Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Quo vadis, domine? (2) (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 19 вер. 2018 р., 09:31 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 вер. 2018 р., 09:31 ]

Стаття друга

 Пару днів тому перед сном переглянув на комп’ютері вісті. Треба адресувати пану Ґройсману такі ось показники: 40 відсотків економіки в тіні; останнім часом нас стало на 40,2 тисячі менше; прогнозують опущення гривні до 30,5 за доляр; ціни на продукти першої необхідности вперто піднімаються вгору... Пане Прем’єр-міністре, що далі чекає громадянина незалежної України? Підвищення тарифів за комунальні послуги, продовження безробіття, насильна під тиском економічних умов еміграція громадян, загальне пониження соціального статусу, непевність про завтрашній день, фінансові обмеження освіти, скорочення наукового персоналу вузів, зменшення оплати науки, катастрофічне зменшення видань українською мовою, ліквідація обласних радіо і захоплення приміщень (як у Львові) для комерційного продажу, посилення русифікації, безконтрольність у військових верхах і нажива на війні, посилення криміналітету по всій державі... Quo vadis, domine? 

 

Не сумніваюсь, що будете претендувати на роботу у Верховній Раді після чергових виборів, коли виборець насмілиться вас обирати.... Чи не варто до цього часу хоча б щось доброго зробити?

 

На наступний рік обіцяв пан Ґройсман підняти найнижчу заробітну плату до 4 тис. і сто з чимось грн. А я насмілююся спитати, чи можна за ці гроші вижити та й ще заплатити комунальні послуги? Спробуйте, пане Ґройсман, цей експеримент на власній особі. Заздалегідь знаю, що з того вийде. Пшик! Це неможливо, але Верховна Рада навіть оком не моргне, приймаючи подібні закони! Отож у цій ситуації щось потрібно змінювати.... Чи не пора змінити цих панів, які розсілися у ВР і аж стогнуть від непомірного навантаження, яке відбилося очевидячки на їхньому фізичному стані та вигляді... Які вони нещасні, запрацьовані... Тому й належиться їм дорогенький відпочинок за кордоном у “злачних” місцях... Та й ще слід їм виплачувати немалі суми на відпочинок, на т.зв. оздоровлення і т. ін.

 

І не варто нібито вважати, що пан Ґройсман не причетний до цього (як би про те сказати?) неподобства, коли на думку приходить відпочинок середньо статистичного громадянина. Звичайно, це непорівняльні речі!

 

Шановний пане Ґройсман! Між “рядовим” депутатом чи міністром і “простим” громадянином України лежить глибоченна прірва, як два полюси, котрі ніколи не стануть разом... Але щоб змінити цю прірву, насамперед залежить від вас, від тих же таки панів у ВР. Але я не переконаний, чи вони хотіли б її зменшити... Дотеперішня поведінка кожного зокрема у ВР свідчить, що фактично нічогісінько вони не зробили для цього... Така реальність... Принаймні ми, “прості” громадяни, відчули б. Піднесення пенсій усіх категорій погрузло в швидко зростаючих цінах на базарі та змінах комунальних тарифів, ніби й не відбулося підвищення... Отакі невтішні справи. Quo vadis, domine?

 

Нам, виборцям, “простим” громадянам бракує категоричности, щоб назавжди покінчити з обманом, до якого вдаються верховні сили. Обіцянки – прекрасна річ для легковірних, наївних, довірливих. Але за більше, як чверть століття, вже можна б було навчитися діяти адекватно до реальної ситуації в державі. Категоричність, непримиренність Майдану Гідности засвідчила нову, досі невідому силу громадянства, здатного на рішучі кроки.

 

Кривава розправа над Небесною сотнею, над протестуючим Майданом засвідчує, що тоді – підкреслюю – саме тоді, в час правління злодійської влади на чолі з Януковичем, не було ні найменшого сумніву в правильности дій Майдану.

 

Ситуація змінилася, але не докорінно. Прийшли до влади люди, які декларували “правильні постулати”, але пізніше виявилось, що з тих “правильних” поступово вивітрювалися зерна правди. І в багатьох випадках влада ставала глухою до законних вимог незворотніх змін.

 

Нині громадяни України знову опинилися перед неминучою зміною “правил гри”: не гарні слова і обіцянки, а дія, чин вказують на реальні зміни, які потрібні всім громадянам.

 

А панам, що у ВР, потрібні зміни? Хто відповість однозначно: так або ні?

 

Як виявляється, це питання торкається, по-перше, всю державно-політичну верхівку, яка досі встановила вигідні умови свого існування.

 

По-друге, торкається воно всього населення країни, яке  не “при владі” – селяни, робітники, інженери різних профілів, інтелігенцію різних рівнів і спеціальностей... Це та трудова маса людей, які дуже залежні від власної зарплати і від своїх посад. Безсумнівно, насамперед саме вони прагнуть змін, покращання фінансової ситуації, справедливого розподілу соціальних “благ”.

 

Нарешті, ще одна сутність – відповідальність за стан справ. Зрозуміло, відповідальність лежить на всьому, сумарно кажучи, політикумі держави, на всьому апаратові державного будівництва, на державному керівництву від першої особи до всіх службовців у керівництві державою, на судовій системі. Відповідальність не є просто гарним символом сумлінного служіння державі, а реальний показник цього служіння.

 

Як свідчить історія, зміни відбувалися в результаті різкого зудару двох сил – влади і загалу. Таким був Майдан Гідности.

 

Мабуть, не потрібні пояснення з приводу того, що наше суспільство знову постало перед необхідністю змін. Близьке майбутнє покаже, як і чому відбулися (чи не відбулися) ці зміни. Але зважаючи на активність людей, що прагнуть змін, варто пам’ятати одне застереження: не повторити помилок, що мали місце в минулому, не стати на той самий ґрунт, який повів нас знову по колу... Цього не повинно статися!

 

Ймовірно, що й пан Ґройсман поділятиме мою думку і побажання. Адже кращого не придумаєш, як виправляти свої помилки і – самому змінюватись...

 

Враховуючи вищесказане, на підставі того, що відбулося, одверто звертаємось із сподіваннями змін: Quo vadis. Domine?

13 вересня 2018.                     Любомир Сеник