Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Вибори 2019 (5). (Автор: Бучковський Тарас)

опубліковано 24 лют. 2019 р., 09:35 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 трав. 2019 р., 01:45 ]

Одна мова – одна нація! 

Цивілізовані національні держави живуть від одних національно-демократичних виборів до інших, не менш демократичних, тоталітарні – від революції до революції, а наша Україна, так виглядає, від однієї політ/рекламної кампанії – до іншої (бо складно назвати цей фарс виборами з точки зору класичної політології).

 

Добре пам’ятаємо і витвори янукАзаВОРів «вислухаю кожного» й «Україна-для людєй» (так гадаю, люді оці, «масквамовні», й склали кістяк сепаратистів-терористів на Донбасі, котрі запросили сусіда-ворога до нашої спільної оселі).

 

Потім було «коаліційне» про «стонадцять» реформ, з яких жодна так і не реалізована. Тепер ось – «армія, МОВА, церква». З цієї тріади про військо писатимемо постійно (під рубрикою «Геть «совітську» армію!!!»), про українську Помісну Церкву надалі вести мову потрібно в діалозі Вселенського Патріарха тільки з чинними в Україні УПЦ КП й УАПЦ, бо знову чигає небезпека масового проникнення в новостворювану в Україні митрополію Константинограда московсько-гебістських попів, а от про ДЕРЖАВНУ МОВУ маємо сказати таке.

 

Свого часу просунуте в нашу Конституцію окреме згадування «обчєпанятного» язика дозволяє декому домагатись для москвамови мало не офіційного статусу. Ясно, слова з Основного Закону під час війни не викинеш, але прийняття окремого закону «воєнного часу» «Про мову держави-окупанта» повинно розставити крапки над «І» в питанні «язика», яким послуговується на побутовому рівні одна з нац/меншин в Україні, котра наразі є заручницею агресії Кремля (залишаючись такою аж до звільнення ВСІХ окупованих територій України).

 

Однак, ще раз наголосимо (у Віснику львівських республіканців про це вже йшлось, з покликанням на українську письменницю Ларису НІЦОЙ): за 382-ю статтею Кримінального Кодексу України порушників будь-якого рішення Конституційного Суду (наразі, йде мова про рішення №10-рп/99 від 14 грудня 1999 року, справа про застосування української мови) щодо обов’язковості державної мови в усіх сферах суспільного життя, тобто ВСЮДИ, окрім свого дому, карають штрафом або ТЮРМОЮ – до 3-х, посадовців – до 8-и років. Залишилось виконувати ЦЕ правоохоронцям і контролювати дотримання виконання силами громадськості.

 

Так от, навіть у практично повністю україномовній частині держави (Львівській області) чинна влада на чолі з представником Гаранта від контролю дотримання української Конституції й законодавства самоусунулась.

 

З часів попередньої влади українофобів успішно функціонує ресторан "Ё-моё" в Трускавці. Вивіски крамниць й реклама на Львівщині, передовсім у Львові, рясніють москалізмами на кшталт АЛЬОНУШКА, АНТОШКА, МАША, МІШУТКА чи якимись дивакуватими для вух українця назвами латинськими літерами (на тій же масквамовній основі), як от крамниця парфумів PROSTOR чи магазин електроніки MOYO, курсує транспорт до «Ж/Д вокзалу». Є ще мовні покручі, котрі написані «латинкою», але можна читати по-нашому як «мерці», «блю/воте», «аліки», «йолла» або ж «Ала міньїт».

 

Окремо слід вести мову про захист споживача-українця, котрий змушений купувати дитині шоколадку українського виробника, де на обгортці великими літерами ТІЛЬКИ двомовний напис (РУский/ENglish) або ж дитячу іграшку зроблену за кордоном, де в російському варіанті перекладу пояснювального надпису вказано «содержит мелкие детали», а українською це речення вже не перекладене.

 

Масквамовна преса (її існування у вільному продажі взагалі достойне не лише морального осуду) вже як би скромно змінила назву, скажімо «Комсомольская Правда в Украине» на абревіатуру «КП», але ж не треба нас тримати за «лохів», котрі не розуміють, що МК – це був «мацковскій камсамолєц», а БМ – «банк Маскви».

 

Подібних прикладів сила-силенна, й усі вони так чи інакше порушують чинне законодавство, але ніхто не притягає ні продавців-підприємців, ні відповідні юридичні особи, перелік самих назв-мовних покручів чиїх може зайняти не одну сторінку тексту, до ЮРИДИЧНОЇ відповідальності, передбаченої ЧИННИМИ нормативними актами. Бо насправді, навіть у майже всуціль україномовній в побуті нашій Львівщині, виконанням згаданого вже рішення Конституційного Суду щодо нашої мови, «якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя», ніхто у виконавчій владі ПРЕДМЕТНО не займається. В той час як масквамовні Інтернет-ресурси вже заклопотані, цитую їх мовою: 18.09.2018 «Львовский областной совет принял мораторий на использование русскоязычного продукта в публичных местах в области до прекращения оккупации Украины». Але чи збирається хтось й це рішення робити РЕАЛЬНОЮ практикою на Львівщині?? Запитання риторичне…

 

Отож, пане Президенте, в особі пана голови ЛОДА, львівського, трускавецького й інших міських голів, припиняйте дурити львів’ян закликами на кшталт «Є мова – буде нація», краще контролюйте застосування чинного мовного законодавства на теренах ввірених Вам міст і області, й не потрібно буде витрачати народні кошти на пусті політ/рекламні кампанії, коли слова Ваші вочевидь розходяться з ділами. А то допоки на привокзальній площі львів’ян і гостей міста зустрічає не просто вивіска, а ще й реклама «СБЄРБАНКА» (скромняги, правда, забрали з назви фінустанови назву країни-агресора, що, звісно ж, не змінило суті), – вірити в щирість слів розташованого поруч «бігборда» Петра Порошенка НЕМОЖЛИВО. …

 

Бо навіть класик ЇХ літератури Козьма Прутков ще в середині позаминулого століття у велемудрих «Плодах роздумів» сказав: «Якщо на клітці слона побачиш напис «буйвол», не вір очам своїм!»…