Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Радянська тоталітарна культура як інструмент творення «нової людини»: (автори Левченюк Людмила, Прокіп Володимир)

опубліковано 26 серп. 2013 р., 10:50 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 вер. 2013 р., 10:41 ]

Ми (більшовики) не такі, як інші люди. Ми – партія народу, яка робить неможливе можливим... І якщо партія вимагає цього, якщо це необхідно і важливо для партії, ми будемо здатні силою волі впродовж двадцяти чотирьох годин вигнати з нашого мозку ідеї, які ми накопичували роками... Так я бачитиму чорне там, де я думав, що бачив біле, або ще можу бачити це, тому що для мене немає життя поза партією або окремо від узгодження з нею.

Георгій П'ятаков, 1928

 

Зміни у сфері мислення є не менш важливими, аніж зміни у сфері економіки чи політики. Це було добре відомо правлячій верхівці комуністичної партії СРСР, яка використовувала всі можливі засоби, аби виховати зразкового і відданого ідеалам Батьківщини (партії) громадянина. Релікти старої державної тоталітарної бюрократичної системи успішно трансформувалися в незалежній Україні. Вивчення порушеного питання є необхідним для розуміння і вирішення проблем сучасного соціально-політичного життя, закорінених у сфері людської свідомості.

 

Однією з малодосліджених тем з історії України в контексті Радянської історії є дослідження впливу культури на формування «нової людини» радянського типу. Шляхом селективного відбору ми використали наукові судження, які, на нашу думку, певним чином відповідають темі нашого дослідження. Серед використаної історіографії варто відзначити працю М. Геллера (1). На основі інформації з архівних матеріалів, газетних статей та пропагандистської символіки автор характеризує використання комуністичною партією культури як засобу впливу на світогляд громадян СРСР.

 

Важливе значення для висвітлення порушеної теми має праця німецького дослідника Ш. Плаггенборга (2), в якій автор досліджує весь арсенал застосованих більшовиками засобів для використання культури як важеля впливу на суспільство і доречно називає вождів Союзу «культурними дизайнерами». Ще одним дослідником, який на основі архівних матеріалів і тогочасної публіцистики провів дослідження культурного і політичного життя в СРСР часів перших двох вождів тоталітарної держави В. Леніна та Й. Сталіна, був К. Аймермахер (3).

 

І. Культура в Радянському Союзі як засіб творення «нової людини» не мала нічого спільного з культурою в її першопочатковому розумінні. В перекладі з латинської культура означає «населяти», «вирощувати», «сприяти», «успадковувати». У Давній Греції існував спеціальний термін на позначення культури як виховання в греках рис, що відрізняли б їх від варварів. Отже, від початків у поняття «культура» вкладалося розуміння властивостей, цінностей і характеристик, що дають можливість людині розвиватися. На сьогодні існує понад 500 визначень культури. Тобто, культура і життя перебувають в дихотомії один до одного, взаємодіють для спільного розвитку.

 

Радянська тоталітарна система викривила розуміння культури і надала цьому поняттю цілковито інакшого змісту. Підміна понять, яка відбувалася на всіх рівнях життя, трансформувала і культуру.

 

Дослідник російської культури проф. І. Кондаков пише про поєднання непоєднуваних традицій у фундаменті молодої радянської культури і цивілізації, таких як самодержавна міліцейська держава і соціальний радикалізм «непримиренної» інтелігентської опозиції, войовничий матеріалізм, атеїзм і радянська релігійність (політичний культ вождів, перетворення марксизму в релігійноподібну ідеологію, насадження квазіцерковних ритуалів у державних святах), доповнені пафосом соціального і культурного будівництва «нового світу» на руїнах світу старого, яке відкривало небачені можливості для монополії на істину (4).

 

Монополія на істину стала можливістю для партійних вождів формувати істину по-своєму. Проаналізуємо витоки формування радянської тоталітарної культури, яка сягає часів більшовизму з його ідейним натхненником і вождем В. Леніном. Саме він висунув ідею використання культури як «служниці політики», ефективного засобу впливу на людську свідомість. Культура (за В. Леніном) – це об'єднання економіки, техніки, науки, побуту. А ленінська «культурна революція» полягала в ліквідації безграмотності, розповсюдженні книжок, оволодінні корисними науковими знаннями і практичними навичками (в господарстві, економіці, торгівлі, організації промисловості і транспорту), освоєнні сучасної техніки і технологій, наукової організації праці і «вмінні керувати» (5).

 

На перший погляд, нічого небезпечного в ленінській «культурній революції» не було. Але її здійснення мало відбутися завдяки пристосуванню культурного поступу до рівня звичайного селянина, входження культури в побут і звички народу, тобто утилітизації культури у відсталій країні (6). Отже, «культурна революція» Леніна практично утилізувала культуру, зробивши її аморфною і піддатливою до будь-яких перетворень, що стало сприятливим ґрунтом для вирощення радянської тоталітарної культури.

