Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Вибори 2019 (3). (Автори: Бучковський Тарас, Ревть Мирослав)

опубліковано 2 лют. 2019 р., 06:48 Степан Гринчишин   [ оновлено 5 трав. 2019 р., 06:16 ]

 На виборчі перипетії навколо кандидатів необхідно поглянути з позиції відповіді на принципове запитання: «Що для людини понад усе – громадська державницька СПРАВА чи власна кишеня?»

 

З усією повагою до висунутого «Свободою» та підтриманого націоналістами Кошулинського можна константувати, що він – «непрохідний»;

 

Порошенко «може, коли хоче» – обіцяне перед виборами у Львові усунення С.Шустера з України таки відбулось;

 

Пам’ятаймо про наступні вибори ВРУ й аналізуймо бездіяльність (О.Юринець, проблема ЛАЗУ) і ймовірну захланність братів-депутатів та інших «народних» депутатів від Львівщини.

 

Мирослав Ревть

Однак, поведемо мову про отих наївних демократів, які опираючись на Загальну Декларацію прав людини, Конституцію України та інші норми і закони, розповідають на усіх форумах і симпозіумах, що ми переоберемо цю, в значній мірі, корумповану владу бо носій влади є народ.

 

Отже, що ми маємо, як кажуть в сухому залишку. Теперішні владоможці, в результаті чотирирічних зусиль, нарешті досягли бажаного результату – створення в Україні жорстко контрольованого диктаторського режиму. Під їх контролем практично все – суди, армія, податкова, поліція, митниця, чиновницький апарат і якщо врахувати приручення усіх, колись (з часів Кучми) незалежних олігархів та додати до цього списку неймовірні, для будь якої країни, грошові потоки зациклені на одні руки, то маємо, як кажуть – картину маслом.

 

Усе приготовано для часу Х, який називається – «всенародні демократичні вибори», до слова сказати – ЦВК, також входить у вищезазначений список.

 

Думаю, що методи фальсифікації модернізовані і приготовані, тому коли різноманітні опозиційні українські політичні сили покладають надії щось там вибороти чи навіть перемогти у «демократичних» виборах і відібрати у відомих персон «всьо, шо нажито ніпасільним трудом», то мислю, "шо «труд сей трудєн єсть» або більш категорично – «брігада напрасний труд».

 

Отже, перед тим як починати знімати рожеві окуляри, згадаємо деякі факти, а саме:

- всі «демократичні» вибори в Україні були були сфальшовані, більшою чи меншою мірою;

- на кожних «демократичних» виборах використовувались гречка, купівля голосів, каруселі, і т.п. …

- починаючи з 1991 року фальшування волевиявлення збільшувалось в арифметичній прогресії аж поки не досягло цифри в кілька мільйонів (за часів правління Януковичем);

- на кожні вибори влада приймає новий і вигідний їй виборчий кодекс;

- на період виборчої кампанії робиться солідний грошовий вкид в суди, прокуратуру, поліцію чи нац.гвардію;

- перед виборами регулярно піднімаються зарплати, в значних розмірах, для окремих категорій чиновників та, в незначних розмірах, для пенсіонерів, однак з великими обіцянками;

- на кожні вибори формується угодна владі ЦВК;

- на кожні вибори вкидаються тонни чорного піару.

 

Влада, маючи досвід Януковича, нищить у зародку будь-які організовані протестні рухи чи організації, як от Саакашвілі, «Азов», лідерів громадського руху …

 

Одним із козирів цієї влади – стале нагадування про війну з російськими бандформуваннями. Зрештою у нас війна, міжнародна ситуація довкола Росії ускладнюється, тому введенням воєнного стану влада може "убити" одразу двох зайців – показати свою безкомпромісну позицію стосовно Росії і солідаризуватися з міжнародною спільнотою – ну і звичайно мати ще привід для приборкання протестів всередині країни.

 

Ще одна інформація – в Україні налічується 358 тис працівників МВС, тобто 780 на 100 тис. населення. Загальносвітовий же середній показник — 300 поліцейських, а за рекомендацією ООН — 222 на 100 тис. населення.

 

Отже, влада підготувала надто потужні ресурси, щоб ось так, «ні сіло ні впало» віддати народу «всьо шо нажито ніпасільним трудом».

 

Зрештою, владоможці свідомі того, що втрата влади означатиме не тільки втрату теперішніх і майбутніх прибутків, але й ймовірно втрату свободи, а то й життя.

 

Думаю також, що важливим союзником влади буде і п’ята колона Кремля і сам Кремль. Який кровно зацікавлений у подальшому знищенню державних інституцій і зубожінню населення України, що сьогодні, в значній мірі, спостерігається в Україні.

 

І тут хочу згадати Саакашвілі, те що він був чужинець чи ще там щось, що зміг чи ні, все це другорядне, несуттєві речі. Суттєво для влади було лиш одне – Саакашвілі був реальним лідером, провідником, за яким йшов народ. Який йшов вперед незважаючи ні на що, він був фактично непрогнозований бульдозер і тим надто небезпечний для владоможців. Вони бачили у ньому реальну загрозу, тому і усунули його незважаючи ні на що.

 

І на завершення: «Чи є сьогодні в українському середовищі національно-патріотичних сил людина здатна бути бульдозером змін і відповідати трьом вимогам провідника (Дм.Донцов «Націоналізм») – шляхетність, мужність і мудрість?»