Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Проблеми Росії – спроба їх силового вирішення. (Автор: Величко Лев)

опубліковано 9 лип. 2014 р., 11:27 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 лип. 2014 р., 11:56 ]

Літо 2013 року. Приміський поїзд Трускавець-Львів рухається до Львова. В одному з вагонів сидить компанія з 5-6 дорослих і 3 дітей. Дехто з компанії був злегка під впливом Бахуса. Компанія ділиться враженнями про перебування у Трускавці. Один з пасажирів, поглядаючи у вікно, як між іншим, промовив: «Они уже здесь настроили домишек. Пора нам сюда переселяться, а их опять в Сибирь».

 

Дивно було почути ці слова і вони тоді сприйнялись як дурне базікання підвипившого чоловіка. Однак, цей мужчина знав, що говорив. Прийшла осінь 2013 року, зима 2014 року і пролунали слова: «Необходимо защитить русскоговорящих людей на Украине». Почалась або гібридна, або дивна – але все-таки війна між Україною і Росією. Більшість людей не розуміли причини військового захоплення росіянами Криму та розгортання «Русской весны» на сході та півдні України. У твердження, що російськомовних обмежують у правах на Донбасі та півдні України, могли повірити тільки дуже наївні люди, бо більшість знали, що на південному сході України всеможливими способами викорінюється українська мова і культура. Там необхідно, в першу чергу, захищати україномовних від представників російського шовінізму.

 

Не можна стверджувати, що збройний напад Росії на Україну був спонтанною акцію Росії. Цій акції передувала багаторічна як інформаційна, так і військова підготовка Росії, яка підкріплювалась значним фінансовим забезпеченням. Бюджет російського військового відомства складав у 2013 році 80 млрд. доларів і на інформаційну складову додатково було виділено близько 5 млрд. доларів. Для прикладу, військовий бюджет українських збройних сил в 2013 році складав менше 2 мільярдів доларів а на фінансове забезпечення державної інформаційної роботи 0 доларів.

 

Отже, яка істинна причина військового нападу Росії на Україну?

 

У Росії впродовж двадцятого століття поступово наростала криза обумовлена браком людських ресурсів. Людський ресурс у державі відіграє ту ж роль, що кров в організмі людини. Людина обезкровлена може мислити, приймати рішення, але вона не здатна їх виконати. Однак, політика російських шовіністів свідомо чи несвідомо була скерована на знищення народу своєї держави. Знищення людського ресурсу держави відбувалось в основному в трьох напрямках.

 

Перший напрямок. Починаючи з кінця двадцятих років ХХ століття для розбудови економіки був вибраний шлях, який базувався на миттєвому використанні людського ресурсу. Діяли за принципом «жінки дітей народять», а тому людське життя було знецінене. Замість розбудови економіки на базі використання техніки і наукових розробок пішли шляхом використання лише фізичної сили людини. Яскравим прикладом була побудова Біломорського каналу, який будували аналогічно до побудови єгипетських пірамід. Люди тачками возили землю, риючи канал. Зрозуміло, що від великого фізичного навантаження та браку відповідного харчування, людина доволі швидко вмирала. Але Сталін і російські шовіністи вважали, що вони мають безмежну кількість людського ресурсу, тому НКВД працювало безперебійно, постачаючи об’єкти будівництва, як здавалось, безкоштовною робочою силою. Дійсно для державного апарату людина не мала вартості. Батьки вирощували дитину, підготовляли до життя, надаючи підлітку певного фаху, тобто несли майже весь тягар фінансового забезпечення вирощування і виховання члена сім’ї. Коли вже людина досягала працездатного віку НКВД забирало її для будівництва «строек века», де життя людини доволі швидко обривалось. Якщо співставити грошові затрати на те, щоб виростити людину до працездатного віку, та величиною вартості виконаної нею продуктивної роботи, то, очевидно, що грошові затрати на перше будуть на порядок більшими. Отже, мало місце непродуктивне використання життя індивідуума.

 

Другий напрям. Проведення російськими шовіністами голодоморів в Україні в 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках обірвало життя біля 15 мільйонів людей. Одночасно зі смертю цих мільйонів людей не прийшли на світ ще декілька десятків мільйонів ненароджених. Це було колосальне нанесення економічного удару по сумарній вартості суспільства, яке проживало в Україні та СРСР. Хай вибачать мене замордовані, читач сам може оцінити величину нанесеного економічному удару, помноживши кількість замордованих і ненароджених на вартість товару, який виробляє людина за життя.  