 

Період тоталітаризму в радянській культурі пов'язаний, насамперед, з приходом до влади Сталіна (кінець 1920-х – початок 1930-х рр.). Проте до формування самого проекту централізованої та уніфікованої радянської держави залучені всі значні діячі більшовицької партії.

 

Нове партійне керівництво розуміло, що виховувати лояльного і відданого партії громадянина найкраще починати з tаbulа rаsа. Знищивши пам'ять народів шляхом колективізації, голодомору, Другої світової війни, Сталін отримав можливість без перешкод реалізувати свої плани. Періодичні чистки зруйнували всі соціальні та родинні зв'язки, що базувалися на довірі. Внаслідок цього приятелі та рідні звинуваченого могли стати його найлютішими ворогами, які задля власного порятунку використовували всі можливі засоби: від доносу до фальсифікацій (7).

 

Проводячи варварськими методами модернізацію, зруйнувавши традиційні форми господарювання на селі, «виховавши» селян у потрібному дусі завдяки голоду, більшовикам вдалося створити роз'єднане суспільство і створити монопартійне та моноідеологічне суспільство (8). Відданість стала основою для тотального панування.

 

«Сталінська культурна революція», на відміну від пролетарської культури Леніна, здійснювалася апаратними засобами. «Бюрократизація культури довершила її тотальну політизацію та ідеологізацію; будь-які «імпровізації» і «самодіяльність» діячів культури були виключені; модель «соціального замовлення», про яку дискутували у 20-ті роки, стала реальністю: виробництво літературно-художніх творів і науково-технічних відкриттів асоціювалася з плановим промисловим або колгоспно-радгоспним виробництвом».

 

В сталінські часи від працівників апарату (в тому числі закладів культури, творчих спілок, академічних наукових інститутів і т. д) вимагалось лише одне – виконання наказів у веденні партійної лінії і настороженість до будь-яких відхилень (9).

 

Відповіддю на будь-які відхилення від політики партії були репресії: «Пролетарський примус у всіх своїх формах, починаючи від розстрілів... є методом вироблення комуністичної людини з людського матеріалу капіталістичної епохи» (М. Бухарін, Програма РКП (поч. 1917).

 

Запущений механізм творення «нових людей» працював навіть після смерті Й. Сталіна 1953 року, свідченням чого стали сльози багатьох громадян СРСР на його похоронах і вірність ідеалам комунізму та Вітчизні аж до сьогодні.

 

Отож, радянська тоталітарна культура підпорядкувала собі життя і людину як особистість. Називаючи себе культурою, така квазікультура стала «сумою застиглих форм» (за Хосе Ортега-і-Гассетом), в якій життєва активність підпорядковувалась необхідності виживати, виконувати вказівки згори і дотримуватися основної лінії партії.

 

II. Творення «нової людини» з ідеологічним світоглядом і мисленням стало одним з ключових завдань в програмі адептів побудови комунізму. Основними стовпами культури, на яких зводився культ зразкового громадянина СРСР, стали релігія, мораль і освіта.

 

Німецький психолог і філософ Е. Фром стверджує, що немає культури, в якій би не існувало релігії. У своїй праці «Психоаналіз і релігія» він поділяє релігії на авторитарні і гуманістичні. У авторитарній релігії Бог є символом влади і сили. Комунізм (за Фромом) – це світська авторитарна релігія, де людина стала предметом маніпуляцій (10).

 

Комуністи зрозуміли важливість релігії у моральному і духовному житті громадян СРСР. Етичні підвалини комуністичної доктрини, проголошення високих цінностей та ідеалів були нічим іншим ніж популізмом, проте такі ідеї позитивно сприймалися в суспільстві, адже в людині від природи закладені потяг до прекрасного і бажання бути етичною та моральною особистістю. Тому, на початку ленінсько-сталінські імперативи отримали широку підтримку в суспільстві. Скажімо, в основі морального Кодексу комуніста 1961 року закладені прості євангельські істини, які дістали схвалення у християнському суспільстві.

 

Спогади одного з творців Кодексу Ф. Бурлацького підтверджують наші гіпотези: «... ми почали фантазувати. Один каже «мир», інший – «свобода», третій – «солідарність». Я сказав, що потрібно опиратися не лише на комуністичні постулати, але також і на заповіді Мойсея, Христа, тоді все справді «накладеться» на суспільну свідомість. Це був свідомий акт включення в комуністичну ідеологію релігійних елементів (11).

 

Виховувати «нову людину» в соціалістичному дусі починали з дитинства. На тринадцятому з'їзді партії у 1924 р. М. Бухарін заявив, що майбутнє революції залежить від здатності більшовиків підготувати з молодого покоління людський матеріал, який би зміг будувати соціалістичне господарство комуністичного суспільства.

 

Стартовим майданчиком для виховання громадян соціалістичної держави стала школа. У 1918 році було затверджено «Положення про єдину трудову школу « (12). Згідно з цим документом знищувались всі атрибути старої школи: іспити, уроки, домашні завдання, латинська мова, учнівська форма (яку згодом знову відновили). У школі відбулися кардинальні кадрові зміни. Більшовики впровадили передові досягнення в педагогіці, але так тривало недовго. Після появи на політичній арені Сталіна все, що в старій монархічній Росії централізувало владу в школі, повернули: директорів, уроки, класи. У 1934 р. ввели стабільні навчальні плани. У Радянському Союзі всі школи вивчали одне й теж, зі всіх предметів підручники затверджувала ЦК. Зовнішні зміни в шкільній освіті стосувалися не принципів, а методів, техніки обробки «людського матеріалу», підтвердженням чого були комуністичні гасла в перші роки існування більшовицької держави.

 

У 1918 р. на з'їзді робітників і народних просвітителів виголошено: «Ми повинні виховати з молодого покоління покоління комуністів. Ми повинні з дітей – адже вони піддаються впливу, мов віск, – сформувати справжніх, хороших комуністів... Ми повинні викорінити дітей з грубого впливу сім'ї. Ми повинні поставити їх на облік, прямо кажучи – націоналізувати. З перших днів їхнього життя вони перебуватимуть під сприятливим впливом комуністичних дитячих садків та шкіл. Тут вони засвоять абетку комунізму. Тут вони виростуть справжніми комуністами» (13).

 

Такі цілі залишилися незмінними протягом всього періоду існування Радянського Союзу. Один з активних педагогів сталінського періоду проф. Мединський висловлював подібну формулу також і в 1952 році (14). Такий курс залишається незмінним і надалі, що підтверджує висловлювання Ю. Андропова: «Партія домагається того, щоб людину виховували в нас не просто як носія певної суми знань, але, насамперед, як громадянина соціалістичного суспільства, активного будівничого комунізму» (15).

 

З 1923-1924 рр. в школах Радянського Союзу виникають групи жовтенят, до яких зараховували учнів молодших класів віком 7-9 років. Дітей виховували у соціалістичному дусі, свідченням чого були проголошувані Всесоюзним ленінським комуністичним союзом молоді (ВЛКСМ) лозунги: «Жовтенята – майбутні піонери», «Жовтенята – старанні хлопці», «Жовтенята люблять школу і поважають старших», «Лише тих, хто любить працю, називають жовтенятами», «Жовтенята – правдиві і сміливі, спритні і умілі». Такий підхід суттєво впливав на свідомість дитини та її ідентифікацію.

 

Наступним етапом у становленні зразкового громадянина комуністичної держави був процес виховання піонерів. Групи піонерів почали створювати у 1922 р. під керівництвом комсомолу. Піонерами ставали діти віком 10-15 років. За дорученням КПРС нагляд за діяльністю піонерських організацій здійснювало ВЛКСМ. Комуністичне виховання піонерів комсомол здійснював у тісній єдності зі школою, сім'єю, спільно з профспілковими, творчими, спортивними та іншими громадськими організаціями і державними установами. Тобто, до процесу виховання «нової людини» залучали все суспільство. Піонерська організація діяла на основі ленінського положення про необхідність зв'язку комуністичного виховання з життям, із загальнонародною боротьбою задля побудови комунізму в СРСР.

 

Заключним етапом для початку кар'єрного росту в комуністичному суспільстві було членство у ВЛКСМ, який працював під керівництвом комуністичної партії Радянського Союзу. До ВЛКСМ належали люди віком від 14 до 28 років. Через структуру цієї організації здійснювалось ідеологічне виховання молоді і реалізовувались політичні та соціальні проекти.

 

Сталін вважав, що «найпершим завданням усієї виховної роботи комсомолу є виявлення і розпізнання ворога». Якщо потрібно, його можна «усунути силоміць, методами економічного впливу, організаційно-політичної ізоляцією, методами фізичного знищення» (16). І, як стверджує історик Р. Конквест, він фактично хотів, щоб ця організація стала молодіжною філією НКВД (17).

 

Радянська школа, що була найбільш революційною у світі, згодом стала найбільш консервативною. Проте ні на секунду партія не втрачала мети: творення нової людини. Протягом всієї радянської історії школа залишається могутнім інструментом досягнення цієї мети. У 20-ті роки, коли для навчання використовували передові для того часу педагогічні теорії (насамперед – західні), відомі радянські педагоги стверджували, що без комунізму грамотність не потрібна.

