Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Українська трагедія (автор: Павлишин Михайло)

опубліковано 29 трав. 2013 р., 12:21 Степан Гринчишин

XX вік – це вік продовження української трагедії. Впала, в першу чергу через недолугість її очільників, молода українська держава. Не встояла, як фіни, прибалти. У черговий раз поділили її між собою москвини з ляхами – ляхи так віддячилися за те, що українці допомогли їм дати відсіч московській навалі. Україна знову опинилася в неволі, в стані винищення, асиміляції. Знову постала потреба в організації опору окупантам, пошуків союзників, хоча б ситуативних. На ситу Європу, Америку надій не було – адже саме в 1933 році, коли мільйони українців гинули лютою смертю від організованого російськими шовіністами режимом голодомору, США налагодили дипломатичні стосунки з Кремлем.

 

Хіба світ не знав про цю трагедію українців? Знав, та затуляв рота своїм чесним громадянам, які наважувались говорити про ці жахіття. І не знудило їх від хліба з вивезеної із України пшениці, без якої вмирали українські діти.

 

На той час Москва, колишній улус Золотої Орди, гарячково готувалася до виконання заповіту Чингізхана – світового панування. На цей раз під гаслами «пролетарского интернационализма» та «всемирной революции». З цією метою шукали «субпідрядників».

 

Вже 5 грудня 1922 року СССР укладає договір про дружбу і співробітництво з фашистською Італією. Особлива роль відводилась націонал-соціалістичній (нацистській) Німеччині. У книжці «Опасная Россия» академік РАН Юрій Афанасьєв пише: «При всій конспіративності большевиків – і в значній мірі завдяки німецькій педантичності нацистів – накопичено вже достатньо багато документальних свідчень того, що Сталін готував Гітлера на роль «криголама світової революції». Усестороння допомога, яку Москва надала Берліну, обумовила становлення економічної, військової потуги нацистів: до Німеччини потоком пливли матеріали, сировина, продовольство, на полігонах СССР німці вчилися воювати, переймали досвід ГПУ, НКВД в організації масових розстрілів, концтаборів. У результаті виник злочинний метод шовіністично-нацистських масових репресій.

 

У «Кратком курсе истории ВКП(б)», який вийшов під редакцією Молотова в 1938 році, написано: «Друга світова війна вже почалась, і треба помагати Гітлеру, щоби він міг воювати з Англією і Францією». А 22 серпня 1939 року у виступі перед командувачами всіх збройних сил Німеччини Гітлер сказав: «З осені 1938 року я вирішив йти разом із Сталіним...Сталін і я – єдині, які дивляться лише у майбутнє. Так, я найближчими днями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталінові і разом з ним розпочну новий розподіл світу». Ці два режими були близькими ідеологічно. Соратник Гітлера Герман Раушнінг у книжці «Говорить Гітлер. Звір з безодні» згадує, що у вузькому колі Гітлер говорив: «Німеччина не стане большевицькою, швидше большевизм стане чимось подібним до націонал-соціалізму. Між іншим, між нами і большевиками більше подібності, ніж різниці...Я завжди брав до уваги цю обставину і віддав розпорядження, щоби колишніх комуністів безперешкодно приймали до нашої партії».

 

Проте Сталін вважав Гітлера своїм васалом і не хотів ділитися з ним. З цього приводу колишній посол Німеччини в Україні А. Арно сказав, що коли зайшла мова «про вплив на південну частину Європи, передусім на Середземноморський басейн, Молотов зажадав, щоби німецький рейх поступився цією зоною СССР. Це означало кінець взаємного співробітництва, що до того моменту спричинило поділ Європи».

 

Україна тоді спливала кров’ю від нестерпних московських репресій. Мільйони померли під час голодомору, закатовані з московською жорстокістю в тюрмах, згинули в концтаборах, на виселенні в Сибіру. Москва традиційно використовувала різні методи вигублення українців. Коли у 1927 році статистичні дані засвідчили, що чисельність українців наблизилась до чисельності москвинів, то організували голодомор.

