Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Польща: забутий союзник Третього Рейху. (Автор: Майданюк Валерій)

опубліковано 18 лют. 2018 р., 05:51 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 бер. 2018 р., 10:21 ]

 

Одіозний польський закон про кримінальне покарання за інформацію щодо причетності поляків до нацистських злочинів покликаний не лише сфальшувати історію, але є спробою цинічно заборонити згадувати довоєнну співпрацю Другої речі Посполитої з Гітлером та їх спільну окупацію демократичної країни.

  

 

Як Польща допомогла Гітлеру

Прийнятий польським Сенатом скандальний закон про Інститут національної пам'яті, який, зокрема, передбачає кримінальне покарання за поширення інформації про участь поляків у злочинах Третього рейху, за приписування польському народові нацистських злочинів та забороняє «бандерівську ідеологію». А польський прем'єр Т. Моравецький пояснив, що мета закону – винятково боротьба з брехнею та збереження доброго обличчя Польщі, яка «була першою жертвою Третього Рейху».

 

Така гучна заява і досить дивна потреба країни, яка демонструє себе жертвою нацизму, через 80 років після війни карати й забороняти говорити про співпрацю Польщі та Третього Рейху, викликає чимало запитань та змушує уважніше подивитися на відносини цих країн.

 

Якщо ви жертви, то будь-які звинувачення у співпраці з нацизмом й так виглядатимуть абсурдними. Навіщо ж тоді потрібен закон та кримінальні переслідування незгодних ще й з порушенням свободи слова? Відповідь криється у подіях, які призвели до початку Другої світової, і роль Варшави у цих подіях була далекою від ролі жертви нацизму.

 

Не було б розчленування Чехословаччини – не почалася б Друга світова. Але у Гітлера з'явилися спільники – Польща та Угорщина

 

Український дослідник Іван Гоменюк у ґрунтовній монографії «Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі» детально описує участь Польщі у розчленуванні та окупації Чехословаччини після Мюнхенської угоди 1938 року. Це неприємна сторінка історії Польщі, коли вона виступила союзницею та спільницею Гітлера у окупації його першої країни-жертви.

 

Історики переконані, що Мюнхенська угода дала початок Другій світовій війні й вселила в Гітлера впевненість у подальших завоюваннях. Хоча гітлерівські генерали, зокрема шеф Абверу В. Канаріс, так боялися міжнародної реакції внаслідок цієї авантюри, що планували повалення фюрера в пік німецько-чехословацької кризи.

 

Не було б розчленування Чехословаччини – не почалася б Друга світова. Але у Гітлера з'явилися спільники – Польща та Угорщина, які, спокусившись чужими землями, взяли участь у розшматуванні демократичної Чехословаччини, допомогли Гітлеру стати на шлях агресії. Це створило видимість демократії, права націй на самовизначення й переконало світову спільноту: якщо до Чехословаччини аж три європейські країни висувають претензії, значить, з цією країною щось не так, й було б допустимим її розділити.

 

Гітлер дав «високу оцінку політиці Польщі»

У пік німецько-чехословацької кризи, коли Гітлер, погрожуючи Чехословаччині війною, вимагав віддати Німеччині Судетську область, 23 лютого 1938 року до Варшави прибув Герман Герінг з метою погоджувати з Польщею подальшу агресію щодо Чехословаччини. Польща дала своїм дипломатам у Празі вказівку активізувати контакти з судетськими німцями для дестабілізації ЧСР.

 

20 вересня 1938 р. польський посол в Берліні Ю. Липський повідомив А.Гітлеру про концентрацію значних польських військ біля ЧСР і про бажання польського уряду повністю ліквідувати Чехословаччину як незалежну державу

 

Ще травні уряд Польщі зосередив на чехословацькому кордоні три дивізії та одну прикордонну бригаду. З весни 1938 р. польські Генштаб та МЗС почали готувати «повстання польського населення» в ЧСР. На польській території створили диверсійні підрозділи та нелегальні підривні центричисельністю 1700 бойовиків. Польському населенню ЧСР відводилася участь збройного повстання, яке через кілька днів мало отримати допомогу з вторгненням польської армії.

