Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Втрати українців на території Східної Галичини у роки Першої світової війни (автор: Бенч Назар)

опубліковано 21 серп. 2013 р., 12:36 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 серп. 2013 р., 11:01 ]

Дев'яносто шість років тому почалася одна з найбільших катастроф в історії людства – Перша світова війна. Враховуючи її масштаб, величезні втрати внаслідок бойових дій, насамперед людські, викликані нею фундаментальні зрушення в усіх сферах суспільного життя, західні історики, а останнім часом усе частіше й українські, справедливо називають її Великою війною.

 

У сучасній історіографії проблема означена назвою доповіді не обділена увагою. До сучасних наукових розробок слід віднести праці О. Мазура, І. Барана та І. Береста. В них зроблено підсумок попередніх наукових розробок, а також залучено в обіг нові матеріали та факти. З огляду на це, наша мета узагальнити фактичний матеріал, який розкриває масштаб людських та матеріальних втрат українців на території Східної Галичини в роки Першої світової війни.

 

Перша світова війна, на відміну від усіх інших, мала тотальний характер – лише за один тиждень близько 900 млн. жителів планети перебували у стані війни. За 4 роки, 3 міс. і 10 днів, які тривала війна, було мобілізовано 73,5 млн. осіб. За цей час було вбито 10 млн. осіб і поранено близько 20 млн. Прямі воєнні затрати воюючих сторін оцінюються у 208 млрд. доларів США.

 

Одною із найбільш драматичних жертв Великої війни стали народи, розділені політичними межами воюючих імперій. Зокрема, на східноєвропейському театрі воєнних дій українському та польському народам випало чи не найтяжче випробування – бути учасником війни, знаходячись в епіцентрі, на стороні обох воюючих між собою блоків держав. Українські землі зазнали значних спустошень унаслідок війни – від самого початку боїв улітку 1914 р. територія Галичини, Волині й (меншою мірою) Центральної України стала одним із основних військових театрів на сході Європи. Аж до початку 1918р. лінія фронту проходила через українську територію, і протягом усієї війни тут перебував штаб російського Південно-Західного фронту.

 

Ключове геополітичне розташування, а також значні природні й людські ресурси послужили причиною гострої боротьби за них Німеччини й Австро-Угорщини з одного боку й Російської імперії – з іншого. Східна Галичина стала ареною кровопролитних боїв між австро-угорськими та російськими військами.

 

За роки війни в російську армію було мобілізовано 3.5 млн. українців (за іншими даними – 4.5 млн. із загальної чисельності 15.5 млн.), а до складу австрійської армії – близько 300 тис. (близько 9% від особового складу австро-угорської армії (Реєнт О. Україна в Першій світовій війні: сучасні науково-методологічні акценти. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Зб. наук, праць. Вип. 16. – Львів, 2008. – С. 252.).

 

Війна, як відомо, розпочалася 1 серпня 1914 р., а вже 6 серпня у наступ перейшли російські армії Південно-Західного фронту. Вони прорвали австрійську оборону й зайняли частину Східної Галичини. Поразка австро-угорських військ мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно шпигували й допомагали росіянам. Поразка австро-угорської армії на початку війни поставила на перший план проблему москвофільства. Австрійська адміністративна та військова влада, прагнучи виправдати себе перед суспільством, звинуватила у всіх невдачах українців Галичини, ототожнюючи їх із москвофілами (Берест І. Репресивні акції щодо населення Східної Галичини в роки Першої світової війни. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка»; «Держава та армія». – Львів. – 2007. – № 584. – С.52.).

 

«Українська зрада» в Галичині була вигідна як польській адміністрації, яка прагнула використати москвофільство проти знищення українства, так і військовій владі. Зокрема, командувач австро-угорською армією східного напрямку ерцгерцог Фрідріх взагалі цинічно заявив, що Галицька битва програна через «запроданство і зраду місцевого населення» (Берест І. Названа праця. – С. 53).