 

Учасник Другої світової війни Петро Зоткін згадує: «Траншеєю йдуть осіб 20-25. Попереду і ззаду по три автоматники, а в середині майже одні генерали, серед них і Жуков Г.К. Один, в званні генерал-полковника, скаржиться на брак артилерії, відсутність авіації. Жуков обклав його триповерховим матюком і кинув (дослівно не пам'ятаю, а зміст не забуду): тобі п'ять маршових рот прислали? Пришлемо ще десять, але атакувати мусиш неперервно...

 

Ставили міст через Дніпро. Німці пострілюють. І ось через наш міст пройшло батальйонів зо два піхоти, всі виснажені, застрашені, пригніченні. Багато із шпиталів. Розгорнулись в розстрільну, пішли. За півкілометра до гори з німецьких ДОТів на горі вдарили декілька десятків скорострілів, заговорили міномети. За лічені хвилини поклали всю розстрільну. Знову через міст погнали таку ж піхоту. І точно так же всю розстрільну поклали. Пішла нова піхота. І тільки тут виринула дев’ятка наших літаків-штурмовиків. Вони засипали стріляючі ДОТи реактивними стрільнами і розстрільна безперешкодно захопила гору. Вбитих на наших очах роздягали до наготи і стосами склали в могилу...

 

Прийшли ночувати до села, біля якого були бої. Валяються наші вбиті, одягнуті у свитки, постоли. Місцеві мешканці серед вбитих знаходять своїх. Польовий військкомат забрав їх за два дні до бою, і вони прослужили в доблесній нашій армії рівно добу, і тут же – в бій».

 

Так винищували наших братів слобожан. Подейкують, що Жуков говорив: «Все хохлы изменники. Чем больше их в Днепре утопим, тем меньше в Сибирь вывозить надо будет».

 

Доступні на сьогодні архіви обкомів КП(б)У рясніють рапортами про, так звані, «нарушения социалистической законности», в яких фіксувалися скоєні совєцькою армією злочини. У секретній довідці від 13.11.1945р. майор міліції Козачук доповідає: «14 вересня ц.р. військ-службовцями 976 окремого батальйону 73 корпусу 53 армії – сержант Колчін А.М, рядові Кусков М.К, Запорожец Ї.Н. і Биков І.С скоїли збройне пограбування гр. Пастернак Дарії Федорівни і Качура Дмитра Миколайовича, мешканців села Братковець, Стрийського району, Дрогобицької області. Вони забрали різні носильні речі та інші цінності на суму 26 тисяч рублів, при скоєнні пограбування зґвалтували 14-ти літніх дівчаток Пастернак Юлію і Качур Степаниду...

 

16 жовтня ц.р. лейтенант 441 стрілецького полку, 116 дивізії Соболєв... із групою бійців в кількості 7 осіб вдерлись до квартири інваліда вітчизняної війни Кузмяк Станіслава Семеновича, вибивши двері, вікна, побивши гр. Кузмяка і всю його сім'ю, забравши різні носильні речі і пішов до дому гр. Кузмяка Степана, де також вибили двері, вікна, ввірвавшись у квартиру при цьому одна група в кількості 3 осіб накинулись на квартирантку вчительку Белінскую Емілію Самойлівну 1925 року народження, побивши, її відвели до другої кімнати і зґвалтували...».

 

В спецдонесенні від 20. 05. 1945р. секретар Самбірського райкому Мартинов під грифом «цілком таємно» доповідає, як командир батареї 656 полку 116 стрілецької дивізії Воровко, родом з Омська, збираючись у відпустку, доручив своїм землякам родом з Новосибірська, сержантам Акулову М.Д., Семенову Н.А., рядовим Алексєєнко П.Н. та Трушіну М.Т. (цей з Тамбовщини) «приобрести барахла и денег». Випивши 2,5 л. горілки, по дорозі до села Ваневичі зустріли робітника Саволин Ярослава Михайловича, який їхав на велосипеді з роботи – вбили, пограбували, навіть кальсони зняли. У селі вбили секретаря сільради Сарахман Івана Івановича, його дружину Марію і дочку Ольгу, Темник Юрія Олександровича і його дочку Марію. Дівчат зґвалтували. Пограбували все, не погребували пошивками з матраців, нижньою жіночою білизною.

