Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Сюзерени та васали. (Автор: Колодій Микола)

опубліковано 29 лист. 2015 р., 12:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 груд. 2015 р., 10:42 ]

В кінці ХХ століття появилась «незалежна» Україна. Туман комуністичної ідеології «Людина людині брат», «Все краще дітям» і таке подібне, на теренах України розвіявся та й зник. Залишилась сама сутність тогочасних правителів – особисте збагачення з використанням державного апарату. Відбулась різка зміна комуністичного словоблуддя. Навіть не зміна, а як шило із мішка виперлась реальність, що для російської комуністичної імперії в кінці 90-х років основне було гасло – «вся сила в грошах», тому загарбуй, привласнюй, приватизуй… Тобто на комуністичну фразеологію прийшла амнезія, а її замінила реальність –ідеологія грошей, великих грошей.

 

Велика армія людей, які хотіли «хорошо жить не запретишь» не володіла вмінням створювати, організовувати, заробляти, а була переконана «хто при владі той правий», той має право «порішати». Ці «рішали», незалежно від виховання і рівня освіти, були готові робити будь-що – брехати, принижуватися «що таке гордість і з чим її їдять?», виконувати будь-яку брудну (займатись рекетом, виконувати обов’язки тітушки, відлупцювати, замочити) роботу аби лишень бути біля ніг покровителя і користати з його ласки. Їхня васальна вірність сюзерену стала підґрунтям побудови в Україні олігархічної держави.

 

Ці васали (прислужники) чітко розуміють: якщо сюзерен їх відкине, то вони опустяться на дно суспільства, оскільки не здатні самостійно заробляти навіть на своє прожиття. Під крилом сюзерена їхні забаганки виросли і жити, як звичайні громадяни, вони не мали жодного бажання. Отже, наявність сюзерена та прислужників породила пірамідальну структуру суспільства: сюзерен – прислужник (сюзеренчик) – прислужники прислужників і так далі…

 

Ці прислужники готові прислуговувати сюзерену якомога довше і їх діяльність скерована тільки на виконання наказів сюзерена. Структура побудована на чіткій субординації та не допускає «самодіяльності». Однак сюзерен (правитель) не задовольняється тільки вірністю свого прислужника, він створює для прислужника сприятливі (кришує) умови для оббирання простих людей (лохів) та очікує (вимагає) матеріального (переважно грошового) підтвердження вірності васала. В Україні утворилось декілька десятків пірамідальних структур, які обдирають людей. На верхівці пірамідальної структури перебуває, переважно, особа міністерського рівня, яка може бути публічною, але частіше є сірим кардиналом.

 

Кожна пірамідальна структура не перетинається з іншою структурою, тому силових суперечок між ними не спостерігається. Інколи можливе порушення стабільності в структурах, якщо керівник пірамідальної структури проявив слабкість і його попросили «з пляжу». Однак «з пляжу» переважно не виганяють, а надають «хлєбну» посаду.

 

Поглянемо на начальника Управління держохорони України Гелетея. Він отримав міліцейську освіту. Тому весь його професійний, не тернистий шлях, пролягав на міліцейській ниві. Однак в липні 2014 року Верховна Рада (за лобіюванням кого?) призначає Гелетея Міністром оборони України. Особа, яка два роки служила рядовим в прикордонних військах, не червоніючи, заявляє, що здатна очолювати ЗСУ і скоро проведе військовий парад ЗСУ в Севастополі.

 

Депутати ВР аплодують словам Гелетея. Їх оплески вказують на те, що вони або дурні, або їм всім пофіг українці, хлопці-солдати, Україна. Довго чекати не довелось – Іловайськ. Публікації в Інтернеті стверджують, що в Іловайській бойні загинуло понад дві тисячі хлопців. А Гелетей? «Мавр зробив свою справу – мавр може піти». Його не мучить совість, що в смерті цих хлопців дуже велика його провина. Він не сказав батькам загиблих хлопців – «Пробачте мені…» «З пляжу» його не попросили, а повернули знову начальником Управління охорони України. Чому не попросили? Він належить до однієї з пірамідальних структур, а структурі він служив і служить вірно. А те що заподіяв шкоду українському народу, та то ж не структурі.