 

Уже на початку війни австрійські власті почали невиправдані репресії проти українців, звинувачених у москвофільстві. Урядовим колам було добре відомо про неоднорідність українського суспільства, а судові процеси 1914 р. у Львові, Марморош-Сігеті та Чернівцях показали масштаби москвофільства (Берест І. Названа праця. – С. 53.).

 

Тому намагаючись уникнути «української зради» у тилу своїх військ, галицьке намісництво 8 серпня 1914 р., а Начальна команда 15 серпня 1914 р. опублікували у Львові розпорядження про енергійну боротьбу з москвофільним рухом із застосуванням найширших засобів екзекуції та без будь-якого помилування звинувачених. Австро-угорські військові власті запідозрювали населення Східної Галичини у зрадницьких відносинах з Росією, вимагали негайного прийняття суворих заходів, бо інакше «район бойових дій у Східній Галичині внаслідок зрадницьких замислів русофільського населення може опинитися в серйозній небезпеці і всі воєнні дії будуть значно ускладнені» (Берест І. Названа праця. – С. 53.).

 

У результаті відступаючі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. До цього підключилися жандармські підрозділи, які спочатку москвофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями почали заарештовувати. Так, у Бродах було заарештовано 60 осіб, у Золочівську в'язницю кинуто 150 осіб. Лише 20 червня 1914 р. у Львові заарештовано 1200 осіб. Людей арештовували за будь-якою підозрою, без усяких підстав. Селянин з Лемківщини згадував, що був арештований за те, що при обшуку в нього знайшли молитовну книгу, надруковану кирилицею. Із села Катериничі Рудківського повіту солдати вигнали всіх жителів в поле – частину арештували, а решту стратили (Берест І. Названа праця. – С. 54.).

 

Під час арештів затриманих піддавали знущанням. Особливою жорстокістю відзначалися угорські військові. Вони всіх «русинів» розглядали як шпигунів і за найменшої підозри розстрілювали і часто вішали.

 

Заарештованих тисячами відправляли в глиб Австрії й там кидали до концентраційних таборів, серед яких виділявся сумнозвісний Талергоф. У цих таборах від голоду, холоду і пошестей поруч із людьми, які не приховували симпатій до Росії, загинули тисячі вірнопідданих габсбурзькому престолу українців (Карпинець І. Галичина : Військова історія 1914-1921 років. – Львів, 2005. – 376 с.: іл. – С. 81.).

 

Кількість невинно страченого українського населення у перший період війни австрійська влада не повідомляла. Лише у 1917 р., коли питання про звірства 1914-1916 рр. стали предметом обговорення у парламенті, було названо деякі цифри: 60 тис. повішаних і розстріляних, 100 тис. відправлених до таборів. За іншими свідченнями було вбито 36 тис. українського цивільного населення й приблизно стільки ж загинуло в австрійських концтаборах. Очевидно, що цифра страт українського цивільного населення австрійськими та угорськими військами на початку Першої світової війни потребує перевірки (Берест І. Названа праця. – С. 54.).

 

Отже, превентивні заходи щодо поборювання москвофільства перетворилися з вини як центрального австрійського уряду, так і адміністрації Галичини на безконтрольний терор проти всього українського населення Австрії.

 

Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили під російську окупацію. Російські війська увійшли у Львів 3 вересня 1914 р., а на середину вересня вийшли на рубіж річки Віслок за 80 км. від Кракова. Отже, вся Східна Галичина була зайнята російськими військами.

 

За наказом російських властей було закрито усі українські культурні установи, кооперативні організації та періодичні видання. Окупанти наклали обмеження на вживання української мови й робили спроби впровадити в школах російську мову.

 

У середині лютого 1915 р. у Львові російські жандарми кинули за ґрати близько півсотні українських діячів. На початку березня 1915 р. Східну Галичину накрила чергова хвиля арештів – було ув'язнено 300 українців, переважно представників інтелігенції (Берест І. Названа праця. – С. 55.).

