Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

ВИПРОБУВАННЯ. (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 31 трав. 2020 р., 04:46 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 серп. 2020 р., 07:47 ]

 

Перші два десятиліття ХХІ століття наповнені подіями, які можна характеризувати, як випробування нашої країни та народу на силу Духа, на вірність непохитним переконанням, що формувалися впродовж попереднього історичного часу, коли націоцентрична ідея нарешті стала тим ядром, навколо якого вибудовувалась і вибудовується Соборна, Незалежна Українська Держава.

 

Не вирішені до кінця проблеми державного будівництва з ХХ століття перекинулись у наступне і поглибились новими, особливо гострими щодо забезпечення мирного розвитку в системі міжнародного права та захисту цілості території та непорушности державних кордонів.

 

Північно-східний сусід знехтував міжнародне право і здійснив окупацію Криму та частини Донецької та Луганської областей, створивши т.зв. «республіки», які ніколи і ніким не будуть визнані. Агресія РФ на чолі з її президентом призупинила у багатьох відношеннях розвиток державного будівництва, оскільки всі зусилля держави спрямовані на відродження армії, зруйнованої злочинцем Януковичем. Саме завдяки потужній праці на дипломатичному рівні та відродженні ЗС Україна змогла стримати наступ Росії, яка розв'язала війну проти нашої держави.

 

На жаль, війна триває донині. Теза президента Зеленського «Перестати стріляти» ніяк не стримала війни Росії з Україною — гинуть щодня наші воїни. Мінські перемовини і угоди про припинення війни не діють, бо не входять у плани Путіна. Зустрічі у нормандському форматі теж не привели до миру.   

 

Виникає просте питання: Хто не хоче миру?

 

Як засвідчує вся дипломатична і військово-оперативна діяльність Путіна-агресора і окупанта, він не хоче миру. Або точніше – хоче миру на його засадах, які руйнують до кінця незалежність України і перетворюють її на колонію Росії. Позиція Путіна виразно вказує на те, що з ним ніколи не домовишся.

 

В Зеленського ще живе або й животіє слабка ілюзія, що з Путіним слід домовлятися, вести переговори. Його думка про те, що наша армія не повинна першою починати постріли, на випадок посилення діяльности терористів уточнюється, – нарешті! – що наші воїни мають право відповідати на вогонь противника.

 

Якщо цю тезу можна назвати певним прогресом, то так і є. Але – це ніяк не припинення війни!

 

П'ятий президент дуже чітко висловився: коли Україна не стріляє, то її нема! Коли стріляє Путін – Україна є.

 

Головне питання , що стосується війни Росії з Україною – як і коли її закінчити?

 

Зрозуміло, що українська умова завершення війни є, поза всяким сумнівом, справедлива і побудована на міжнародних засадах співжиття рівноправних держав, а саме: звільнення всіх окупованих земель України і виведення всіх російських військ з території нашої держави.

 

Другий крок – через Міжнародний суд у Гаазі присудити Росію повернути Україні повну грошову компенсацію за руїни, які вона, Росія, вчинила під час своєї війни проти нашої держави.

 

Нині ці вимоги, до речі, ще досі не публікувалися, але, все ж таки, згадувалися у виступах дипломатів нашої держави.

 

На жаль, під час своєї першої прес-конференції президент дуже скупо згадав Крим, але не ставив категоричного питання про його неминуче звільнення.

 

Взагалі артикуляція президента досить дивна, хоча і її можна пояснити: наприклад, він жодного разу не назвав Путіна агресором і окупантом, мабуть, ще надіючись, що в особистих перемовинах з ним він, все ж таки, щось домовиться. Можливо, але всі дотеперішні домовленості є просто мізерними порівняно з тим, чого слід вимагати від воюючої Росії.

 

Не почули на цій прес-конференції, куди йде Україна – до НАТО чи – до Росії?

 

Стриманий рух, ніби невпевнений – видний усім, якщо заходить мова про гарантовану безпеку держави від агресорів, готових на антиправні дії проти не захищеної держави.

 

Україна не настільки сильна, щоб самостійно протиставитись нападнику – Росії, саме тому вона шукає захисту в колективній структурі об'єднаних держав – в НАТО. І коли заходить мова окремих депутатів нинішнього парламенту, що нам не потрібне входження в НАТО, то це голоси в користь Росії, а не в користь України.

 

Так само, якщо президент нечітко артикулює своє ставлення до цієї  проблеми, тоді, природно, виникає питання: «Пане президенте, куди йдемо?» Без перебільшення, тут потрібна строга і ясна чіткість формулювання державної програми щодо безпеки України.

 

Оправдане звернення п'ятого президента до західних союзників ґрунтується на колективній безпеці держав – членів НАТО. Коли ж бачимо стриманий, загальмований процес в цьому напрямку, то виникає тривога за майбутнє нашої держави, за її повноцінну незалежність.

 

Водночас громадяни України є свідками, як здійснюються спроби посварити Україну з США. Найновіший скандал з приводу т.зв. плівок А.Деркача. Зразу ж виникли питання, що потребують негайного пояснення. Як могли стати публічними якісь переговори (розмови) на найвищому рівні секретності в офісі президента?