 

У довідці до пленуму Львівського обкому КП(б)У приведені цифри репресій станом на 07.05.1946 року: «Захоплено в полон, заарештовано 47689, вбито 25945, явилось з повинною 23888 осіб – це без даних про Дрогобицьку область. Проте, опір окупантам продовжувався, на місце полеглих ставали навіть школярі. У довідці від 25 липня 1952 року начальник управління МГБ Львівської області під грифом «цілком таємно» доповідає, що з 1 січня по 25 липня 1952 року вбито повстанців – 62, захоплено – 16, заарештовано повстанців, учасників ОУН, «банд посібників» – 157, виведено з повинною – 65, в тому числі повстанців – 3, учасників ОУН – 7, виселено 144 сім'ї в складі 563 осіб. Йшов восьмий рік після закінчення світової війни, однак проти України війна ще продовжувалась.

 

Не кращими були стосунки і з Польщею, яка прагнула відновити своє панування хоча б на частині території України. У Львівських архівах є копії 35-ти звернень селян Грубешівського і Томашівського повітів з Холмщини до керівників СССР з проханням не віддавати ці українські землі полякам, наводяться приклади нелюдських мордувань українців поляками. Так, мешканці села Потуржани пишуть, що ще в часи німецької окупації поляки видавали німцям українців на розправу як, нібито, агентів Комінтерну, самі ж поляки замордували 22 українців з цього села, шістьох з яких спалено живцем.

 

У квітні 1944 року в селі Посадів вбито 45 осіб, деякі спалено живцем. У селі Ощова 19 березня 1944 року вбито 45 осіб, деякі спалені живцем. У селі Ласків у березні 1944 року з 444-х мешканців вбито 209, декого теж спалили живцем...

 

Уповноважений від громад цих повітів у проханні від 02.08.1944 року пише, що в тому році спалили 150 сіл і вимордували близько 15000 мирного населення. Далі він пише: «Спосіб мордування переходить всі поняття людскости і перевищує знущання, які колись приносили напади татарської дичи. Людям вибирано очі, жінкам відрізувано груди і розпорювано животи, дітей рубано сокирами. На все це маємо в достаті знимків з помордованих трупів, які при цьому долучаємо».

 

Щоб врятуватися від польських мордувань, українці просилися до радянського пекла. Під грифом «цілком таємно» начальник прикордонних військ НКВД українського округу генерал-лейтенант Бурмак разом із секретарем Львівського обкому КП(б)У Грушецьким доповідали М. Хрущову: «З відомостей, які надійшли останнім часом, польська влада і військовослужбовці польського війська тероризують українське населення, яке проживає на території Польщі, здійснюють масові вбивства українців, палять їх будівлі і навіть цілі села, грабують майно, забирають худобу ...

 

27.11.1945р. в с. Кулаківці священику і його дружині, які евакуювалися, поліцейські вивернули руки, ноги, після чого розстріляли їх, а майно розграбували, худобу забрали. На території Любачівського повіту військовослужбовці польського війська розстріляли під маркою бандитів 51 українця і спалили село Монастир.

 

24.11.45р. в с. Руське поліцейськими вбито більше 20 осіб українців.

 

21.11.45р. с. Зеліски військовослужбовцями польського війська повністю спалене село, а українське населення розстріляне...». 

 

Москва нічим не допомогла, оскільки сама віддала частину України Польщі і також винищувала українці на окупованій нею території. 9-10 листопада 1944 року працівники польської обивательської поліції та уряду безпеки замордували 32-х українців, мешканців сіл Любінець Новий, Лювінець Старий та прилеглих хуторів Любачівського повіту та ще одну жінку з дитиною. Тіла їх викинуто на розтерзання диким звірам. Рідні та близькі замордованих звернулись зі скаргою до радянського військового коменданта.

 

Даремно. Москва і Варшава мали спільний підхід до вирішення українського питання. Навіть свого часу забороняли співати українською, в зв'язку з чим хор Миколи Лисенка співав українських пісень у перекладі на французьку.

 

За поданням Марії Павлище, дочки замордованого Степана Білого, справу розглядала в Ряшеві (Жешув) прокуратура відділу комісії розслідування карних злочинів проти польського народу. У постанові від 18 вересня 2002 року (вже ніби при демократичній, не комуністичній владі) прокурор цього відділу Ельжбета Барнас-Любас , визнає, що єдиною провиною замордованих було те, що вони були українцями, що це була добре спланована вищим польським керівництвом акція з метою витіснення українців та що це був злочин проти людяності, який не має терміну давносте. Однак, посилаючись на брак архівних документів, та на те, що деякі міліціонери вже померли, інших не можуть відшукати, а ще деякі кажуть, що вже забули, не пам'ятають, прокурор постановляє припинити слідство. Виходить, мордування українців було такою буденною і звичною справою, що окремі випадки не запам'ятовувалися. Зважте, ці злочини планувала і чинила вища польська влада, міліція, армія – державні інституції У цій ситуації українцям не залишалось іншого вибору, як діяти за принципом: вороги моїх ворогів – мої союзники. Однак, з приходом німців виявилося, що це теж ворог. Україна знову опинилася в трикутнику смерті.

 

1 лютого 1993 року президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про перевірку діяльності ОУН-УПА». З цією метою при Інституті історії України НАН України була створена робоча група з метою опрацювання програми науково-дослідних робіт, передусім в архівах, щоб документально перевірити твердження щодо учасників ОУН-УПА, висловлені їхніми прихильниками і противниками. Промосковські організації відмовилися брати участь в організованому робочою групою «круглому столі», вимагали від Верховної Ради «закрити питання про оцінку діяльносте ОУН-УПА». Попри те, робоча група вчених напрацювала «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА» (попередній варіант), в якому визнає: «Створена ОУН(Б) Українська повстанська армія воювала на трьох фронтах: з радянськими партизанами і силовими структурами Радянського Союзу, з польською Армією Крайовою і з окупаційними силами Німеччини».

 

Варто зауважити, що ОУН-УПА воювали на Закерзонні і з окупаційними структурами повоєнної Польщі. Ключовим є і те, що українці завжди воювали на своїй етнічній території проти гнобителів окупантів. Не можна погодитись з пропозицією авторів «Історичного висновку», що «Не варто виокремлювати провокаційні дії переодягнутих у форму противника спеціальних команд, які збиткувалися над беззахисним населенням». Очевидно це реверанс в сторону учасників створюваних МГБ спецбоївок, які, вдягнувши однострої УПА, ґвалтували, вбивали, грабували.

 

Свого часу автор цих рядків мав розмову з високопоставленим чиновником СБУ, який переконував, що задля національної злагоди не треба зосереджуватися на пошуках фактів злочинів московського окупаційного режиму. Коли зайшла мова про спецбоївки, він сказав, що не можна відкривати архівів про це, бо деякі з учасників спецбоївок ще живі і ходять по Львову ??!!

 

Про злочини німецьких окупантів написано немало. З огляду на це, розглянемо факти, викладені в складених у жовтні-листопаді 1944 року актах комісій із встановлення і розслідування злочинів у Львові і Львівщині. При цьому треба мати на увазі, що члени комісії, через обґрунтований страх самим опинитися в московських катівнях, не могли бути об'єктивними і писати про німецькі репресії проти українських патріотів, про наказ заарештовувати всіх членів ОУН і, після допиту, таємно розстрілювати.

