Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Референдум у Криму як підготовка суїциду Росії? (Автор: Чубайс Ігор)

опубліковано 13 бер. 2014 р., 12:29 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 бер. 2014 р., 08:45 ]
(Крим і номенклатурні рятувальники в радянсько-пострадянському просторі) 
 

Газета «День» від13 березня 2014 року

 

  

Майже епіграф

Василя Шукшина я дуже люблю, навіть у період тотальної цензури він зумів багато що про нас розповісти... Є в нього сюжет про зека, який тікає з в'язниці. Пораненому міліціонерами кримінальному злочинцеві вдається втекти від погоні і сховатися в тайзі. Ледь живий, утікач натрапляє на дім лісівника. Господар хатинки виходжує хлопця. За кілька тижнів той стає на ноги і збирається йти далі. На прощання рятівник дає втікачеві свої лижі, а той випрошує ще й рушницю. Йдучи в ліс, хлопчина прощається з лісівником, але, зробивши кілька кроків, зупиняється і знімає рушницю... Убитий наповал, старий падає на сніг. Рятівникові – куля, зекові – свобода. «Так буде надійніше, батьку!» – останні слова вуркагана.

 

Епізод перший – громадянська війна

У листопаді 20-го року, на жаль, не червоні залишили Москву, це ще має відбутися, а Біла армія полишала Крим. Евакуація з Севастополя була однією з найуспішніших і найбільш грамотних операцій у військовій історії. Але частина Білої гвардії, ні за яких умов не погоджувалася залишати Батьківщину і, під чесне слово червоного командувача Фрунзе, пристала на умови більшовиків: здача зброї і відмова від опору в обмін на збереження життя. Через кілька днів після капітуляції кремлівські вожді надіслали до Криму телеграму з пропозицією – всіх 20 тисяч тих, хто здався, розстріляти, що й було виконано молодою Червоною армією.

 

Торік кримські історики, які вивчили, нарешті, сімферопольські архіви, виступали в Москві. Як виявилося, вказівки вождів пролетаріату було «перевиконано». «Звільнивши» Крим, «борці за народне щастя» блокували вулиці Севастополя, перетворили їх на концтабори і розстріляли близько 100 тисяч кримчан. Що ж до самого М. Фрунзе, то, як зазначають історики Некрич і Геллер, 1925 року його успішно прооперували, «рятуючи» від неіснуючої хвороби, й урочисто поховали в кремлівській стіні. «Так надійніше, батьку!». А ви кажете ленінопад!

 

Епізод другий – голодомор і статус Криму

До 1932-го року Сталін повністю контролював правлячу партію і встановлював контроль над останнім незалежним соціальним шаром – селянством. Для цього селян позбавляли власності і заганяли в колгоспи, цьому самі селяни всіляко опиралися. Випробуваною зброєю Сталіна став голод. Зимою 1932-33 років Голодомор було організовано в усій країні, але в особливо жорстокій формі він проходив в Україні. У круглому залі Київського Музею голодоморів встановлено кафедри, на яких лежать томи з іменами загиблих, Всього 1932-го – 1933-го в Україні з голоду померло 4 мільйони осіб. У розпал Другої світової війни на фронтах за добу гинуло 5 тисяч людей, у розпал Голодомору в Україні за добу вмирало понад 20 тисяч людей! (Ті, хто вцілів, навесні поповзли записуватися до колгоспів). Наприкінці 30-х Хрущов очолив «народну владу» в Києві. Він не був організатором Голодомору, щоправда, при ньому тричі розстрілювався весь партгоспактив (Так надійніше, батьку!). Ворогів тоді називали..., ні, не вгадали, не «бандерівцями», а «петлюрівцями», на честь гетьмана Української народної республіки, окупованої Червоною армією. Не поталанило Микиті Сергійовичу набагато пізніше. 1953-го року він, нарешті, став видатним марксистом-ленінцем і першим секретарем партії, а 1954-го, як на зло, належало відзначати 300-річчя возз'єднання України з Росією. Хрущов, звичайно, ненавидів Сталіна, що змушував його ночами напівп'яним танцювати гопака, але одночасно усвідомлював – саме сталінщина зробила його – малоосвічену сірість – найвищим керівником СРСР, соцтабору та світового комунізму. Тому ні до ювілею, ні після правду про Голодомор не відкривали. Замість цього зробили щедре урізування-відкат: Крим, без референдумів, зі всім населенням, перейшов до юрисдикції УРСР. Мешканцям країни показали, що вони номенклатурні раби, яких, можна запросто передавати від одного господаря до іншого.

