Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Справедлива оплата праці – запорука суспільного поступу. (Автор: Трохимчук Степан)

опубліковано 4 лист. 2013 р., 10:38 Степан Гринчишин   [ оновлено 11 лист. 2013 р., 21:36 ]

Праця створила людину, праця рухає локомотив суспільного розвитку. Удосконалення соціально-економічного механізму розвитку людства полягало в підвищенні продуктивності і результативності праці, поліпшенні її якості, зменшенні фізичних і розумових зусиль, збільшенні вільного часу для відновлення здоров'я і працездатності людини. Критерієм і спонукальним мотивом для поліпшення якості та продуктивності праці завжди виступала справедлива її оплата, оптимальне співвідношення між прибутком працедавців і задоволенням всіх потреб найманого працівника. Зміна шляхом поліпшення й удосконалення цих показників обумовлювала зміну соціально-економічних епох і прискорювала весь суспільний прогрес людства.

 

У рабовласницькому суспільстві раб отримував до 30% від вкладеної ним праці на свого рабовласника, у феодальному суспільстві вже 50% заробленого у пана отримував кріпак, який мав ще власний наділ поля і город. У розвинутих капіталістичних країнах найманий робітник отримує 60-75% від вартості виробленого продукту у формі заробітної платні. В покійному СРСР цей показник складав  лише 15-20%, а в колгоспах – 0-5%, що давало підставу називати колгоспний лад соціалістичним рабством.

 

Зароблена людською працею додана вартість йшла у суспільний фонд споживання, який тоді справедливо називали коритом. З цього загального корита найбільше користувалися ті свині, які були найближче до нього, тобто партійна, радянська, військова і кадебістська верхівка.

 

СРСР програв змагання з Заходом у продуктивності праці, справедливій її оплаті, у недемократичності суспільства взагалі, які випливали в основному з нерівноправності у трудових відносинах і оплаті праці. Це й виявилося основною причиною падіння цього надмірно мілітаризованого і репресивного колоса.

 

Недієздатна сучасна влада і зажерливі олігархи не розуміють, що не можна обманути чи обійти економічні закони. Світовий досвід показує, що при рівні оплати праці, меншим за 50% від отриманої вартості, трудівник перестає бути зацікавленим в рості продуктивності і якості праці, поліпшенні своєї кваліфікації і ставлення до роботи. Він буде давати неякісну продукцію, сачкувати, займатись сторонніми заробітками, красти, пошкоджувати обладнання тощо.

 

Комуно-олігархічна влада сучасної України, керована кримінальним донецьким кланом, успадкувала всі негативні економічні, соціальні та політичні риси покійної імперії зла. Колишні компартійці, а теперішні олігархи, намагаються витиснути максимум прибутків як з робочої сили, так і природних ресурсів.

 

У вартості продукції в Україні частка трудових затрат становить 6%, тоді як у США всі 60%(!). У Німеччині сталевар за виплавку однієї тонни сталі отримує 40 євро, український – 2 євро. Крім такої нещадної експлуатації людської праці, нові скоробагатьки використовують на одиницю продукції у 5-6 разів більше енергії, в десятки або й сотні разів більше води, за яку вони майже нічого на платять. Ось чому олігархи можуть за один рік збільшити свої статки у 6 разів (як, наприклад,старший син Януковича), а пенсіонеру додадуть лише 1-3 гривні до нужденної пенсії.

 

Погоня олігархів і зажерливих скоробагатьків за надприбутками підриває матеріальний достаток як трудівників, так і пенсіонерів і студентів. Животіння на рівні виживання різко скорочує  споживання, особливо промислової продукції,адже основні видатки населення йдуть на харчі та комунальні послуги, дуже малою є місткість внутрішнього ринку. А раз так, то скорочується національне виробництво, бо бідний українець намагається за копійки купити собі закордонний секунд генд, і не тільки одяг чи взуття, але й вживані промислові товари – пральні машини, телевізори, автомобілі, комп’ютери тощо. А назбирати чесному трудівникові кошти на придбання житла чи автомобіля стає проблемою не до вирішення. Мільйони сімей, особливо молодих, не мають власного житла, не мають надії за теперішньої влади вирішити свою житлову проблему в найближчі роки. Адже результати їхньої праці щороку десятками мільярдів доларів і євро пливуть в офшори, в яких олігархи будують свої родові гнізда, закладають фірми, купують вілли, санаторії та готелі.

 

Не маючи змоги отримати нормальну заробітну платню в Україні, висококласні спеціалісти та просто добросовісні трударі шукають праці за кордоном, мільйонами виїжджаючи до Іспанії, Італії, Польщі, Німеччини, Росії, Канади, США та ряду інших країн, Зароблені важкою працею, потом і кров'ю долари та євро рікою течуть в Україну для виживання їх родичів, для підтримання нашої економіки на плаву. Без цих коштів наша держава давно б збанкрутувала. 

 

Збільшення мінімальних зарплат і пенсій у два рази оживило б внутрішній ринок, сприяло б зростанню валового національного продукту на 5-8% щороку, вселило б надію українців на можливість виходу із затяжної системної кризи, яку так довго переживає наша країна. Не зможе цього зробити уряд ненаситних зайд, у якому домінують донецькі братки і ненаситні скоробагатьки, основним кредо яких є розбій та збагачення. Лише освічені та чесні патріоти цього можуть досягти, але їх і близько до державного керма не підпускають. Що робити знає кожний українець, а як це він зробить, залежить від його сумління і рівня його патріотизму.