 

Витяги з цих актів подаються в перекладі автора українською мовою із збереженням стилістики, розділових знаків, назв та прізвищ оригіналу: «Встановлено, що ці масові вбивства і звірства не були випадковими. Їх здійснювали не окремі бандитські групи з числа випадкових офіцерів чи солдатів німецько-фашистської армії. Вбивства здійснювались за заздалегідь розробленими планами, з відома і прямою вказівкою уряду гітлерівської Німеччини, причому для їх виконання був створений відповідний апарат... У липні м-ці 1941 року на вулиці Арцишевського в дворі №8, есесівець привів біля 20 наукових працівників та інших спеціалістів... Гестапівці примусили язиком мити сходи в семи під'їздах 4-ри поверхового дому, а губами збирати сміття у дворі площею до 300 кв. метрів.

 

У вересні 1941 року була проведена перша «акція»...було заарештовано і знищено до 15000 людей єврейської національності. Друга акція була проведена в кінці 1941 року. Під час неї було заарештовано, а потім знищено більше 12000 людей. Цій «акції» передувало накладення і стягнення німецькими окупантами через організовану ними єврейську раду «юденрад» (так в оригіналі – М.П.) контрибуції з єврейського населення в сумі 2.000.000 руб. золотом.

 

Янівський табір смерті

Сюди доправлялись всі впіймані євреї а також люди інших національностей. У таборі утримувались люди різних національностей: росіяни, українці, поляки а також в ньому знаходились громадяни французького, чеського, югославського, італійського, американського та англійського підданства...

 

Гавптштурмфюрер СС Габауер своїми руками душив ув'язнених жінок і дітей, а мужчин заморожував в бочках з водою...

 

Комендант табору оберштурмфюрер Вільгавз розстрілював людей заради спорту і задоволення своєї жінки та дочки... Для задоволення своєї 9-ти літньої дочки, Вільгавз розстрілював у таборі дітей, дочка аплодувала і кричала: «тату ще, тату ще». Вільгавз продовжував стріляти невинних дітей... За два місяці німці вбили до 60.000 людей ув'язнених, у тому числі біля 8000 осіб дітей.

 

Табір військовополонених «Цитадель»

Показами свідків встановлено, що за час існування цього табору, в ньому утримувалось біля 284.000 людей військовополонених. З цього числа німецькі нацисти загарбники шляхом розстрілів, умертвінням розповсюджуванням епідемічних захворювань, катуванням голодом і створенням нестерпних умов життя знищили більше половини військовополонених, які знаходились в таборі...

 

Встановлено, що німецьке командування табору і гестапівці розстріли військовополонених здійснювали на території самого табору, а трупи вбитих спалювали. З цією метою було відведене спеціальне місце, яке посилено охоронялось табірною поліцією, всіх осіб приречених на розстріл перед тим повністю роздягали. Комісією на території табору виявлена в спеціальному приміщенні частина одягу і взуття знятих з військовополонених у кількосте 830 комплектів одностроїв і 3640 пар взуття, яких німці не встигли реалізувати...

 

Про знищення французьких військовополонених свідчить та обставина, що серед виявленого і нереалізованого німцями верхнього одягу, знятого з військовополонених, було виявлено чотири пілотки французьких військовополонених.

 

Масове винищення дітей

Поруч з масовим винищенням дорослого населення здійснювалось також і масове винищення дітей різних національностей... Свідок Москва на слідстві розповіла про наступне: «На п'яти возах німці везли біля 80 дітей, яких охороняв місцевий поліцейський, до нього підійшов гестаповець і наказав вбити дітей, коли той відмовився, гестаповець застрілив поліцейського і сам почав брати з воза дітей за ніжки і розбивав їх голови до колеса і трупи дітей знову кидав на воза».

 

Свідок Кірпшер на слідстві показала: «Комісар Гестапо Ванке спіймав на вулиці 10 річного хлопчика, поставив його на коліна, примусив скласти руки долонями разом і пригнути до них голову. Виявилось Ванке побився об заклад з другими катами, що розрубає хлопчика навпіл в довжину одним ударом сокири. Ванке довго примірявся, поправляв голову хлопчикові і нарешті ударом сокири розрубав хлопчика навпіл. Гестапівці захоплено палко вітали Ванке, міцно тиснули руки заявляючи при цьому, що він добре навчився рубати.