 

Відповідь, начебто очевидна: розсекречені самою ж службою, очевидно, за згодою президента, водночас і «відредаговані»... Мета: принаймні «охолодити» взаємини обох держав (звісно, на користь Росії), кинути чорну тінь на п'ятого президента. В планах головного чільника держави – навіть «посадити», в чому неодноразово чиняться спроби з боку т.зв. слідчо-судових органів. І – безрезультатно, бо звинувачення не мають реальних підстав. І в усій цій афері проглядаються пазурі північно-східного дракона, який пройнятий єдиним прагненнями «покінчити» з державою Україна.

 

Невже президент Володимир Зеленський не усвідомлює цієї реальності?

 

Коли б громадяни України почули від президента чіткі формулювання щодо завершення війни, яку почала і продовжує вести Росія, то напевно прийняли б його нікудишню тезу «Не стріляти!» або продовжувати перемовини в нормандському форматі чи в Мінську, які досі не привели до миру, бо його не хоче Путін. Закиди з цього приводу робить і керована президентом влада, яка звинувачує військових у свідомому затягуванні війни задля власної наживи. Прошу, якщо є перевірені  об'єктивним досудовим розслідуванням злочини, судіть, заперечень нема.

 

Але зате є очорнювання, навішування злочинів патріотично настроєним учасникам АТО, волонтерам, жінкам-патріотам саме за їхню діяльність, спрямовану проти ворогів народу, почавши від розправи «беркутівців» на Майдані під час Революції гідности і самопосвятної боротьби проти ворога на фронті АТО. Все це говорить про викривлене дзеркало, в яке вдивляється пан президент і ніби й направду не бучить цих викривлень...

 

Було дуже дивно почути від президента, що йому надзвичайно важко знайти людей на посади міністра культури, міністра освіти... Справді, дуже дивно! Оголосіть вседержавний конкурс на ці посади – і побачите, скільки зголоситься спеціялістів високої кваліфікації та наукових знань, відомих діячів культури і мистецтва, досвідчених, фахових філологів з фундаментальними знаннями з своїх спеціяльностей, щоб стати справжніми міністрами і професійно повести названі вище галузі нашого духовно-культурного життя, без якого не існує народу, нації, що створила свою державу. Отож, за вами слово, пане президенте!

 

Щодо кадрового забезпечення, громадяни спостерігають явну суперечність між заявами президента і реальними призначенням на державні посади.

 

В. Зеленський заявив, що призначаються особи, зовсім не причетні до його ранішої діяльности – т.зв. «нові обличчя». І в той же час перші і дотеперішні призначення, як спостерігають політологи, в більшості саме із кварталу 95, які досі не мали елементарного досвіду в керуванні державними структурами – міністерствами та іншими державними підрозділами. Такі призначення виявляли скандали, що набували широкого резонансу, як, наприклад, скандал з приводу призначення секретарем РНОБ особи, яка навіть не спромоглася назвати Путіна агресором

 

Дивним було почути на прес-конференції про відсутність «кумівства» у зв'язку з призначенням завідуючого офісом президента А.Яреми. Пан президент настоював на тому, що він не є його «кумом», сприймаючи узагальнене визначення, «підтекстове», іномовне – точним. Справді, все це наївне, і цю свою наявність прагне прищепити слухачам...

 

Оглядачі, політологи відзначають обвал економіки і виробництва, який почався ще далеко до появи епідемії з коронавірусом.

 

Після переможного приходу до влади в результаті виборів президент застав країну з добротним фінансовим запасом і таким же станом економіки, який свідчив про відчутне зростання. За перші місяці правління економісти і політологи почали фіксувати явне і безперервне падіння. Це значить, що нова влада, замість того, щоб скріпити і продовжувати успішно почате попередниками, виявила повну кваліфікаційну неспроможність, яку незабаром звалила на епідемію, мовляв, вона привела до кризи, що насправді не відповідало дійсності. Звичайно, з епідемією пізніше й посилився стан кризи.

 

Проте в багатьох телепрограмах слушно відзначають, що влада була абсолютно не готова до епідемії і навіть уже під час її появи в державі продавали за кордон вкрай потрібні засоби захисту людей та медиків.

 

Ця неготовність, запізнення проглядається на кожному етапі поширення COVІD-19. Зростання захворювання збільшується буквально кожної доби, що фатально позначилось і на масовому захворюванні медиків, як видно, без засобів безпеки, причому тут теж помічаємо зростання хворих щодоби.

 

З іншого боку, на владу тисне припинення малого і середнього бізнесу – карантин обмежив чи навіть припинив їх діяльність. Зрозуміло, що не можуть тривати обмеження довго, коли маса людей залишається без засобів для існування. І водночас плановане зменшення карантину також несе загрозу нового спалаху епідемії. Проте влада не володіє такою кількістю тестів, щоб провести глобальне тестування всіх громадян, зокрема тим, що не дотримуються карантину і є неусвідомленими носіями нового зараження.

