Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

«Правителі». (Автор: Величко Лев)

опубліковано 24 січ. 2016 р., 09:35 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 бер. 2016 р., 11:38 ]

 

                                        А якби я був царем –

                                        Знав би, що зробити:

                                        Я би тілько захопив

                                        Царську скарбівницю,

                                        Та ще б таки того дня

                                        Драпнув за границю!»

                                                    С. Руданський


За останніх десять років Росія продала нафти, нафтопродуктів і газу на 3,5 трильйона доларів. 1 трильйон 800 млрд. отримали від продажі нафти, 1 трильйон – від продажу нафтопродуктів і 800 млрд. доларів отримали від продажу газу. Одночасно, за цей час, з Росії було виведено (вкрадено?) в офшори 1,5 трильйона доларів. Об’єм колосальний. Минулого року на нафту, нафтопродукти і газ припадає 63–64% від всього російського експорту. Отже, доля кількості доларів, які приходить в Росію від продажу нафти і нафтопродуктів, складає 45% від всього приток доларової маси. В той час приток доларової маси від продажу газу складає 14%. Внаслідок падіння цін на нафту і газ притік доларів в Росію різко впав. Одночасно, минулого року, імпорт продуктів харчування, побутової техніки зріс в 10–15 раз, так працює (не працює) політика імпортзаміщення. Тому російський рубль «стояти» не може а «падає».

 

Зрозуміло, що зменшення об’єму проданої нафти і нафтопродуктів є вкрай болючим ударом по бюджету Росії. Йде українсько-російська війна. Як на кожній війні воюючим сторонам потрібні гроші (долари). Російські нафтопродукти купують, напряму або через фірми-посередники інших країн, українські «правителі». Тобто український уряд, свідомо, фінансує загарбника, який руйнує економіку України, вбиває і калічить українців. Однак теперішніх «правителів» України це не хвилює. Вони переконані, що українська держава довго не протягне, а розпадеться та зникне з політичної карти світу. Їх внутрішній світ, їх розумова ущербленість, штовхає їх до грабування українського народу, оскільки сьогодні вони можуть це робити безкарно. А щось не так, якась небезпека – гроші, сім’я вже на території Австрії, Італії або іншої країни ЄС. Чому можна твердити, що вони готові втекти, а не боротись за незалежну Україну?

 

Підтвердження:

- відношення «правителів» до бійців добровольчих батальйонів, яких наполегливо пресують;

 

- рівень фінансування поліції (яка має захищати їх рідненьких), є значно більший від рівня фінансування ЗСУ (які мають захищати українську державність), а фінансування військово-морського флоту взагалі жалюгідне (дайош зелених чоловічків в Одеській народній республіці);

 

- повна безкарність політичних, фінансових і силових стовпів п’ятої колони Кремля в Україні;

 

- небажання нанести економічних ударів по російські економіці. Наприклад. Україна сьогодні доволі легко може позбутись нафтопродуктів російського загарбника.

 

На початку української незалежності Росія захотіла використати нафтопродукти в якості зброї, тобто шантажувати – продамо, не продамо. Тодішній прем’єр-міністр, щоб уникнути шантажу, закупив два танкера з нафтопродуктами в країнах арабського світу. Після цього випадку, нафтовий шантаж України припинився. Чому? По-перше нафта не газ її можна в танкері привезти, а по-друге сторони (російські та українські олігархи) зрозуміли, що необхідно знайти спільну мову в розподілі прибутку від збуту нафтопродуктів в Україні, оскільки ціни в середньому на 15–20% були більшими ніж в Литві, Білорусії, Словаччині та інших країнах. Прибутки від продажу нафтопродуктів є ще більшими ніж від продажу газу, тому на інформацію про нафтовий бізнес в Україні накладене табу. Практично, майже всі ЗМІ, мовчать про діяльність нафтоторгівців і сьогодні.

 

В Україні зростає вартість долара. Цьому можуть бути багато пояснень, які тісно переплітаються між собою. Однак є головна причина, це сьогоднішні «правителі», які дбають тільки про своїх ближніх, а ніяк не усвідомлять, що вони повинні дбати за інтереси України та українського народу.

 

На сьогодні ціна бареля нафти впала до 25–30 доларів, а Іран згідний продавати і по 18 доларів за барель. Він шукає ринки збуту. В Україні є одеський порт, який може приймати танкери. Є нафтопровід Одеса-Броди, який дозволяє перекачувати нафту до нафтопереробних заводів. Отже, Україна може позбутись російських нафтопродуктів, а Росія ­ доларів, якими Україна розплачується. Крім того Україна могла б і сама продавати залишки нафтопродуктів. Що заважає це реалізувати? Пригадується відповідь ходжі Насреддіна на питання: «Чим відрізняється вчений осел від невченого? Вчений осел може зробити мудрий вигляд». Цікаво це про наших «правителів» чи про ослів?