Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

«Русский мир» – для кого? (Автор: Величко Лев)

опубліковано 27 серп. 2014 р., 11:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 жовт. 2014 р., 10:30 ]

Максим Шевченко, російський журналіст, стверджує, що особа, яка вважає себе членом «Русского мира», має право захищати «Русский мир» в будь якій точці світу. Цікаво, а що таке «Русский мир», якщо його «можна» захищати?

 

В офіційних твердженнях читаємо, що «Русский мир» базується:

1. на самобытности российского суперэтноса кому дорого русское слово и русская культура, где бы они ни жили, в России или за её пределами;

2. которые исповедуют православие;

3. общая историческая память и общие взгляды на общественное развитие;

4. признают самодержавие.

 

Не будемо дискутувати з приводу того, що росіяни це «суперэтнос». Однак варто нагадати, що з «Повісті временних літ» та з інших стародавніх письмових джерел, а також за даними археології, етнографії, топоніміки, гідроніміки, відомо, що чудське плем’я меря проживало на верхній Волзі, чудське плем’я мурома – на річці Ока, чудська весь населяла район Вологди, а мордва проживала на середній Волзі. «А на Ростовьском озере Меря, а на Клещине озере Меря же. А по Оце реце, где потече в Волгу же Мурома язык свой» (Полное собрание Русских летописей, издаваемое гос. Археографическою Комиссиею РАН – Л., 1926. – Т. 1. вып. 1. – С. 10-11). Таким чином, територія, яка стала потім етнічним ядром, де сформувався російський народ, першопочатково була землею угро-фінських (чудських) племен.

 

Дослідники відзначають, що «протягом століть поняття «русский» служило ознакою швидше політичної, ніж етнічної приналежності і тому в ХХ ст. легко вступило місце позанаціональному поняттю «советский» (советский человек, советский народ)» (Трепалов В. В. (рецензія). Отечественная история. – 2002. – №2. – с. 173). Варто наголосити, що московці ні в минулому, ні тепер не вживали етноніма русин. Взявши чуже ім’я, росіяни однак мусіли його дещо перекрутити, точніше відновити свою стару перекручену форму. Справа в тому, що їх сучасна самоназва «русскіє» є своєрідним реліктом колоніальної клички слов’янізованої чуді. «Кільканадцять урало-алтайських номадних племен без культури й держави підбили київські, а пізніш новгородські культуртрегери в Х–ХІІ ст. і християнізували, нав’язавши їм богослужбову мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси («русскіє»)» (Липа Ю. Призначення України. – Нью-Йорк: Говерля, 1953. – С. 153).

 

Представники «Русского мира» стверджують, що їх у світі понад триста мільйонів. Років тридцять тому ще можна було стверджувати про можливе знання російської мови такою кількістю людей. Чи їм було дороге «русское слово и русская культура»? Однозначна відповідь – ні! Це можна підтвердити тим, що після першої стадії розпаду Російської імперії в 1991 році вивчення російської мови припинилось в школах країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Болгарії та в деяких країнах Середньої Азії. Одночасно скорочується кількість носіїв російської мови і в самій Росії. У народів Кавказу, внаслідок масового виїзду росіян з цієї території, рівень володіння російською мовою різко зменшується. Сьогоднішні воєнні дії Росії проти України не сприяють поширення або навіть збереженню попередніх позицій «русского языка» в Україні. Отже, територія на якій функціонує російська мова суттєво зменшилась. А територія на якій людям дорога «русская культура» і того менша. Тому твердження про триста мільйонів представників «Русского мира» перебільшена у два-три рази і надалі буде спостерігатися тенденція їх зменшення.

 

Виникає питання а скільки людей, для яких дороге «русское слово и русская культура» сповідують «православие». До революції 1917 року в Росії, поряд із словом «крестіянин», за етнонім правив його синонім «православний». Відомий панславіст Іван Аксаков в листі до письменника Ф. Достоєвського писав: «Мудра річ написати заклик до русского народу, як його пишуть в інших країнах: «французи» або «британці» – «Русские!» не годиться, сама мова не терпить. А на всіх сходках щоденно по всіх просторах Росії виголошуються промови із закликом: «Православные». Ось як русскій народ визначає свою національність» (Письма И. С. Аксакова к Ф. М. Достоевскому // Известия АН СССР. Сер. лит. и языка. – 1972. – Вып. 4. – Т. 81.– С. 354-355).

 

Позиція Російської православної церкви в Росії до революції 1917 року була міцною, однак в часи панування комуністичної ідеології вона, по суті, була знищена. Суттєве відновлення структур РПЦ почалось в кінці двадцятого століття. Однак структури РПЦ відновити значно легше ніж відновити віру в Бога серед громадян. На сьогодні, за соціологічними опитуваннями, в 30% російських сімейних пар панує насилля. За кількістю абортів в Росії вона займає «передові» позиції в світі. Отже і на сьогодні «православие» в Росії, в першу чергу, означає не релігійну течію, а термін для позначення етнічної спільноти.

 

Доволі цікавим є постулат «общая историческая память и общие взгляды на общественное развитие». На жаль для Росії «историческая память» дуже мало має спільного з історією. Недавно Путін заявив, що Першу світову війну виграла Росія, а більш докладно це обґрунтує міністр оборони Росії Шойгу. Але відомо, що він закінчив Красноярський політехнічний інститут по спеціальності інженер-будівельник. Тому куди там всім історикам світу з їх копирсанням в архівах, якщо тут є інженер-будівельник і він все обґрунтує. Отже, «общая историческая память и общие взгляды на общественное развитие» носять ознаки коридору несвободи, а тому «Шаг вправо, шаг влево – конвой стреляет без предупреждения».

 

Відносно необхідності в Росії «самодержавия», то хитрий і надзвичайно мудрий Володимир Вольфович Жириновський відверто надсміявся над Володимиром Володимировичем в Криму. Володимир Вольфович, знаючи про цезарські амбіції В.В. Путіна, запропонував на «самодержавца России Владимира первого». Тут хочеться нагадати слова славнозвісного боксера Тайсона, який сказав: «якщо ти думає, що ти є особливий то Бог тобі це спростує».

 

Висновок. Поширення «Русского мира» можна охарактеризувати українською приказкою: «Коваль коня кує, а жаба ногу підставляє».