Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Розбурхані думки. Продовження-2. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 5 черв. 2018 р., 08:57 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 жовт. 2018 р., 06:04 ]

Щодо урочистих походів вулицями міст

Але чому похід вулицею під прапорами та лозунгами – це фашизм? Фашизм – це спосіб організації суспільного життя, який сповідує диктатуру.

 

Марш вулицею з нагоди важливої історичної дати – де тут фашизм? Це вшанування своїх попередників, їхньої жертви заради нас, потомків. Це – високе почуття патріотизму та відданості своєму народові.

 

Чомусь всі сусіди страшно бояться українського патріотизму, бояться української держави.

 

Українці надзвичайно толерантні і доброзичливі люди. Попередня історія це підтверджує.

 

Звичайно, проводилася національно-визвольна боротьба. Всяка боротьба є жорстокою. Але, виявляється, сусідам можна бути жорстокими, а українцям – зась.

 

Коли вбивають і тероризують українців – це добре. А коли українці комусь дадуть по дупі – це зле, це – неприпустимо.

 

Пора сусідам відходити від цієї психології, а вести себе з українцями, як рівноправними. Ніяк не можуть звикнути сусіди до рівноправності з українцями. А нема на то ради. Часи прийшли такі. Але українці повинні себе поважати і шанувати. Нарівні з іншими.

 

Мова як державний фактор

Всі громадяни України повинні бути зацікавлені в сильній державі, здатній їх захистити і забезпечити якісне життя. Така держава має бути унітарною за використання всієї історичної практики інших народів.

 

Єдиність державної мови є важливим фактором громадянської єдності, управлінської ефективності та здешевлення управлінських функцій.

 

Ми, громадяни України, це повинні розуміти і підтримувати. Звичайно, наші вороги не хочуть цього і бояться цього. Вони бояться успішної України.

 

Вам розходиться на цих ворогах? Ви не хочете успішної, ефективної держави? То ви ворог самому собі. Або іноземний диверсант.

 

Трагедія воїнів АТО

Тисяча учасників АТО закінчили життя самогубством.

 

А ви б не повісилися, коли після жертовної війни, коли ваше життя на волоску. коли ви готові пожертвувати своє життя за Батьківщину, за свій народ, вас шмонають на кожному кроці лобуряки, які не нюхали пороху, переслідували чиновники, вимагаючи від вас хабаря, шоферюги виганяли з автобуса, лікарі відмовлялися лікувати, всякі виродки від влади та суспільства насміювалися з вас: "Бовдури, за кого воюєте?" Ви б не повісилися?

 

Для воїнів АТО, особливо добровольців, треба створювати доброзичливу атмосферу, яка б їх підтримувала і лікувала від потрясінь війни.

 

А керівництво країни та суспільство доводять їх до самогубства. До речі, доведення до самогубства – кримінальний злочин. Чи засудять оцих лобурів, які далеко від війни знущаються з бійців, доводячи їх до самогубства? Чи їх послали це робити такі ж лобури, жадібні, боягузливі, готові в критичний момент зрадити Батьківщину і народ.