Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Про Михайла Гориня. Українська зоря на європейському небосхилі

опубліковано 22 серп. 2014 р., 06:40 Степан Гринчишин   [ оновлено 17 вер. 2014 р., 09:16 ]

Книга «Запалити свічу у пітьмі». Київ – 1994

 

«Україна молода». У своїх первісних формах ця ідея сягає глибини століть. Європейська дуга. Балто-Чорноморська вертикаль. Міжмор'я. Відповідно до геополітичних змін у Європі вона набирала дедалі виразнішого змісту, але не мала справдешнього ґрунту для втілення. І лише з крахом СРСР та утворенням нових суверенних держав відкрилися шляхи її реалізації. Йдеться про співдружність європейських країн, які лежать у регіоні між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.

 

29-30липня цього року в Києві відбулася Міжнародна конференція політичних партій країн Міжмор'я, яка вперше на такому високому рівні розглянула ідею нової європейської спільноти. З цієї нагоди наш кореспондент розмовляє з Головою Української Республіканської партії Михайлом Горинем, який очолив оргкомітет конференції.

 

- Пане Михайле, серед сучасних українських політиків Ви чи не першим стали пропагувати ідею Балто-Чорноморської дуги і досі залишаєтесь її найпалкішим прихильником. Звідкіль така пристрасть? Як і коли Ви прийшли до цього переконання ?

 

- Я потрапив до в'язниці, коли мав 35 років, тобто вже зрілою людиною. У такому віці не шукають ідеалу – шукають шляхів до справдження мети. Там, у неволі, ми з побратимами часто говорили про трагічну долю України і серед багатьох причин наших фатальних невдач вбачали відсутність надійних союзників. У вирішальну годину Україна ніколи не мала на кого опертися. Звичайно, покладатися треба передовсім на власні сили, але багато важить підтримка світу. Отак у своїх роздумах ми поверталися аж до Княжої доби, і тоді бачився шлях «із варяг у греки», на якому розкошував Київ. Місто вабило до себе північ і південь, тут процвітала торгівля, що часом переростала у війну, але магістраль від Балтії до Чорного моря пульсувала, Київ багатів і сяяв до світу банями чотирьохсот церков. Уже з цього спостереження визрівала думка про єднання народів на вертикалі північ-південь, хоча чітких обрисів вона не мала. Після другого арешту я постійно торкався цієї теми в розмовах із прибалтами, особливо з литовцем Балісом Ґаяускасом – тепер він парламентар Литви, і вони також вважали, що у нас багато спільних інтересів. 1987 року мені до рук потрапило польське видання «Коаліція Нова», де була карта з окресленими країнами від Балтії до Чорного моря. Там не пропагувалося єднання цих країн, лише подавався огляд суспільно-політичних процесів, які на той час відбувалися у республіках, що лежали на осі від Прибалтики до Болгарії. Проте акценти карти ініціювали й увиразнювали давню ідею. Однак, я б не хотів, аби ви шукали автора цього інтеграційного проекту, бо ви його не знайдете. Якщо озирнемося в нашу історію, то помітимо, що й погляди Виговського, Мазепи були спрямовані крізь цю геополітичну вісь, та й пізніше, уже в нашому сторіччі, такі відомі діячі, як Михайло Грушевський чи Юрій Липа, рятівну перспективу бачили саме в нікому напрямку. Інша річ, що реальних форм проект міг набути лише після того, як Україна стала незалежною державою.

 

- Чи пам'ятаєте вислів одного західного журналіста про те, що своєю доповіддю «Український шлях до Європи» Михайло Горинь розбудив у Брюсселі сонний Конгрес Християнської Демократії?

 

- Ну, то образний вислів, бо Конгрес не дрімав. Очевидно, тут мова про те, що єднання країн Міжмор'я для декого може бути несподіванкою, а то й зовсім небажаним явищем.

 

- Поясніть, будь ласка, чому?