 

Варто зазначити, що ідеологи радянської системи виховання стали її ж жертвами. Під час чисток у 1937-1938 рр. майже всіх відомих засновників і керівників комсомолу, серед яких були О. Ривкін, Л. Шацкін, Е. Цейтлін, І. Перов та багато інших, репресували. Протягом 1918-1975 рр. політичну школу у комсомолі пройшло понад 130 млн. радянських людей, у КПРС вступило понад 11 млн. комсомольців.

 

ВЛКСМ ставила перед собою важливі завдання – виховати хлопців та дівчат на ідеях марксизму-ленінізму, на героїчних традиціях революційної боротьби, на прикладах самовідданої праці робітників, колгоспників, інтелігенції; виробити і укріпити в молодого покоління класовий підхід до всіх явищ суспільного життя; підготувати стійких, високоосвічених, люблячих працю будівничих комунізму. Такі принципи, засвоєні людською свідомістю, живили її роками і ставали міцним фундаментом для нарощення прокомуністичних поглядів і переконань. Адже людині, яка не мала нічого, окрім комуністичних ідеалів було важко повірити в те, що її обдурено. Звідси не сприйняття багатьма колишніми громадянами Радянського Союзу демократичних процесів після його розпаду.

 

Тоталітарний режим в СРСР творив «нову людину» всіма можливими методами. Найпідступнішим з усього було викривлення істини, підміна понять, внаслідок чого люди ставали «гвинтиками» системи без примусу йшли на смерть за свої переконання та ідеали, відстоювали ідеї комуністичної партії.

 

Радянська машина використала культуру як дієвий механізм, який підпорядкував моральні та етичні норми, євангельські істини реалізації своєї далекоглядної мети – творення справжнього громадянина соціалістичної держави.

 

У незалежній Україні досі залишається багато адептів комунізму старих «нових людей», які не можуть прийняти принципів демократичного життя, вважаючи їх капіталістичними та анархічними. Таких людей можна зрозуміти, адже їх виховали на стійких переконаннях та фіктивних ідеалах. Але це не зменшує важливості змін у мисленні, трансформації свідомості колишніх громадян СРСР. Ці зміни цілком можливі, тільки для їх появи потрібен час, праця та відповідальність усіх, хто будує демократичну державу та творить в ній нову культуру.

 

Література

1. Геллер М: Машина и винтики: История формирования советского человека. – Москва: "МИК"; 1994. – 336 с.

2. Плаггенборг Ш. Революция и культура: культурные ориентиры в период между Октябрьской революцией и эпохой сталинизма / Пер. с нем. Ирины Карташевой. – СПб.: Журнал "Нева", 2000. – 416 с.

3. Аймермахер К. Политика и культура при Ленине и Сталине. 1917-1932. – Москва: АИРО-ХХ, 1998. – 204 с.

4. Кондаков И. В. Культура России. Русская культура: краткий очерк истории и теории. – Москва: книжный дом "Университет", 2000. – С. 251.

5. Кондаков И.В. Культура России. Русская культура: краткий очерк истории и теории. Москва: книжній дом "Университет", 2000. С. 252.

6. Там само. – С. 255.

7. Арент X. Джерела тоталітаризму. – 2-е вид. / Пер. з англ. – К. ДУХ і ЛІТЕРА 2005. – С. 373.

8. Шаповал Ю. Апогей тероріади // Дзеркало тижня. – 2007. – № 29.

9. Кондаков И. В. Культура России. Русская культура: краткий очерк истории и теории. Москва.: книжный дом "Университет", 2000. – С. 260.

10. Фром Е. Психоанализ и религия. – Москва.: "Политиздат", 1990. – 415 с.

11. Звягельский Р. "Судьба дала мне шанс", беседа с Ф. М. Бурлацким // Российский адвокат –2007. –№ 5.

12. Педагогическая энциклопедия. Том 1. Гл. ред. – А. И. Каиров и Ф.Н. Петров. М.: "Советская Энциклопедия", 1964. – С. 832.

13. Выступление З. Лилиной (Зиновьевой). Цит. по: В. Зензинов. Беспризорные. – Париж, 1929. – С. 36.

14. Медынский Е. Народное образование в СССР. – М„ 1952. – С. 67.

15. Известия, 4.1.1984

16. Павлов С. Виступ на Пленумі ЦК КПРС, листопад 1962 р.

17. Конквест Р. Великий терор. Сталінські чистки тридцятих років / Пер. з англ. Н. Волошинович, З. Корабліної. – Луцьк: ВМА "Терен", 2009. – С.715-716 .

 

Людмила Левченюк Володимир Прокіп – студенти Львівського національного університету імені Івана Франка.