 

20 вересня 1938 р. польський посол в Берліні Ю. Липський повідомив А. Гітлеру про концентрацію значних польських військ біля ЧСР і про бажання польського уряду повністю ліквідувати Чехословаччину як незалежну державу, оскільки Варшава розглядає Чехословаччину як штучне утворення... не пов'язане з реальними потребами й здоровим правом народів Центральної Європи».

 

Тоді польський посол заявив Гітлеру: його країна для своїх вимог не зупиниться перед застосуванням сили щодо ЧСР. Гітлер повністю підтримав такі заяви «союзника».

 

Через кілька днів Варшава денонсувала польсько-чехословацький договір про нацменшини й пред'явила Празі ультиматум щодо передачі Польщі чеських земель з польським населенням, зокрема Тешинської Сілезії. Водночас проурядові польські медіа розпочали інформаційну пропаганду й підготовку польського обивателя до виправдання агресії Польщі щодо ЧСР та нагнітали античеську істерію. Водночас почала поширюватися інформація про прикордонні «чехословацькі напади» на поляків.

 

21 вересня маршал Ридз-Смігли сформував проти ЧСР оперативну групу військ «Сілезія» чисельністю 36 тисяч осіб з сотнею танків та 103 літаками. План польського вторгнення передбачав удари за трьома напрямками.

 

У вересні групи польських «добровольців» проникли в ЧСР і розпочали терор у Тешинській Сілезії: нападали на військові і державні об'єкти, склади зброї, транспортні сполучення, громили поліцейські дільниці, школи (!), підривали вибухові засоби в кінотеатрах, закидали гранатами будинки з прикордонниками.

 

27 вересня 1938 року, ще до Мюнхенської змови, Польща висунула ЧСР повторний ультиматум щодо передачі Тешинської Сілезії. Міністр МЗС Польщі Ю. Бек повідомив Герінгу, що Польща має значні збройні сили готові до дій і просить заздалегідь проінформувати про початок воєнної агресії проти Чехословаччини.

 

Німецький міністр МЗС Й. Ріббентроп повідомляв, що Гітлер дав «високу оцінку політиці Польщі, що є вірною гарантією хороших відносин з Рейхом»

 

У зверненні до чехословацького посла міністр Ю.Бек писав, що «Варшава більше не може вірити чеському уряду, тому нормалізація відносин між країнами може відбутися тільки за у мов територіальних поступок на користь Польщі, а саме Тешинської та Фріштатської областей в десятиденний термін. І зазначив, що для «захисту інтересів і честі нашої держави, польський уряд не зупиниться перед найбільшим ризиком. У разі відмови або відсутності відповіді, Варшава вважатиме чехословацький уряд єдиним відповідальним за «наслідки»(!).

 

Німецький міністр МЗС Й. Ріббентроп повідомляв, що Гітлер дав «високу оцінку політиці Польщі, що є вірною гарантією хороших відносин з Рейхом» і наголосив, що Німеччина допоможе Польщі у випадку агресії з боку СРСР.

 

Врешті, під тиском так званих «західних союзників» – Британії, Франції та сусідніх Польщі, Німеччини та Угорщини, демократична Чехословацька республіка була змушена погодитися на передачу своїх територій сусідам заради миру в Європі.

 

За анексію частини Чехословаччини у союзі з Гітлером польський міністр Ю. Бек був нагороджений почесним орденом Білого Орла (які герої у Польщі) й отримав звання почесного доктора Львівського університету. Може, й досі це звання рахується в архівах Франкового університету.

 

А Польща отримала багаті вугільні та коксові шахти, металургійні підприємства, які виготовляли 47% усієї польської сталі. У окупованій поляками Тешинській Сілезії тоді проживало: 156 тисяч чехів і 77 тисяч поляків. Одразу ж було закрито всі чеські школи й обмежено німецькі, всюди запроваджено польську мову.

