Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

«Сланцева революція» в Україні – погляд українця (автор: Жовніренко Павло)

опубліковано 23 жовт. 2013 р., 11:01 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 жовт. 2013 р., 10:27 ]

Газета «День» від 23 жовтня 2013 року.

 

Дискусія про сланцевий газ вже рік є однією з топових у політичному та експертному середовищах. Ставлення до питання «видобувати – не видобувати» розділило на два непримиренні табори не тільки традиційно ворогуючих «мовників» і «язичників», демократів і прихильників сильної руки, «європейців» і «євразійців», але навіть тих хто роками дотепер з усіх інших питань були разом. Одні вбачають контракти з Шелл і Шеврон (далі – ШШ) потужним кроком до здобуття енергетичної незалежності, інші – непотрібною і навіть шкідливою затією.

 

Я належу до останніх.

 

Причому чим більше розбираюся у цій темі, тим більше вважаю її не інакше як злочином проти нинішніх і майбутніх українців.

 

Аргументуючи свою позицію, я не говоритиму про такі високі речі як ноосфера, де все взаємопов'язано, про те, що на жлобство людини щодо природи остання завжди відповідає – причому обов'язково і жорстко.

 

Мої аргументи суто практичні, приземлені і вони є наступними.

 

1. Навіщо Україні додаткові обсяг газу? Цитата дворічної давнини: «Як свідчить Михайло Гончар із Центр НОМОС, «Україна при рівні ВВП майже однаковому з угорським, має майже чотирикратно вищі енерговитрати на 1 млн. дол. виробленого ВВП».

 

Згідно з його розрахунками, якби газонасиченість української економіки була б рівною, скажімо, польській, то у 2010 році Україні потрібні були б не близько 60-ти, а всього 4,3 млрд. куб. м газу. Тобто, вона могла б не тільки задовольняти свої потреби за рахунок власного газовидобутку, а й експортувати приблизно 18 млрд. кубів!» (цитата з матеріалу «Позбутися «комплексу жертви» «День» від 15 лютого 2012 року).

 

2. Хто отримає дохід від сланцевого газу? (похідних питань безліч і найперші такі:

якщо надра належать народу, то чому їх розробку віддано приватним компаніям?

чому саме цим?

де відкритий тендер?

де територіальні громади?)

 

Коротка відповіть – гроші підуть тому, хто нині в Україні керує всім, і хто дав ШШ (Шелл і Шеврон) єдиних і визначених «партнерів».

 

І тут виникають два інших питання. Перше риторичне: якщо ШШ – західні компанії! – прийняли незахідні умови співпраці в упослідженій і корумпованій країні і тим самим поставили на кон свої реноме – то якими ж фантастично вигідними для них мають бути ці умови – а з іншого боку, що від усього цього політично отримає Україна??!

 

Якщо уряди Великої Британії, Нідерландів і США дозволили ШШ укладати саме такі – що не відповідають жодним західним критеріям –угоди, з саме такими партнерами – чи не означає це вже зараз, ще до реалізації контрактів, «заплющування очей Заходу» на Україну, на прогресуючу узурпацію влади в ній?

 

Як на мене, ймовірність позитивної відповіді – надвисока. Приклад – Азербайджан, щодо якого, як тільки він почав руками тих ШШ гнати газ і нафту на Захід, критики з боку ЄС чи США за «спадкову» деспотію в цій країні зовсім не чутно.

 

3. Ці контракти пробивають потужну нішу в ізоляції українського авторитарного режиму з боку Заходу, причому на умовах цього режиму. Дотепер західні компанії сюди не йшли черев брудні правила гри і непевність у майбутньому.

 

Зараз вони, маючи прецедент суперважковаговиків ШШ, підуть сюди укладати угоди і, очевидно, для власного ж блага, тобто для впевненості в майбутньому, стануть лобістами режиму в ЄС та США, а отже, сприятимуть його зміцненню.

 

Будь-яка загроза для режиму об'єктивно розглядатиметься ними як загроза для власних економічних інтересів.

 

4. Україна з реалізацією цього проекту стане енергетично незалежною. Але енергопожираюча структура промисловості не зміниться, навіть будь-які пошуки перспективних ніш відпадуть, «час зупиниться».

 

5. Газ – не відновлюваний вид енергії. Якщо зараз, за умов нормального розуму, керівництва й організації, елементарно можна скоротити витрати енергії, зменшити її втрати, використати те, що ще не використовується (сміття, шахтний метан, сонячні батареї і т. п.) – то для чого спустошувати те, що очевидно має бути стратегічним запасом?! Що залишимо нащадкам?

 

Ілюстрація без коментарів. 19 березня я був у Відні на конференції «Вивчення ролі України в європейській енергетичній безпеці». Записав фразу одного з європейських VІР-лобістів проекту видобутку сланцевого газу: «Щодо ризиків, то в Україні вони мінімальні. Вона після Чорнобиля комфортно себе почуває з атомними станціями почуватиметься добре і зі сланцевим газом».

Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень.