, за оцінками експертів «Борисфен Інтел», припинення бойових дій на Донбасі і виведення з нього російсько-терористичних формувань фактично означатимуть кінець «гібридної політики» В. Путіна і його політичну смерть. За таких обставин він розуміє, що йому обов’язково треба якось діяти, так як будь-який застій чи зволікання закінчаться тим, що російсько-терористичні (окупаційні) війська на Донбасі (та загалом і в українському Криму!) будуть безумовно деморалізовані та втрачатимуть свою боєздатність. Саме тому, на його переконання, їх необхідно постійно тримати у «тонусі» – вкрай напруженому стані, при одночасній організації та активній підтримці внутрішньої дестабілізації в Україні.

 

Водночас не слід забувати й про хижу вдачу наглого, загнаного у глухий кут, але спроможного у будь-який момент кинутися на свого противника «ленінградського щура».

 

Варіанти відновлення наступальних дій російсько-терористичних (окупаційних) сил та механізми їх реалізації, за оцінками експертів аналітичного центру «Борисфен Інтел», будуть залежати від багатьох конкретних обставин та умов, а саме:

 

перший варіант — обмежені наступальні дії російсько-терористичних сил з метою встановлення контролю над усією територією Донецької та Луганської областей. Цей варіант найбільш можливий до початку запланованих лідерами ДНР/ЛНР місцевих виборів на контрольованих ними територіях цих областей;

 

 

 

 

 

другий варіант — нанесення оперативно-тактичних ударів російсько-терористичними силами на Маріупольському і Донецькому напрямках, проведення морської десантної операції на Приморському напрямку, за підтримки окупаційних сил з Кримського півострова, що сходяться в районі Нова Каховка – основному транспортно-технологічному вузлі зосередження і розподілу води, газу та електроенергії для Криму. За сприятливих умов, у подальшому – з введенням оперативних резервів – продовження наступу у напрямку Миколаїв-Одеса з виходом на Придністров’я. Цей варіант найбільш можливий навесні або на початку літа – напередодні завершення терміну дії «донецького пакету» міжнародних санкцій проти Росії (31 липня 2016 року);

 

 

 

 

 

 

 

третій варіант — повномасштабні бойові дії (повномасштабна війна) – поєднання другого варіанту з нанесенням ударів російських військ на Харківському, Сумському та Чернігівському напрямках із застосуванням усього спектру озброєння сухопутних, морських та повітряних сил, а також ракетно-повітряних ударів на визначену глибину. Цей варіант найбільш можливий у випадку воєнно-політичної поразки Росії в Сирії, втрати єдності позицій західних країн щодо Росії та України, а також різкого загострення внутрішньополітичних та соціально-економічних проблем в Україні.

 

 

 

 

 

 

Тобто, варіант розгортання повномасштабних бойових дій (повномасштабної війни) Росії проти України не знімається з порядку денного. За великим рахунком – сьогодні Росія фактично вже серйозно «загрузла» у громадянській війні в Сирії і всі її потуги співпрацювати «на рівних» зі США та Європою і тим самим відновити свій статус як великої держави не знаходять їх підтримки. До того ж, сьогодні Росія має ще й цілий спектр небезпечних викликів і загроз для своєї національної безпеки як в Євразії, так і в Європі.

 

Таким чином, В. Путін не має наміру змінювати свою «гібридну політику» щодо дій на Донбасі. І навіть більше, путінська політика постійного, всебічного та цілеспрямованого тиску на Україну буде здійснюватися саме для того, щоб перешкодити процесам європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни.

 

Військове протистояння та насильство уздовж лінії розмежування сторін на Донбасі, що відділяє зайняті російсько-терористичними силами райони, безумовно, буде, як і раніше, значно ускладнювати пошук політичного рішення. При цьому потенціал для ескалації в зоні АТО не лише зберігається, але й відчутно зростає.

 

Можна стверджувати, що варіанти і масштаби розгортання наступальних бойових дій російсько-терористичних сил на Донбасі або, навпаки – збереження стану крихкого перемир’я, безумовно, будуть залежати як від військових досягнень/невдач Росії у Сирії та її успіхів/провалів у діалозі з Європейським Союзом, США, так і рівня дестабілізації внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації в Україні, а також ступеня її підтримки з боку Заходу.

 

При цьому В. Путін і надалі намагатиметься використовувати сирійський конфлікт та заклики до США щодо співпраці у протистоянні з ІД («Ісламською Державою»), а також різного роду «геополітичні пропозиції» стосовно об’єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом і «міграційною кризою» у Європі з метою, щоб просувати статус Росії як великої та впливової держави, а також покласти край її міжнародній ізоляції.

 

Для того, щоб Росія не відновлювала планів щодо захоплення Південно-Східної України чи повномасштабної війни проти неї, Українська Держава та її Збройні Сили мають невпинно зміцнюватися. Поки що Україна балансує на межі: на що ми спроможні і до чого ми прагнемо. Але треба пам’ятати, що захист і збереження Української Держави – це справа не Західного світу, а насамперед – наша рішучість та спроможність дати гідну відсіч ворогові.