Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Стабільність ціною стагнації. (Автор: Шушарін Дмитро)

опубліковано 6 січ. 2014 р., 10:26 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 січ. 2014 р., 12:56 ]

Газета «День» за 27-28 грудня 2013 року

 

Головний підсумок року в Росії – повне зникнення опозиції, яку можна назвати демократичною

 

Підсумки року – сталий журналістський жанр. Зазвичай обираються: людина року, призначення й звільнення року, сенсація року, розчарування року. За виробленою за радянських часів схемою, в першу чергу розбираються справи економічні, які чомусь вважаються визначальними для всіх інших, хоча ніхто не береться довести зв'язок між економікою й стереотипами політичної й повсякденної поведінки. Зворотний зв’язок – так, помітний уже на рівні споживчих стандартів, але зворотний під великим питанням.

 

Підсумки року в Росії можна підбити українською мовою, словами Ліни Костенко: «Це вже не нові реалії, це нова реальність». Це стосується завжди головного в Росії – відносин між владою й населенням. Зокрема тих, хто іменує себе опозицією.

 

Головний підсумок року – повне зникнення опозиції, яку можна назвати демократичною. Сталося це в процесі, що триває давно. Суть політики Володимира Путіна можна назвати консолідацією еліт і на її основі –консолідацією населення. Між владою й опозицією йшла й іде конвергенція, що час по часу приводить до якісних стрибків. Минулого року їх було два – націоналістичний психоз довкола фігури Олексія Навального на виборах мера Москви й помилування Михайла Ходорковського.

 

Конвергенція передбачає, що сторони, що зближуються, сходяться на чомусь спільному. Скажімо так, на перетині безлічі своїх цінностей, принципів та інтересів. Нинішня конвергенція якщо не реакційна, то ретроспективна. Стилістичний ключ до її розуміння підказав мій співбесідник – доктор Борис Гордон з Канади, за що я йому дуже вдячний. Він звернув увагу на несумісність стилістики дев'яностих років, властивої вербальним лідерам псевдодемократичної громадськості, з описуваною ними сучасністю.

 

І справді: монополію на опозиційність закріпили за собою люди дев'яностих років, коли російська квазідемократія була подібна до тієї, що нині існує в Україні. Це був міжклановий консенсус, у рамках якого існували обмежені можливості реалізації прав і свобод громадян. Але люди, які отримали тоді високий статус у медіа, за складом особистості й стилем життя були людьми почту – не царського, так боярського. Що відрізняло їх, у свою чергу, від лідерів перебудови, вірних солдатів партії.

 

Олігархи тих часів не мали підстав бути палкими прибічниками вільного ринку й національного розвитку поза імперськими й націоналістичними рамками. Останнє, як завжди в Росії, найважливіше. Влада й псевдодемократи, за винятком кількох осіб, завжди сходилися на імперській основі, а влітку року, що минув, – на основі антимігрантській.

 

У році, що минає, влада конвергувала з опозицією, маніпулюючи нею, використовуючи її критичний потенціал у внутрішньоелітних розбірках і інформаційних війнах. Зациклення на боротьбі з корупцією, настільки характерне для російських царів у боротьбі з аристократією й боярством, типове для всіх тоталітарних режимів, торік остаточно витіснило боротьбу – нехай навіть словесну – за демократичні цінності й принципи. А про створення альтернативних концепцій розвитку країни й світу вже ніхто й не згадує.

 

З боку влади знаком примирення зі спадщиною дев'яностих стало помилування Ходорковського. До речі, у викриванні того часу агітпроп вельми обережний. Путінська стабільність протиставляється «лихим дев'яностим », але не на шкоду путінській легітимності, в основі якої залишається вибір Бориса Єльцина, спадкоємність президентства.

 

Усе описане дозволяє дійти висновку, що реакційність стала торік основою нового суспільного консенсусу. Точніше, набула нової якості. Подивимося тепер, як це позначилося на економіці. Адже в цілому правляча еліта вірна ленінським принципам управління.

 

Десятиліттями за радянської влади цитувалися слова Леніна: «політика є концентроване вираження економіки». На цьому цитата обривалася, хоча далі було: «Політика не може не мати першості над економікою. Вважати інакше, означає забувати азбуку марксизму».

 

І наприкінці року економічні оглядачі сходяться в тому, що політика, спрямована на утримання влади, визначає й визначатиме економічний розвиток Росії.