 

Чи можливо припинити «ланцюгову реакцію» зараження? Очевидно, можливість реальна, але при дотриманні суворого карантину впродовж двох тижнів для усіх приїжджих в Україну і для тих, хто постійно його порушує, вважаючи його «вигадкою» влади і т. ін.

 

Приклад інших країн не завадило б використати. Наприклад, в Ізраїлі прибула особа, пройшовши тест, в супроводі поліцая доходить до свого помешкання без права виходу з нього на два тижні. На випадок порушення цієї норми – арешт і суворе покарання.

 

Треба відзначити допомогу волонтерів, серед яких чи не найбільшою є допомога, організована «Європейською солідарністю»: закупівля спецзахисту та харчова допомога самітнім старшим людям.

 

Безсистемність – так можна назвати хаос, який спостерігається у нас. За порушення карантину введені покарання, проте це не зупинило порушень. Причиною є й те, що значна частина населення не усвідомлює власної загрози життю і життю найближчих їй людей. Щоденні повідомлення на каналах ТБ про поведінку і засоби особистого захисту сприймаються по-різному – в силу особистого самоусвідомлення. Іншими словами, коли б наше суспільство знаходилося на вищому рівні, ніж досі, то з епідемією можна було б вже покінчити...

 

Може, хтось сприйме цей запис критично – мовляв, є значно серйозніше епідемії, а саме понад два мільйони громадян безробітних...

 

На прес-конференції президент лише обіцяв дати працю 500 тис. громадян, проте не уточнював, яку саме, де саме, яка платня... Це всього на всього обіцянка, нічим не підтверджена.

 

Проблема безробіття – наслідок не тільки епідемії, адже маса українців працювала за кордоном, пересилаючи родинам досить великі суми грошей, що так чи інакше вливалося в бюджет країни. Відсутність інвестицій нині пов’язана не тільки у зв'язку з епідемією, але з головною причиною – корупцією в різних ешелонах влади.

 

Як не дивно, від моменту оголошення війни корупції за останній час не було повідомлень про суд над великими корупціонерами – якусь «дрібноту» карали, але ... 

 

Тим більше звернення президента до олігархів взяти під свою «опіку» всі регіони держави і тим допомогти їй, якось від того часу по нинішній день жоден регіон не може похвалитися неймовірною підтримкою їх...  Принаймні про це не пишуть газети, не говорить ТБ, не показують реальних заходів «допомоги»... Або олігархи не хоче «восхвалєнія», або... нема чим пишатися...

 

Проблема залишається відкритою. Сподівання на МВФ, як важливу допомогу, стануть реальністю, поки ВР не пройде епопею з банківським законом, до якого «старателі» внесли понад 16 тисяч зауважень і поправок, аби прийняття закону відтягнути або й звести нанівець...

 

Грошовий транш державі потрібен, як повітря, але є серйозні противники, котрі вдають, що не розуміють значення цієї допомоги і закликають... самостійно виходити з кризи... Це майже те саме, що нам не потрібно вступати в НАТО.

 

Випробування продовжуються і, ймовірно, ще довго триватимуть. Проте питання, чи можна було їх уникнути, може здатися недоречним, оскільки світова економіка теж вступила в кризу.

 

Проте ще одне питання: чи обов'язково мало статися на виборах так, як сталося? Адже перед виборцем стояв направду відповідальний крок – за кого ти? Чи за того Голобородька з кінокартини, в яку мав би повірити, як найвищий поверх правди, незважаючи на все інше і найголовніше – до влади на перший пост хоче прийти людина, яка не має ніякого досвіду в керівництві державою, але зате з блискучим досвідом артиста, який забавляв публіку своєю клоунадою...

 

І була ще одна можливість – віддати голос за того політично зрілого, досвідченого і самоосвятного діяча, який на дипломатичному рівні фактично зробив неможливе, поставивши перед світом Заходу та США дилему – вільна, незалежна держава в центрі Європи чи, навпаки – колонія в імперії зла?

 

І схилив у бік України ЄС, НАТО, США в ім'я свободи нашої країни.

 

Ще одну річ зробив цей політик – максимально сприяв прийняттю Томоса. Таким чином Україна отримала за останні кількасот років Єдину Помісну Автокефальну Православну Церкву, вийшовши з багатостолітніх «обіймів» Московської Патріярхії. Це був справжній подвиг української дипломатії, значення якої не здатні применшити будь-які критикани з різних політичних боків, як і з боку Московської церкви.

 

Вибір зробили громадяни України. Не хочу казати, що вони не зрозуміли ваги свого вибору, оскільки після цього ми усі увійшли у зону неймовірних випробувань на силу Духа, на стійкість у випробуваннях на зло та добро, на правду і брехню, на відкриту Свободу і приховану, під різними словесами, неволю...І так донині.

 

Але все має початок і кінець. Настане час закінчення випробувань, і країна повернеться з туманів і млак під ясне сонце Свободи.

 

 Львів 19-23 травня 2020                                                Любомир Сеник