 

Однак не встигли Польща в союзі з Гітлером розірвати Чехословаччину, як Варшава висунула територіальні претензії до ще однієї європейської нації та держави – новоутвореної Словаччини.

 

Вже наступного місяця, 25 жовтня, польський консул у Братиславі вимагав віддати Польщі регіони Спиш і Ораву на півночі Словаччини, прагнучи розділити цю країну з Угорщиною.

 

А 25 листопада польські війська за підтримки артилерії і бронетехніки перетнули словацький кордон і вступила в кровопролитні бої з чехословацькими військами. Результатом польської агресії стало захоплення північних Спиш і Орави. Все словацьке переслідувалося, а за відмову посилати дітей у польські школи заарештували 60 місцевих жителів.

 

Ціна дружби орла та свастики

«Участь Польщі у союзі з Гітлером у розчленуванні Чехословаччини, на думку поляків, мало продемонструвати силу Польщі й статус великої держави, але засліплені імперськими амбіціями поляки втратили природного союзника проти Німеччини і послабили південний фланг», – зазначає І. Гоменюк.

 

Саме з окупованої території ЧСР Гітлер менш ніж через рік після спільної розправи над жертвою напав на свого недавнього союзника – і Польща стала наступною жертвою «партнера».

 

А висунення ультиматуму Чехословаччині, приєднання Тешинської Сілезії було розцінено світовою спільнотою як доказ координації політики Польщі і Третього Рейху. Не в останню чергу через те Захід потім не поспішав допомагати Польщі після німецького нападу.

 

Черчіллю дуже пощастило, що він не дожив до наших днів, а то дістав би прочухана від польського Інституту національної пам'яті за «брехливі, всупереч фактам, публічні звинувачення польського народу і польської держави в співучасті з Третім рейхом у нацистських злочинах»

 

Вінстон Черчілль тоді про ці події писав так: «Героїчні риси характеру польського народу не повинні змушувати нас закривати очі на його нерозсудливість і невдячність, які протягом століть завдавали йому незмірних страждань...

 

Тепер, у 1938 році, через таке незначне питання як Тешин, поляки порвали з усіма своїми друзями у Франції, в Англії та США, які повернули їх до єдиного національного життя...

 

Ми побачили, як зараз, поки на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поспішили захопити свою частку під час розграбування й розорення Чехословачини».

 

Черчіллю дуже пощастило, що він не дожив до наших днів, а то дістав би прочухана від польського Інституту національної пам'яті за «брехливі, всупереч фактам, публічні звинувачення польського народу і польської держави в співучасті з Третім рейхом у нацистських злочинах».

 

Історію Другою світової війни сьогодні прийнято трактувати в межах чорно-білої концепції: злий Гітлер напав на безневинну Польщу. Але з цієї концепції випадає безліч незручних фактів спільного злочину двох агресорів менш ніж за рік до Другої світової.

 

Історія початкового етапу війни, якщо її перенести на побутовий рівень, більше схожа на дружбу двох грабіжників, які разом пішли грабувати квартиру. А потім пересварилися й один убив іншого. Точно так само було між Польщею та Німеччиною у 1938-1939 рр., а пізніше й між Рейхом та СРСР.

 

Польські радикали, які прийшли до влади в Варшаві, сьогодні хочуть закрити рота всім, хто наважиться сказати правду про історію народів Європи. Змусити замокнути чехів, словаків, євреїв, литовців, білорусів та українців, які у ХХ столітті стільки настраждалися від польського націоналізму та репресивного апарату, що не збираються вірити у «святість та непогрішимість» поляків особливо у відносинах з Німеччиною напередодні Другої світової.

 

Тим більше, що історія світу могла б піти іншим шляхом, якби не було свого часу дружби орла та свастики.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»