Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Російські інформаційні продукти. (Автор: Колодій Микола)

опубліковано 13 серп. 2016 р., 01:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 вер. 2016 р., 10:25 ]

 

Існування Росії залежить від України. Про це говорив В.Ленін. Упокорювали її його послідовники – Й.Сталін, М.Хрущов, Л.Брежнєв, … М.Горбачов. Б.Єльцин говорив: «Вставши зранку подумай про Україну». Це розуміє і В.Путін «крах російської імперії найбільша трагедія ХХ століття».

 

Сьогодні російський народ простить В.Путіну своє зубожіння з надією, що Україна буде підкорена. Тоді вони хлинуть до неї на готову інфраструктуру, яку самі неспроможні створити, на збудовані будинки з ванною і туалетом, втечуть від «немитої Росії» в гей-Європу, а українців розкидають по «просторах Родины широкой», щоб вони ліс валили, вугілля в шахтах добували, на уранових рудниках працювали або сіяли та орали.

 

Підкоривши та упокоривши Україну, Росія може очікувати зняття з неї санкцій, приплив інвестицій, але головне – новітніх технологій, які дозволять збільшити видобуток корисних копалин і далі жити за рахунок їх продажу.

 

Збройний шлях завоювання України можливий, але це не забезпечить зняття санкцій, а навпаки – пришвидшить економічний крах «матушки Рассеи».

 

Отже, необхідна картинка безпорадної України. Країни, яка створює проблеми ситій та самовдоволеній Європі, яка позбавляє її надходження дешевого сировинного продукту і мільярдного притоку фінансових ресурсів (зелених) з Росії. А зрештою, підштовхнути Європу до нових ялтинських угод, коли їй треба буде домовлятись лише з Росією, а вона на Сході Європи забезпечить спокій.

 

За останній час відбулось три спроби створення інформаційних продуктів для Європи, які би вказували на те, що українські проблеми – наслідок внутрішнього громадянського протистояння та відсутності суспільного прошарку, який забезпечує керованість державою.

 

Перший – це проведення УПЦ МП хресного ходу. Була надія в ініціаторів «ходи», що до неї долучаться сотні тисяч вірних УПЦ МП і тоді «ми – сила», «а війна на сході України – громадянський конфлікт». На жаль надії залишились надіями, оскільки кількість «матушок і батюшек» не така велика, а віряни підтримувати «ходу», точніше розпалювати ворожнечу в державі, не хотіли. «Хода» зазнала краху і ця спроба кремлівських правителів по створенню безладу в Україні зазнала фіаско.

 

Другий – вбивство Павла Шеремета. Тут взагалі кремлівські правителі отримали лише негатив. Відеофіксації однозначно вказують, що це їх майстрів «заплечных дел» «робота».

 

Третій – «проникнення української РДГ в Крим». Це теж робота російських «спеців». Кремлівським правителям необхідно створити картинку некерованості, анархії, непередбачуваності в Україні, тому здійснюється певна сукупність дій:

- в Запорізькій області великий відсоток проросійського елементу і тому кремлівські спецслужби та їх агентура добре вкорінені там;  

- їх спецслужби, при сприянні агентури, здійснюють викрадення або «переконують» Євгена Панова опинитись на території Криму. Чому Євгена Панова? Він один з лідерів Самооборони Запоріжжя і боєць АТО, але людина з надмірною вагою, а такі люди, переважно, не є морально витривалими; 

- одночасно з ЛНР/ДНР привозиться дві консерви (вбитих «отпускников»);

- формується список людей, яких об’являть членами РДГ, зрозуміло, що це українські та кримськотатарські «націоналісти»; 

- забезпечується звуковий супровід (стрілянина з автоматів, гранатометів і т.д.) «прориву з боями РДГ» на територію Криму

і інформаційний продукт готовий.

 

Тепер В.Путін може говорити: «Мы не простим смерть российских солдат. Украина за все ответит» це для російського суспільства напередодні виборів (18 вересня 2016) в Госдуму РФ. «Украина не додерживается минских соглашений. Мы прекращаем переговоры. Мы заварим войнушку. Трепещи Запад!» це для міщан західного світу.

 

Брак економічних і людських ресурсів та боязнь США не зупинять словесної діареї російських ЗМІ, але зупиняють кремлівських правителів і їхнього loser.

 

Україна і в подальшому повинна очікувати від російських спецслужб антиукраїнських операцій , але їх рівень на рівні капітана радянського КГБ.