 

Звірства над іноземними підданими

…У листопаді 1942 року розповідає свідок Пойцер до Янівського табору привезли на двох машинах 60 французьких військовополонених, вночі на окраїні табору я чув стрілянину з автоматів, а на ранок цих військовополонених не виявилось, всіх їх німці розстріляли...

 

Свідок Петрушковна Н.З., яка працювала в період німецької окупації в команді "Петрово-Італьяно розповіла: «після падіння Муссоліні фашисти вимагали від італійських солдатів, які знаходились в місті Львові, признання фашизму і вірносте гітлерівській Німеччині. Багато відмовились. Всіх хто відмовлявся німці заарештували. Так були заарештовані 2000 осіб. Всіх їх німці розстріляли. Серед розстріляних було 6 генералів, 45 офіцерів італійської армії яких я знала. У числі розстріляних знаходились, як встановлено, наступні генерали і офіцери італійської армії.

Манджініні Енріко – генерал майор

Форнаролі Альфред – генерал майор

Джонотті Джузепа – генерал майор

Манджоніні Люіджі – полковник

Ашенцо – полковник

Стефанія Карло – полковник

Ломбарді Енріко – майор

 

Офіцери

1. Джіно Каруссо                          24. Лоренцо Вераніні

2. Фузероллі Люідж                     25. Тоскано Альфонсо

3. Томассо Серафіна                    26. Родоканакші Массімо

4. Форнареллі Енріко                   27. Лібері Марсело

5. Ніно-Манто                              28. Крістіані Роберто

6. Едуард Монджіаніні                 29. Цітріні Джіосеппе

7. Ельфред Ломбарді                    30. Віскезе Донато

8. Лівні Корсіні                             31. Паулін Емільо

9. Джіовані Джіакоміні                 32. Джіантіні Люіджі

10. Люіджі Стефаніні                   33. Джіантоні Туліо

11. Персіні Клено                         34. Джіокотто Тулліо

12. Кастеляні Рішардо                  35. Торосса Евальд

13. Персіаніні Туліс                      36. Крестьяніні Серджіо

14. Тельнієрі Маріно                    37. Кедріаніні Лоренцо

15. Мороссі Альфредо                 38. Валінтіно Альфредо

16. Кисторі Джіорджіно              39. Каусуро Рішардо

17. Біотіоніні Альфредо                40. Руссіні Веніто

18. Стореллі Едуард                     41. Тірсіні Туліо

19. Біньямін Джіованні                42. Крісталіні Маріно

20. Валентіні Джіно                     43. Фаріно Антоніо

21. Саво Люіджі                           44. Кальнієрі Маріно

22. Сабо Рішардо                          45. Муссоні Луіджі

23. Вінценті Емануело                 46. Кальцарі Маріно

 

Приховування слідів злочинів

... за вказівкою рейхсміністра Німеччини... – Гімлера, генерал поліції СС Каймана в червні 1943 року розпорядився викопати трупи розстріляних і замучених громадян і спалити їх...

 

Розслідуванням встановлено, що в місті Львові була створена особлива команда під назвою Зондеркоманда 1005" до якої входила спеціально організована, так звана «Бригада смерті». «Бригада смерті» складалась з 126 осіб, переважно з громадян єврейської національності, в'язнів у Янівському таборі, вказана бригада проводила викопування трупів із землі в місцях масового захоронення і там же на спеціально приспособлених майданчиках спалювала їх складуючи в стоси...

 

Показами свідків, як самих учасників «Бригади смерті» Величкера, Хамайлеса, Манусевича, Вінт, так і інші, а так-же судово-медичною експертизою встановлено, що у Львові були два основних місця, вибраних німцями для спалювання трупів.

 

Перше – територія «Пісківні», яка складається із 3-х балок за Янівським табором між залізничним полотном, Янівським та єврейським цвинтарями.

