Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Путін знову провокує Америку. (Автор: Перепелиця Григорій)

опубліковано 27 трав. 2015 р., 10:57 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 черв. 2015 р., 07:25 ]

Газета «День» від 27 травня 2015 року

 

Широкомасштабні навчання ВПС РФ, в яких задіяні та приведені в повну бойову готовність два округи – все це говорить про відпрацювання стратегічних операцій, які мають відверту антинатівську і антиамериканську спрямованість. Це підтверджує, що Росія розв'язала глобальний конфлікт проти існуючої системи світового порядку, а Україна стала основним театром воєнних дій цього конфлікту.

 

Цей світовий порядок склався після закінченні «Холодної війни» та розпаду СРСР. Росія абсолютно нездатна зруйнувати цей порядок шляхом економічної конкуренції, оскільки економічний потенціал країн НАТО та Росії – 20:1. В економічному відношенні в глобальному сенсі РФ просто пігмей. На дипломатичному фронті їй теж це не вдалося.

 

В 2007 році Росія намагалася це зробити з відомої промови Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки, де він «кинув рукавичку» США, щоб позбавити Америку глобального лідерства.

 

Ініціативи Медвєдєва, пов'язані з переглядом європейської архітектури безпеки, які він висунув в Договорі про європейську безпеку також нічим не закінчились. Він пропонував повернутися до Ялтинської системи безпеки та до утворення біполярної системи безпеки між Заходом та Росією з чітким розподілом сил в Європі.

 

Путін навіть висунув доктрину обмеженого суверенітету країн пострадянського простору, яку вперше виголосив пан Примаков в 1994 році на засідання Держдуми РФ. Кінцева мета всього цього подібна тому, що відбувалося в 20-і рр. ХХ століття, коли з Російської імперії випали Закавказзя, Україна та країни Балтії. Зараз Путін аналогічно намагається повернути ці країни в лоно Росії. Це також є частиною плану повернення до білополярної системи регіональної безпеки в Європі. Але Захід відхилив цю ідею, бо вважає, що основою європейської безпеки мають бути структури типу НАТО та ЄС.

 

РФ вдалася до війни з Україною, де поставила глобальні цілі, обравши інший формат протистояння – «гібридну війну». Ця війна розв'язана не тільки і не стільки проти України – вона спрямована на руйнацію існуючого світового порядку. Тому Росія веде її на багатьох рівнях. І приведення до бойової готовності ВПС РФ – це підготовка до війни з НАТО та з американськими силами, які сьогодні перекидаються в Європу. Ці сили швидкого реагування є достатньо обмеженими, тому Росія сподівається, що вона може нанести військову поразку цьому контингенту.

 

Кремль ескалує війну проти США через всі больові точки, які вони мають. Це Сирія, «Ісламська держава», Афганістан, в якому ув'язла Америка, Іран, з яким Москва домовилася про постачання ракет С-300.

 

Дипломатична активність, яку ми побачили після 9 травня, пов'язана з тим, що західним лідерам була відома інформація, що Путін буде ексалувати конфлікт проти них самих. У них була інформація про початок широкомасштабного наступу на територію України. На мою думку, саме тому Керрі прибіг до Путіна, щоб відмовити його від антиамериканських та антиукраїнських планів. За це він пообіцяв зняти санкції з Росії. Навіть український Президент говорив про можливий наступ після 9 травня. Тому очевидно, що була укладена домовленість про відкладання наступу, зняття санкцій з Росії за те, що російська влада не буде постачати озброєння Ірану, а будуть сприяти його остаточній відмові від воєнної ядерної програми. Але ці умови мали дотримуватися за рахунок України.

 

Незважаючи на те, що бойові дії не припинені, міністр МЗС Німеччини Штайнмайєр почав говорити про необхідність провести місцеві вибори на Донбасі, таким чином легалізувати бойовиків. Тому ж Керрі пригрозив Україні: якщо вона почне контрнаступальні дії, це для неї закінчиться погано. Очевидно, був договір між адміністраціями Обами та Путіна про замороженння конфлікту та про виконання Україною тих положень Мінських угод, які вигідні Москві.

 

Путін не розпочав наступ на початку травня, хоча всі необхідні приготування провів – на Донбас введено майже танкову армію, сформовано два потужних ударні корпуси з бригадною структурою для прориву оборони та глибокого наступу – це 40-50-тисячне угруповання.