 

Епізод третій і четвертий – Вітчизняна війна

Оборона Криму і Севастополя розпочалася у вересні 1941 року і завершилася в перших числах липня 42-го. 30 червня спецлітак керівника оборони, віце-адмірала Пилипа Сергійовича Октябрьського таємно, покинувши червоноармійців і червонофлотців, відлетів на Кавказ (чи могла вчинити інакше людина, яка змінила рідне прізвище Іванов на червоне прізвисько). Кількасот партактивістів і головних воєначальників тоді ж таємно втекли на двох підводних човнах. «Народ і партія – єдині!» Без керівництва і постачання було покинуто 80 тисяч червоноармійців і тисячі поранених. Моральний дух захисників було зламано, і за кілька днів вони опинилися у ворожому полоні. У квітні 44-го П. Октябрьський отримав звання адмірала.

 

...У травні 1944 року кримськотатарське населення острова було звинувачено в колабораціонізмі і депортовано до центральної Азії. (Через недбальство НКВДишників уцілів один бойовий льотчик, Герой СРСР Аметхан Султан). Через місяць радвлада депортувала з Криму вірмен, греків і болгар. Через 45 років депортацію оголосили незаконною. Але організаторів і виконавців терору поки що до відповідальності не притягнуто (це вам не Болотна). 2013 року в Сімферополі було знято перший повнометражний кримськотатарський художній фільм «Хайтарма» про катастрофу депортації. У Росії його не закуплено, і він не демонструвався ні по телебаченню, ні в кінотеатрах.

 

Епізод п'ятий – розпад СРСР

Перший президент України Кравчук у мемуарах зазначає, що під час Біловезьких переговорів, у серпні 1991 року, був готовий поступитися Єльцину Севастополем і навіть обговорювати питання про Крим загалом, проте Бориса Миколайовича цікавила влада, а не якась раніше російська територія. І на кримчан вкотре начхали... Та що там Крим, якщо навіть Транссиб частково проходить не російською землею! Але запам'ятаймо назавжди: втрата територій незворотна, їх повернення можливе лише, не дай Боже, через війну!

 

Навіщо Кремль «рятує» кримчан, кого і як «рятувала» номенклатура

... Після приходу до влади Гітлера, німецькі комуністи намагалися тікати до СРСР, країни їхньої мрії. Кільком тисячам прибічників Сталіна вдалося дістатися до Радянського Союзу. Що було далі? 1938-го сотні перебіжчиків НКВД оголосив шпигунами і знищив у ГУЛАЗі. А через рік, після підписання пакту «Молотов – Ріббентроп», Гітлер попросив повернути уцілілих німецьких комуністів. Прохання «бойового друга» товариш Сталін не міг не почути, і всіх вцілілих німців було депортовано до Третього Рейху.

 

...1979 року радянські війська вторглися до Афганістану. Молодим хлопцям, що прямували до Кабула, як правило, лише в останню мить пояснювали, яку «інтернаціональну допомогу» і кому вони надаватимуть. У результаті війни, що розпочалася, 5 мільйонів афганців втекли з країни, півтора мільйона загинуло. У СРСР на могилах воїнів-інтернаціоналістів заборонялося зазначати місце їхньої загибелі. ...Але що взагалі не вписується у жодну шкалу оцінок, хоча є для номенклатури нормою. 1989-го війська повернули назад. Кілька тисяч рядових афганців, що справді симпатизували СРСР і розуміли, що на них тепер чекає, благали – заберіть хоча б наші сім'ї. Але їх покинули! Номенклатура рятує лише себе!!

 

... Ви знову запитуєте, чи потрібен Москві Крим? Коли колишній президент Медведєв оголосив про нині забуту програму наукового прориву і створення центру «Сколково», сотні вчених, які повиїжджали, звернулися до нього з листами. Інтелектуали пропонували свої послуги, хотіли повернутися додому, клопочучи лише про створення нормальних умов для життя і роботи. На листи жодної відповіді не отримали...

 

Упродовж попереднього президентського терміну Путін вів перемовини з тодішнім лідером Туркменії. Ліберальні видання повідомили: Туркменбаші поступився в ціні на газ, у відповідь Москва погодилася, що 200 тисяч російськомовних мешканців республіки втратять подвійне громадянство і право повернутися до Росії. Кримчанам вітання!

 

Підводячи риску

То навіщо ж цього разу запущено машину «референдум-приєднання»? Ну, достеменно, не з раптової любові до півострів'ян. Це боротьба з Україною, що звільняється від корумпованої номенклатури, з братським народом, що звільнився від совєтчини. Розкол потрібен для зіштовхування двох його частин, щоб вільних оголосити фашистами, а тих, хто не має інформації і обдурені, – «нашими». Але зло вже не перемагає добро, цей час минає!

 

Криме, почуй нас – із референдумом «не буде вірніше», буде гірше! Політичному режимові, що існує в Росії, економісти дають не більш ніж три роки. І коли криза гранично загостриться, хто гарантує, що інші держави не побажають провести референдуми в різних регіонах Росії?!

 

Жодних псевдореферендумів!

 

За соборність України!

 

За цілісність Росії!

11.3.2014