 

Друге місце спалювання трупів – це яр в Лисеницькому лісі, не далеко від шосейної дороги Львів – Винники, поблизу дріжджового заводу... Попіл збирався з місць спалювання і розсіювався по полю, а також закопувався в землю... на поверхні ям, в які закопали попіл, провели штучні насаджування дерев і навіть закопали старі пеньки...

 

Комісія вважає встановленим, що у Львові за час його окупації німецько-фашистськими загарбниками знищено понад 400.000 осіб мирних мешканців, радянських військовополонених, іноземних підданих і військовополонених інших держав. Комісія вважає доведеним, що одним з головних організаторів звірячого знищення населення та інших злочинів німецько-фашистських окупантів у місті львові є рейхсміністр Німеччени Гіммлер, який неодноразово приїздив до міста Львова для інспектування вбивців і катів давав конкретні вказівки про методику звірств і варварського винищення людей. Поряд з головними натхненниками і організаторами масових вбивств і звірств скоєнних в місті Львові безпосередніми винними являються:

 

1. Глава генерал-губернаторства доктор Франк

2. губернатор дистрику галіції доктор Вехтер

3. начальник поліції галичини ген. Майор СС Кайман

4. організатор Янівського табору гауптштурмфюрер Гебауер

5. комендант Янівського табору оберштурмфюрер СС Вільгауз

6. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - СС Варок

7. Пом. Коменданта Янівського табору лейтенант СС Шенбанк

8. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - оберлейтенат СС Сіллер

9. Зам. коменданта штурмфюрер Веске

10. - - - - - - - - - - - оберштурмфюрер Рокіта

11. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - СС Шульц

12. - - - - - - - - - - - - обер-лейтенант СС Ванке

13. Шеф Янівського табору оберштурифюрер Манвінгер

14. Шарфюрер СС кат Колянко

15. Начальник слідчої частини шарфюрер СС Гайне

16. Директор фабрики «ДАУ» в Янівському таборі Бляйнес

17. Нач. слюсарного цеху в таборі шарфюрер СС Чекалля

18. Нач. вахти табору шарфюрер СС Блюм

19. шеф "Гетто" унтерштурмбанфюрер Гайніш

20. шеф "Гетто" шарфюрер Мансфельд

21. шеф "Гетто керівник розстрілів гауптштурмфюрер Гжімік

23. шеф зондеркоманди СД 1005 унтерштурмфюрер Шерляк

24. зам. шефа - - - - - - - - - - - - - - гауптштурмфюрер Раук

25. керівник групи з перемелювання кісток шарфюрер Єлітко

26. керівник групи з викопування трупів штурман Прайс

27. шарфюрер СД Райс

28. керівник групи «Бригади смерті» гауптшарфюрер Ейфель

29. водій автомашини шофер Шерляка шарфюрер Майєр

30. Брандмейстер із спалювання трупів обервахмейстер Кепик

31. начальник охорони табору обервахмейстер   Вольф

32. зам. коменданта табору оберштурмфюрер Савіцкій

33. комендант табору «Цитадель» капітан Блют

34. комендант табору «Цитадель» майор Сидорен

35. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - майор Рох

36. начальник штабу Вартівного полку «Сталаг» Крем

37. оберфельдфебель 328 полку «Столаг» Міллер

38. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - Пер

39. комісар у справах євреїв Еніль

40. - - - - - - - - - - - - - - - - - - Інкварт

41. - - - - - - - - - - - - - - - - - - Лєнард

42. зам. нач. укр. поліції Ковальчук

43. зрадник батьківщини колишній лейтенант Червоної Армії, який перейшов на сторону ворога, Якушев Андрей

44. зрадник батьківщини, який служив поліцейським при тюрмі Лонцкого, Когут Богдан

45. Шарфюрер СС Хан

46. Директор заводу в Янівськім таборі СС Кауфман

47. шарфюрер СС Бурет

48.  - - - - - - - - - - -Віттерман

49. СС Вебер

50. служ. заводу ДАУ" шарфюрер Мельхан

51. шарфюрер СС Боер

52. - - - - - -- - - - - Коллер

53. учасник проведення звірств шарфюрер СС Рокіта

54. чинив грабунки населення шарфюрер СС Бірман

55. учасник проведення звірств СС Вітнер

56. пом. коменданта «Пісківня» штурмфюрер СС Райс

57. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - оберштурмфюрер СС Урман