 

- Бачите, йдеться про співтовариство країн центральної Європи, тобто про утворення Співдружности держав, які недавно вийшли з-під контролю Москви. Їхня мета – конструктивна: утвердження молодих держав, які мають спільну долю, спільні проблеми і спільну волю зберегти незалежність. З історії знаємо, що розвал імперій не одномоментний, а процес, у якому часто бували спроби їх реанімації. Співдружність має стати гарантом незворотности історичного процесу, розвитку співробітництва – економічного, культурного, наукового. Декому це не на руку, і тому наша конференція, як і сама ідея Балто-Чорноморської дуги, викличе чимало стріл, особливо з боку імпершовіністів.

 

- Чине тому конференція відбулася не на рівні державних верхів, а з ініціятиви політичних партій ? І чи варто, пане Михайле, в такому разі дратувати ос?

 

- Відверто кажучи, я звертався із цим питанням до наших найвищих владних структур, але підтримки не дістав. Справді, тут є чимало побоювань і застережень. Однак надійнішого шляху до стабільности в нашому регіоні, та й у всій Європі, я не бачу. Україна завжди стояла самотиною між Сходом і Заходом, була своєрідним буфером між такими різними світами, і через те втрачала свою незалежність. Нас постійно шматували по живому, то чому ж тепер мусимо озиратися, що десь комусь не сподобаються наші чесні наміри? Тим більше, що маємо у світі багатьох однодумців.

 

- Кого можете назвати серед найпослідовніших прихильників міжморського альянсу?

 

- З цього питання я мав багато розмов з лідером Конфедерації Незалежної Польщі Лєшеком Мочульським. Він давно й неухильно розвиває ідею Міжмор'я, причому мені особливо імпонує його глибоке розуміння ролі України в сучасному світі. Я з великою цікавістю перечитав книжку Лєшека Мочульського «Виграю цю війну», де окремий розділ присвячено Міжмор'ю. Закінчується він переконанням автора в тому, що одним із найголовніших конструкторів нової спільноти неодмінно мусить бути Україна. Цієї весни пан Мочульський та Томаш Щепанський відвідали Київ, і ми уклали угоду про те, що УРП та Конфедерація Незалежної Польщі стануть ініціяторами конференції політичних партій Міжмор'я. Щоправда, всі організаційні питання взяли на себе республіканці, оскільки конференція відбулася у Києві. Хочу наголосити, що на цей форум запрошувалися насамперед представники тих партій, що мають вагу в парламентах своїх країн. Саме через партійні фракції вони впливатимуть на розвиток взаємин між нашими державами, сприятимуть їх інтеграції з Європейським Союзом. На конференції створено Лігу політичних партій країн Міжмор'я.

 

- Представники яких держав зголосилися на проведення спільної акції? І чи є такі, що відмовилися?

 

- У конференції взяли участь партії Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Польщі, Румунії, Болгарії. Але до цього альянсу згодом приєднаються й інші країни. Вагаються угорці й чехи. Наприклад, чехи вважають, що це може їм стати перешкодою до вступу у НАТО. Дивна позиція. Я дискутував з їхнім Послом і запевнив, що Росія ніколи цього не допустить, поки сама не увійде до НАТО. Не треба бути наївними і не варто гаяти часу на марні сподіванки. Мусимо зібратися якомога ширшим форумом і проаналізувати доцільність наших політичних, економічних, культурних взаємин, а відтак переходити до широкої співпраці. Той таки Захід, якого нині дехто боїться, сам подав нам чудовий приклад. Ми ж знаємо, що після Другої світової війни країни Західної Європи опинилися в руїні, економічна розруха доймала їх, як тепер доймає країни Міжмор'я. І саме спільне лихо спонукало їх до інтеграції, яка дала добрі наслідки. Чого ж і нам не скористатися таким блискучим досвідом? Опираючись на спільний ринок, поєднуючи зусилля в найрізноманітніших галузях господарства, ми досить швидко можемо досягти заможности, а водночас і знівелювати можливу загрозу Сходу, утвердити своє геополітичне становище. Вірю, що правічна дорога «із варяг у греки» запульсує новим життям, і на ній, як на Чумацькому Шляху, що також світиться від півночі до півдня, велично засяє зоря України.