 

Третій напрям. Ще одним колосальним ударом по економічному стану СРСР  була методика ведення Другої світової війни, коли Сталін та його оточення не звертали уваги на людське життя. Для прикладу, підчас вишколу бійців армії Власова (РОА), це біля одного мільйона солдатів, керівництво гітлерівських збройних сил їх не скеровувало на лінію фронту, поки вони не пройшли військового вишколу та не були забезпеченні відповідним військовим спорядженням. Це було відношення німців до своїх солдатів, хоча вони були іншої національності.

 

На противагу цьому можна згадати українських «свиточників», цивільних людей, яких фронтові військкомати забирали в «Червону» (дійсно червону від кількості пролитої її бійцями крові) армію і тут же не вишколених і неозброєних, або примітивно озброєних, посилали на передову. Зрозуміло, що майже для всіх них перше бойове зіткненні було і останнім. Можна згадати тактику долання мінних полів Жуковим, який говорив: "Навіщо мінерів посилати для розміновування – хай піхота йде в атаку". Сталін, «великий» менеджер, заборонив здійснювати підрахунок людських втрат у Другій світовій війні. Він особисто озвучив цифру 20 мільйонів, як втрати у війні. Деякі дослідники обґрунтовують цифру в 30-35 мільйонів убитих людей в найбільш продуктивному віці.

 

Отже, бездумне або короткозоре використання, скоріше нищення, людського  потенціалу суспільства призвело до того, що темпи розвитку економіки СРСР почали різко падати у порівнянні з іншими країнами. Отже, нерозуміння, що нищення людського ресурсу неможливо нічим, підкреслюємо нічим компенсувати було однією з вагомих причин приведення до занепаду СРСР.

 

У період Єльцинського правління та на початку управління путінським угрупуванням не приділялось належної уваги збільшенню людського ресурсу Росії. Однак, через деякий проміжок часу, володарі Росії відчули, що для економічного зростання держави бракує людського ресурсу. Появились регіони в Росії, де є брак людського ресурсу для виконання вкрай необхідних для держави функцій: наприклад, несення пограничної, митної служби; для побудови житлових і промислових об’єктів і т. д. Нехтування людським фактором привело до заповнення центральних районів Росії заробітчанами з України та країн Середньої Азії. Одночасно територія Далекого Сходу і Сибіру заповнювалась громадянами китайської держави. Виникає парадоксальна ситуація – територія Росії, а регіон працює в переважній більшості на економіку Китаю, держави, яка планує повернути ці землі під свою юрисдикцію. До речі канцлер Німеччини п. Меркель подарувала в травні цього року главі КНР Сі Цзіньпіню географічну карту виготовлену в Німеччині 1735 року. На ній Сибір, Тува і Далекий Схід позначені як територія Китаю.

 

Отже, враховуючи вкрай негативну тенденцію для розвитку Росії, путінське угрупування розробило план вирішення цієї проблеми. Головний пункт цього плану – необхідно Україну взяти повністю під свій контроль.

 

Контролюючи інформаційний простір у Росії путінське угрупування сформувало в російського населення негативне ставлення до України. Для цього стверджувалось, що Україна – не держава, що вона краде російський газ, що «укри» це проект поляків, німців і т. д. Одночасно, безперешкодно діючи в українському інформаційному просторі, формувалось у жителів України привабливий образ Путіна, Росії та росіян. Цим самим в інформаційному просторі готувалось поглинання України Росією.

 

У період правління Януковича було взято повністю під контроль силовий блок (міліція, збройні сили, служба безпеки, прокуратура) в Україні. За висловлюваннями експертів російські спецслужби проводили агентурну роботу серед офіцерського складу України. Переконуючи їх діяти на знищення військового потенціалу України.  

 

Володіючи в Україні інформаційним простором та контролюючи силовий блок залишилось юридично взяти її під контроль. Для цього Україна повинна була приєднатись до євразійської співдружності. Путінське угрупування передбачало, що жителі західних регіонів України виступлять, можливо навіть збройно, проти приєднання до Росії. Їх це не хвилювало, оскільки бандерівців (мільйонів два-три, а можна і більше) виселять на простори Сибіру та Далекого Сходу. Вагонів вистачить. На зачищенні території переселять жителів із російської глибинки або любителів легкої наживи. Вони з радістю поїдуть «обустраивать Рассею», оскільки «домишек бендеровцы понастроили».

 

Однак, революція гідності перекреслила так «гарно» задумані плани.

 

Кремлевский старец зупинився у своєму світосприйнятті на 50-60 роках минулого століття. Він не зрозумів, що час іде та народжується нове. Путінське угрупування не встигає за ходом історії.