58. слідчий «Гестапо» лейтенант Циган

59. організатор розстрілів шарфюрер ОС СС Ульман

60. рядовий команди СС Грашбов

61. рядовий команди СС Грашбов

62. шарфюрер СС Браумбауер

63. рядовий команди СС Фоксе

64. - - - - - - - - - - - - - Поляпіс

65. - - - - - - - - - - - - - Ган

66. обервахмайстер Лахман

67. оберштурмфюрер СС Гішвентнер

68. зам. коменданта Гетто Міллер

69. комісар «Гестапо» організатор звірств Венке

 

Акти з розслідування злочинів німецьких окупантів, крім Львова, складались і районними комісіями. Разом це 62 листки друкованого тексту. Зокрема, Городоцька комісія зафіксувала таке: «Цайзнер Ігнатій, за національністю поляк, який прожив 30 років в Америці розповідає: «я приїхав з Америки до Городка, повернутись війна завадила, я жив в Городку і бачив знищення народу окупантами, під час розстрілу євреїв Зінгер і Вольсфельд були ранені, їх примусили закопувати ями, мама Зінгера була жива в ямі, вона кричала, «що ти синку робиш, я ще жива», але яма була закопана, тоді їх примусили викопати яму для себе і вони були розстріляні».

 

Йоганн Гейзінг стверджував, що в кінці XX століття історія стала зброєю на рівні державної політики. З цим можна погодитися частково: так було завжди, з плином часу ця зброя вдосконалювалася, набувала більшої ваги. Про це говорив і Кен Лох: «Важливо, щоб історія писалась нами, бо той, хто пише історію, контролює сьогодення».

 

Московія – чи не найбільший фальсифікатор історії. В її трактуванні всі, хто виступав за «единую и неделимую» – герої, які б злочини вони не вчинили, а ті, хто захищався від московської навали – бандити і злочинці.

 

Щоб не допустити спростування сфальсифікованої нею історії, практично закриті архіви не лише Московії, але і України, за винятком архівів обкомів КП(б)У. Йде агресивний тиск як з боку Москви, так і промосковської п'ятої колони в Україні, на спроби об'єктивно висвітлити події минулого. Не відстає від неї і Польща, якій не треба забувати, що завжди, коли Московія разом з тією ж Польщею неволила і ділила Україну-Русь, згодом наступала і черга самої Польщі. До україножерської кампанії долучилась, думається, не без сприяння Москви, Німеччина яка, на догоду Московії, заблокувала вступ України до НАТО. Німці гучно на весь світ судили Івана Дем'янюка, проти якого навіть в Ізраїлі не знайшли достатніх підстав для його осудження, в Німеччині виходять фільми, де українців зображають, як патологічних вбивць. Як, до речі, і в Московії, де персонаж з українським прізвищем, а, тим більше, у вишитій сорочці, як правило – негативний. Якщо так піде далі, то українців звинуватять у розв'язуванні Другої світової війни, організації концтаборів. Це – імперський синдром, спроби перекласти вину за скоєні в минулому злочини на своїх жертв. Той, хто відбілює минулі злочини, може повторити їх в майбутньому.

 

Для України-Руси життєво важливо нейтралізувати агресивний тиск в галузі історії, домогтися її неупередженого висвітлення і, що дуже важливо, донести її до широкого загалу українців. Сьогодні не тільки на Сході, чи Півдні України, а й на Заході побудує совдепівський, промосковський і україножерський фальсифікат минулого. Згадаймо, що борці за волю України виховувались, в першу чергу, на вивченні власної історії.

 

І, на завершення: справжнє стратегічне примирення можливе лише на взаємному неупередженому висвітленні всього, що було в минулому – чорного і білого – і рішимості не повторити чорного в майбутньому.

27.05.2013