Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Рішення Польського Сейму про Волинську трагедію... (Автор: Соколовський Богдан)

опубліковано 28 лип. 2016 р., 10:47 Степан Гринчишин   [ оновлено 11 вер. 2016 р., 04:03 ]

 

Як і очікувалося, 22 липня 2016 року польський Сейм ухвалив рішення про визнання Волинської трагедії 1943-го року геноцидом польських громадян. Про це повідомили практично всі провідні українські і польські ЗМІ. А активні політики обох держав окреслили свої позиції. Однак, польські джерела доступно не розтлумачили чому саме Волинська трагедія вирвана з контексту українсько-польських стосунків, тощо. В українських ЗМІ з’явилися низка публікацій про українців, які зазнали знущань від рук польських злочинців. Правду кажучи, варто зазначити, що ці публікації важливі, але спізнілі. Було б доречно, щоб такі факти стали предметом обговорення на всіх рівнях до ухвалення згаданого рішення польським парламентом, а не після. Адже в обох державах добре відома приказка: «після бою кулаками не розмахують».

 

Більшість аналітиків намагаються з’ясувати чому польський парламент ухвалив згадане рішення саме зараз, зокрема, в той час, коли Україна переживає агресію з боку держави, яку аж ніяк не можна назвати дружньою і до Польщі. Хоча, за великим рахунком, насправді українцям байдуже, що спонукало рішення польського парламенту стосовно Волинських подій: внутрішня, чи зовнішня причина. Адже кінцевим виразником ставлення до української історії стала більшість польського народу, яка підтримала сьогодні правлячу політичну силу. Отож, йдеться про недружнє ставлення до нашої нації, що не враховано обома сторонами, або й кимось використано в своїх інтересах – аж ніяк не заради сьогодення чи майбутнього українського чи польського народів. Водночас треба зауважити, що виховання нації – це довготривалий, багаторічний процес. Особливо якщо правда, що хтось штучно нав’язував надуману історію.

 

Українські політики, серед іншого, розмірковують: проігнорувати згадане рішення чи симетрично відповісти відповідним рішенням Верховної Ради України, віддаючи належне українсько-польським стратегічним стосункам. У цьому контексті цікаво, що політики, які «наближені» до подій того часу, схиляються до думки про симетричну відповідь. А ті, хто «віддалений», – проти. Напрошується на перший погляд банальне питання: «Як правильно вчинити українській стороні?».

 

Однозначної відповіді на це запитання, яка б задовольнила все українське суспільство, немає.

 

Єдине, що об’єднує всіх і українських, і польських аналітиків (а значить, до цього варто дослухатися) – це те, що не варто широкому загалу «порпатися в історії», порівнювати кількість жертв, тощо. Треба переступити через емоції і примиритися. А факти залишити для аналізу науковцям. У цьому контексті наймудріше висловився Папа Римський Павло ІІ: «Вибачте і вибачаємо». Її потім повторили кілька президентів України і Польщі. І це впливало на суспільства обох держав, оскільки в нашій ментальності закладена повага до лідерів націй.

 

Очевидно, що в такій ситуації варто віддати перевагу міркуванням людей, які таять в собі жахи того періоду. Керуючись таким підходом, було би доцільно ухвалити рішення Верховної Ради України, яким б засуджувалися злочини з обох боків, визнавалося знущання (з ознаками геноциду) над українцями і над поляками в 30-х і 40-х роках минулого століття з припискою, що таке рішення переглядатиметься одночасно з відповідним переглядом згаданого рішення польського парламенту.

 

Аналітичний центр "Борисфен Інтел".