 

Коротко про рік, що минув. За останні п'ять місяців Центральний Банк відкликав ліцензії в 23 банків. Витрати на Олімпіаду в Сочі стали найбільшими за всю історію. Повністю передивилися законодавство, що хоч якось захищало бізнес від силовиків, слідчий комітет повернув собі широкі, а неформально – необмежені повноваження в переслідуваннях підприємців.

 

Фіскальний і силовий тиск на бізнес можна пояснити. Мінекономрозвитку чотири рази передивлялося прогноз щодо зростання ВВП на 2013 рік у бік зменшення – 3,6% до 1,4%. І це має політичні причини. Усе по-ленінськи – першість політики над економікою. Експерти різних поглядів і напрямків сходяться в тому, що реформи, необхідні для досягнення зростання, –боротьба з корупцією, захист прав власності, приватизація й інтеграція в світову економіку – скорочують можливості правлячої еліти утриматися при владі. Іншими словами, політика Кремля – стабільність ціною стагнації.

 

І при цьому постійно робляться посилання на світову, перш за все європейську, кризу. Проте ось які результати минулого року й перспективи на рік майбутній у Європейському Союзі, якщо підсумовувати абсолютно нетаємні, опубліковані російською мовою повідомлення в провідних ЗМІ.

 

Євросоюз закінчує рік вельми оптимістично: головний європроект-2013 відверто удався: досягнута згода щодо механізму порятунку й ліквідації банків і створення загальноєвропейського фонду, який займеться фінансуванням цього процесу. З 2014 року, під наглядом Європейського центрального банку (ЄЦБ) будуть 130 найбільших кредитних організацій ЄС. Банківський союз – найважливіший проект. Він створюється для того, щоб уразі нової фінансової кризи не перекладати порятунок банківського сектора на плечі рядових платників податків.

 

Завершивши рік створенням системи запобігання новим фінансовим кризам, Євросоюз з надією дивиться на перспективи-2014. Згідно; прогнозами Єврокомісії, сукупний ВВП 28 країн ЄС зросте 2014 року на 1,4 відсотка, і в 18 країнах єврозони – на 1,1 відсотка.

 

У кращій формі німецькі економіка. Безробіття в Німеччині й кількість банкрутств залишаються низькими. 2014 року прогнозується збільшення ВВП на 1,7 відсотка, Британці чекають зростання ВВП на 2,4 відсотка. Безробіття на острові швидко зменшується.

 

Поліпшується ситуація й на іншому економічному полюсі Європи. Ірландія стала першою державою що успішно завершила трирічну програму бюджетного оздоровлення. Там очікується збільшення ВВП на 1,1 відсотка. Безробіття теж падає.

 

З-під опіки стабфонду вийшла й Іспанія. Але там безробіття залишається серйозною проблемою. Зростанні ВВП на піввідсотка очікується навіть у Греції.

 

Але всі ці цифри наводити марно: кремлівський агітпроп і кремлівські мешканці до інформації несприйнятливі. Вони живуть у своєму світі. А в якому – можна судити з тієї сукупності висловлювань політиків, яку я нещодавно зробив. Висловия є наступні.

 

Почнемо з Путіна. Він кілька разів плутав Льва Троцького з Едуардом Бернштейном. З точністю до навпаки викладав позиції Леніна й Сталіні при утворенні СРСР. Розповідав, що «Чорний квадрат» Казимира Малевича був написаний у вигнанні й присвячений Леніну. Стверджував, що Бориса Пастернака вислали з країни.

 

Спікер Держдуми Сергій Наришкін вважає, що Радянський Союз вторгся до Афганістану для боротьби з талібами.

 

Але це все історія. Найтяжче враження справило нещодавнє інтерв'ю глави адміністрації президента Росі Сергія Іванова. Він з презирством говорив про Москву, яка нічого не виробляє, протиставляючи їй Новосибірськ з якого йдуть податки до казни. Ось це те, що називається з точністю до навпаки. Чиновник такого високого рівня не має уявлення про структуру бюджету країни, про те, хто є регіоном-донором

 

За всім цим проглядає неуцтво російської правлячої, еліти, характерне для нуворишів і парвеню всіх часів і народів, самовдоволення людей, які нахапалися якихось поверхневий знань і прагнуть привести світ у відповідність до своїх невіглаських уявлені про нього.

 

Частиною їхньої картини світу є і єдиний «російсько-український» народ, що заганяється в болото стагнації, щоб не захопився перспективами зростання на вільному європейському просторі.

 

Дмитро Шушарін, історик, публіцист, Москва