 

Відповідно до сепаратних домовленостей Меркель-Путіна та Керрі-Путіна, на майбутньому саміті Росія-ЄС в червні вже внесено питання санкцій, хоча раніше європейці обіцяли їх не переглядати до кінця року. Тепер, замість посилення санкцій, нам слід очікувати їх скасування, що знову розв'яже руки Путіну. Він займе превалюючу позицію і знову виставлятиме ультиматум США та Україні, бо його кінцева мета – перегляд світового порядку. І зараз Путін знов почав провокувати Америку, бо всі компроміси, на які з ним йде адміністрація Обами, він розглядає як слабкість і ще більше підвищує ставки. Поки що в цій грі Путін виграє.

 

З першого дня початку агресії Україною мали бути вжиті відповідні заходи, але тільки нещодавно Верховна Рада розпочала відлік початку агресії. І до цього часу ми не заявляємо, що знаходимося в стані війни з Росією, називаємо українсько-російською війну «АТО». Це стратегія страуса – зарити голову в пісок та сподіватися, що «пронесе». Все, що ми робимо – половинчаті дії: перегляд Закону «Про правовий режим воєнного стану», внесення окремих елементів воєнного стану в різні закони – це спроба уникнути його введення. Ми запровадили військово-цивільні адміністрації в Донецькій та Луганській областях, але вони не працюють, бо мають повноваження лише в умовах воєнного стану. У нас не вистачає зброї на фронті, а Президент говорить про збільшення її експорту.

 

Що ж до мінського формату, то треба запитати, які завдання ставляться перед ним. Зрозуміло, що мета – досягти миру. Але можу порадити: найшвидший шлях досягнення миру – це капітуляція. І тоді ворог-агресор продиктує цей мир, проте ви будете позбавлені суверенітету, прав та ресурсів.

 

Мінські угоди стали результатом двох колосальних військових поразок України – під Іловайськом та Дебальцевим. Ці домовленості – це спроби України уникнути воєнної капітуляції, бо в іншому разі ми б капітулювали перед Росією ще восени 2014 року. Але мінські угоди не можуть забезпечити нам перевагу, адже поки що вони працюють лише на інтереси Росії. Ніякого миру та припинення вогню немає, наші бійці під постійними атаками противника, але вони не можуть відповідати, бо тоді порушать «перемир'я», якого апріорі не існує. Тож Мінські угоди виконали свою функцію щодо уникнення відкритої воєнної капітуляції України і більше з них вижати не можна. Але зараз у нас позиція слабшого у воєнному протистоянні, адже російсько-терористичні війська мають технічну, воєнну, тактичну та стратегічну перевагу. Путін не припиняє воєнних дій, бо вони приносять йому дивіденди на воєнному та дипломатичному фронті. Ці бойові дії змушують йти на компроміс не тільки Україну, алей весь Захід.

 

Тож, як вийти з цього становища, переломити ситуацію на фронті на свою користь? Але таке завдання навіть не ставиться Президентом України. Він заявляє, що всі, хто говорить про воєнний стан – популісти, які грають на противника. Проте якщо в Україні «немає війни», то як ми можемо отримати летальну зброю? Ми навіть не можемо реалізувати свої договори, адже у нас замість агресії – «конфлікт на Донбасі».

 

Згідно з кодексом ООН щодо експортного контролю, країні, яка має конфлікт, не бажано продавати зброю або її комплектуючі. І зараз Швейцарія та Ізраїль не хочуть продавати навіть окремі деталі, ФРН не хоче продавати нам двигуни для БТРів, киваючи на цей кодекс. Ми заявляємо, що в НАТО не йдемо, а хочемо заключити воєнний союз поза Альянсом, а це просто неможливо. Некомпетентні та некваліфіковані ініціативи керівництва держави заганяють нас в глухий кут. При цьому Президент говорить, що «воєнний конфлікт на Донбасі не має воєнного вирішення». А яке рішення, окрім воєнного, може мати воєнний конфлікт? Навіть із затриманими ГРУшниками не можуть визначитись, як притягти їх до відповідальності. Щоб визначити їх військовополоненими, треба визнати, що ми знаходимось в стані війни, а без цього ніякі Женевські конвенції чи міжнародні суди не діють.

 

Тож, нам треба вести власну самостійну політику, готувати країну до оборони, а не сподіватись на «мінський формат» чи на захист НАТО або Америки.

 

Григорій Перепелиця доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського націонал університету ім. Т.Г. Шевченка