Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Програли битву? (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 23 квіт. 2019 р., 11:11 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 лип. 2019 р., 07:06 ]

 

Поразка П.Порошенка на виборах має в своїй основі кілька причин.

 

По-перше, навіть сконсолідована маса українців з високою національною свідомістю не була одностайною щодо оцінки діяльности президента. Не виключено, що навіть з цього середовища виборці голосували проти діючого президента. Але, ймовірно, це була мінімальна кількість виборців.

 

По-друге, найбільший відсоток противників перепадає на ту біомасу, яка через свою побутову свідомість перепускала найважливіше для себе — добробут, який, на жаль, неможливо встановити в умовах війни з Росією і слабким наповненням бюджету через корупцію в усіх ешелонах влади. Вимога біомаси — негайно підняти найнижчу заробітну плату і найнижчі пенсії. Зрозуміло, що відповідяльним за це є Прем’єр-міністр і вся структура Кабінету міністрів, яка займається економікою держави. Переадресування згаданих вимог на президента є популістським, примітивним розумінням обов'язків президента і Кабінету міністрів.

 

По-третє, діяльність п'ятої колони, в якій зосередилась російська меншість на всій території України (біля 8 млн. населення), в більшости негативно наставленої проти держави, вона перебуває під колосальним впливом російської антиукраїнської пропаганди.

 

По-четверта, помилки президента, на які він сам звертає увагу, але які не зміг уникнути з різних причин. Звісно, головну увагу П.Порошенко звертав на свої обов'язки, виконання яких вважав вкрай необхідними. Може, саме тому, що акцент був покладений саме на них, президент здобув всесвітнє визнання державника, якому немає рівних серед президентів України до нього.

 

Програна битва? Але, як відомо, президент має намір і надалі “бути в політиці” і відстоювати той шлях, на який вступила Україна — стати членом ЄС і увійти до НАТО, як колективної оборони в разі нападу на Україну. Це, справді, єдиний і виключний шлях, збочення з якого однозначно веде до російської окупації і перетворення України на російську колонію.

 

Це дуже добре усвідомлюють українці, які стоять на платформі незалежности, і байдуже біомасі, яка дбає лише за власний шлунок і власні кишені... Тут, між цими групами населення, лежить глибоке провалля. Але це не означає розколу України, оскільки біомаса живе на всій території України, а свідома частина населення, так чи інакше повсякденно контактуючи з цією частиною населення, намагається переконати, схилити їх в бік державности. Це довгий процес самоусвідомлення низів. Помилка усіх освітніх, пропагандистських, політичних структур полягала в тому, що вони майже або й зовсім не працювали над усвідомленням цього населення. Біомаса залишалася зі своїми інтересами та орієнтаціями, заглиблена виключно в свої проблеми.

 

*     *      *

З моменту програшу вже слід робити певні прогнози щодо загальної ситуації в державі, яка опинилася перед гострими загрозами аж до втрати незалежности. І цю думку годі відкинути навіть найбільш оптимістично настроєним громадянам.

 

Особа новообраного президента викликає ряд думок, які тут будуть викладені для обговорення, яке, на мій погляд, слід виносити на широку громадськість і таким способом уникнути непередбаченого, бути готовим для відповіді.

 

У виборчому процесі, як відомо, претендент Зеленський уникав прямих зустрічей і навіть після зустрічі на “Олімпійському” стадіоні не з'явився на прямій дискусії в ТБ, що означало порушення закону. Іншими словами, виборець дуже мало був ознайомлений з майбутнім переможцем, тим більше дотеперішні його висловлювання викликали категоричну його неприйнятність. Йдеться, про зневажливі вислови Зеленського з приводу мови, релігії і віри та національности української, в образі України, яку називав непристойно і вкрай аморально. В сумі це викликало справедливе обурення. Як не дивно, на стадіоні він назвав терористів “повстанцями”, тим самим дуже переконливо показав, що він у повній залежности від російської пропаганди.

 

Під час дуже короткої зустрічі з журналістами, в день виборів, Зеленський зробив спроби змінити свою фразеологію в бік справедливих зауважень з боку національно-патріотичних сил держави, коли журналісти почули, що він згідний розвивати мінські угоди щодо припинення війни і згідний на норманський варіант переговорів. Але ні слова ми не почули про проєкт контролю на окупованій території сил ООН, про дальший шлях, визначений попередником, до ЄС і НАТО. Саме це викликає тривогу з приводу ймовірної зміни шляху...

 

Національно свідоме громадянство не позбавлене тривоги з приводу можливого загальмування чи припинення процесу національного відродження, насамперед зв'язаного з всебічним розвитком української мови як єдиної державної мови, коли опозиційна проросійська структура в особі опозиції в парламенті постійно прагнула в цій ділянці докорінної зміни і введення другої державної мови. Україна на такі уступки в ніякому разі не може йти, бо це означало б, що держава нібито “двокорінна”, що насправді не відповідає дійсности. На території України головну масу населення становлять українці, і саме це дає підстави називати державу Україна. Ідея “малоросійства”, роздроблення етнічної території на “республіки”, проголошених терористами, розраховане на розчленування держави і її остаточне припинення існування.