 

Особливо масованих атак із боку російської адміністрації зазнала греко-католицька церква – символ західноукраїнської самобутності. Однією з перших жертв російської окупаційної влади став митрополит А. Шептицький, котрого 19 вересня 1914 р. було заарештовано й вивезено до Росії, де він перебував до весни 1917р.

 

У Львівській єпархії було арештовано і померло 22 священики зі Львова, Рогатина, Радехова, Ліщина, Перемишлян. У Перемишльській єпархії російська влада заарештувала і закатувала 33 священики, в Станіславській – 5. Австро-угорською владою були заарештовані 265 священиків, підозрюваних у москвофільських симпатіях і кинуті до концтаборів; деяких відправили капеланами до рекрутованих у Галичині австрійських частин; інші самі тікали з прифронтових сіл (Мазур О. Баран І. Українська Греко-католицька церква на початку Першої світової війни (1914-1915 рр.). // Вісник Національного університету «Львівська політехніка»: «Держава та армія». – Львів, 2010. – № 670. – С. 61.).

 

Отже, у роки Першої світової війни австрійська та російська влади здійснювали у тій чи іншій формі репресивні дії проти населення Східної Галичини, в результаті чого воно зазнало значних людських утрат, поневірянь та бідувань.

 

Щодо матеріальних втрат, то Перша світова війна завдала значних руйнувань на території Східної Галичини. Багато міст і сіл були частково або майже повністю зруйновано, однаково як і значна кількість різноманітних інженерних споруд (доріг, мостів і т. д).

 

Особливих руйнувань зазнали міста і містечка, що знаходилися на пограниччі або в центрі воєнних подій. Загалом у 58 повітах Східної Галичини зруйновано 565 тис. 845 житлових і господарських будівель, близько 9 тис. – частково (Баран І. Названа праця. – С. 12.).

 

Надзвичайно великих втрат зазнало сільське господарство. З початком бойових дій практично знищено посіви зернових. Селянство потерпало від постійних реквізицій з боку австрійських і російських окупантів. Систематично для потреб воюючих армій запроваджували так звані закупи – фактично примусове вилучення за мінімальну ціну реквізиційних квитанцій, а здебільшого й без оплати коней, великої рогатої худоби, зерна, фуражу, транспортних засобів.

 

Скупчення великої кількості військ, втрата житла, проживання в антисанітарних умовах призводило до поширення різноманітних захворювань. На Гуцульщині через відсутність належної медичної допомоги, майже всі сільські жителі були заражені венеричними хворобами, масового характеру набула епідемія сипного тифу. Туберкульозом було уражено близько 25% населення Східної Галичини (Баран І. Названа праця. – С. 12.).

 

У зв'язку з бойовими діями, голодом, різними хворобами, вивезенням населення обидвома воюючими сторонами різко зменшилася кількість жителів Східної Галичини.

 

За даними австрійського перепису 1910 р. чисельність населення Східної Галичини складала 5 млн. 253 тис. осіб, а в 1914-1921 рр. зменшилася на 12% (Баран І. Воєнні дії та руйнування на території Східної Галичини (серпень 1914-червень 1915 рр.). Автореф. дис. канд. іст. наук. Львів, 2010. – С. 10).

 

На закінчення потрібно сказати, що український народ у Першій світовій війні поніс великі втрати як людські, так і матеріальні. Крім значної кількості розстріляних і повішених за уявну зраду, про що була мова вище, втратив український народ ще й величезну кількість молодих і здорових людей в рядах австро-угорської та російської армій, що мусіли проливати кров і гинути в ім'я цілком чужих, а то й ворожих інтересів.

 

Великих руйнувань зазнали міста, багато міських жителів залишилося без даху над головою, значно погіршилося їх щоденне життя, не вистарчало продуктів харчування і товарів першої необхідності, серед людей ширилися різні хвороби, що стало одним із факторів зменшення кількості населення.

 

Бенч Назар, студент історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.