 

Як поведеться новообраний президент, покаже найближче майбутнє. Але вже після 100-денного управління державою президент змушений звітувати про успіхи, яких він домігся. В умовах економічної ситуації в Україні озвучення боротьби з бідністю є всього на всього “бляшані обіцянки”, які на вітрі видають звуки і блистять на сонці, але не означають справжніх змін.

 

Суспільство абсолютно не поінформоване про майбутні ключові призначення президента, і саме вони дадуть змогу оцінити ці зміни і передбачити напрямок, в якому буде рухатися держава. Кожна особа, призначена президентом на відповідний пост, потрапляє під пильне спостереження громадянського суспільства, що вимагає повної відкритости і однозначного розуміння заявленого в слові і здійсненого насправді. В цій ситуації подвійна гра неможлива.

 

З'явилася інформація, що нібито новий президент закличе в Україну Ревачі, румунського прокурора, яка пересадила в тюрму всю румунську корупцію серед вищого чиновництва. Якщо вона прийде в Україну, можна сподіватися такого ж чину, це, справді, було б непогано.     

 

Нарешті, ще одне, власне, зв'язане з судочинством. Ще під час виборчого процесу Коломойський звернувся з вимогою повернути Приватбанк. Наразі опонентом повернення є саме управління банку, в той час коли суд повідомив про неправове проведення націоналізації банку. В цьому процесі українську сторону підтримав МВФ. Чи не роблять скороспішних висновків українські судові органи, передбачаючи прихід нового президента і таким способом вже “стеляться” під нього, явно демонструючи свою юридичну неспроможність. В цьому ж плані є судове рішення про повернення капіталу синові Януковича... Розпочату П.Порошенком реформу судових органів доведеться продовжити і завершити Зеленським при наявности недостатньої кількости юридичних спеціялістів.

 

*     *     *

Перемога Зеленського напрошується на паралель з обранням Януковича президентом. Історія драматична і трагічна. Але в цьому паралель закінчується. Зеленський переміг державника, який чимало зусиль приклав на вихід із руїни, яку залишив після себе Янукович. Цього не слід забувати, коли зустрінемось з новими проблемами, які необхідно вирішувати якнайшвидше.

 

ЗМІ повідомляють, що вибори об'єднали Україну. Це “об'єднання” віртуальне, бо фактично голосували за Зеленського різні групи населення і з різними своїми “уставами” щодо Порошенка і Зеленського.

 

Не віднімеш у Порошенка фактора державности і у Зеленського — фактора обновлення.

 

Проте недобрим є наявність не об'єднання, а розходження двох факторів. Адже фактор державности в устах Зеленського майже не прозвучав або заявлений дуже приглушено, не озвучений на повну потужність. Виборець Зеленського досі не отримав відповіді, в якій державі ми житимемо... Це насторожує, змушує замислитись і “самоорганізуватися” громадянському суспільству на випадок певних дій. Зеленський ніби забув, що він став президентом громадянського суспільства. Отже, чекай його виклику (ці виклики вже є!) і будь готовий відповісти на них. Наразі існує ситуація, коли точка “не повернення” ще не перейдена, як виклик для “прощупування” перших і наступних кроків. Цієї “точки” не пройшов і Зеленський.

 

Громадянське суспільство свідоме, що тривання “не перейденої точки” не є безконечним. Пригадаймо, як ця ж таки точка привела Януковича до втечі і викликала зрив усього суспільства на зміни.

 

“Не перейдена точка” є своєрідним попередженням Зеленському не повторити помилок одного з президентів, який повністю пішов під чобіт Путіна. Проте серед виборців Зеленського є немала частина виборців саме такої орієнтації, що засвідчує заява Медведчука про підтримку Зеленського. “Митний союз” для громадянського суспільства вже канув у минуле, але він є в умах усіх, хто хоче саме в цьому, московському напрямку рухатись...

 

Саме тут закладена вибухова сила протистояння між “за” і “проти”, навіть тоді, коли Зеленський нібито озвучив небажання співпрацювати з Медведчуком... Тобто протилежні сили: “за” (московський напрямок) і “проти” (виборці і Порошенка, і Зеленського) будуть протистояти всю каденцію нового президента до моменту вступу в ЄС і НАТО, якщо він відбудеться...

 

Не виключено, що буде включена пропаганда “безблоковости” (що, до речі, звучала і під час виборчого процесу з боку групи Зе), конституційних змін саме в цей бік. І, певна річ, мусить бути озвучена позиція влади в особі нового президента.

 

Ще до переобрання Верховна Рада зобов'язана прийняти закон про мову. Не менш важливий закон про зняття недоторканости депутатів. Та частина депутатів, яка не підтримує цього закону, власне й “грішна” корупційними махінаціями; пройти їй під час наступних виборів до парламенту фактично буде неможливо.

 

Заява про “нові обличчя”,орієнтація на омолодження парламенту, все ж таки, мала б конкретизуватися вагомими застереженнями: потрібні не просто молоді, а знаючі і досвідчені політики, юристи високої кваліфікації і чесні, патріотично настроєні, які служитимуть народові, а не власному збагаченню. Оновлення парламенту потрібне, але воно мусить стати продумане досвідченим інтелектом, щоб не потрапити у пастку, розставлену власними руками.

 

Як кажуть в народі: “Поживемо – побачимо”...

 

Львів, 22 квітня 2019