Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Переляк і цинізм псевдодемократії (автор: Сеник Любомир)

опубліковано 20 груд. 2012 р., 05:59 Степан Гринчишин

Сучасного громадянина України, незалежно від того, в якому регіоні держави проживає, навряд чи треба переконувати в тому, що його життя в усіх його параметрах – соціальних, національних, освітніх і т.д. – залежне від держави, яка, відповідно до діючої Конституції, забезпечує всі права і норми особи  і тим самим здійснює Закон. Відсутність цього конституційного права або його порушення викликають відповідну реакцію в суспільстві.

 

І коли опозиція на останніх виборчих перегонах чітко декларувала те, що необхідно зробити, привівши все законодавство і його виконання до конституційної норми, то ці прагнення не є чимось виключним чи «революційним».

 

Насправді, вже під час перших засідань відбулася конфронтація (банальні бійки) протилежних сил, яка засвідчила, що провладна партія і її прихильники в парламенті прагнуть продовжувати стару гру – голосувати чужими картками, виступати в парламенті недержавною мовою, автоматично, з порушенням норм, приймати ухвали і закони і т. ін. Адже саме так відбувалося понад двадцять років. Що цьому «базарові» треба покласти край, стало очевидно усім, лише виникає сумнів щодо розуміння змін у самому ж владному середовищі. І ця обставина стимулює фактично безперервні протистояння. А заклик з боку керівництва держави нарешті покинути суперечки і працювати «на благо народу» є нічим іншим, як черговим цинізмом. Не секрет, що парламентаризм починається насамперед з дотриманням усіх конституційних норм і встановленого регламенту (правил гри), яких ніхто не має права порушувати, в т. ч. й Президент. Голосування з порушенням норм є дискредитацією парламенту і зневагою виборців, які його обрали.

 

Звісно, виникла певна тривога, може, й переляк в середовищі владної структури, якщо парламент нарешті мав би запрацювати за правилами. Тоді постане для цих же «людей при владі» ряд проблем: як же бути з корупцією, яка пронизала всі ешелони влади? Як відбуватиметься прийняття ухвал під час збереження обов’язкових норм і правил? Як отримати бажану кількість голосів? Останнє питання, здається, знаходить дуже позитивну відповідь – допоможуть «тушки»! Наявність цього ганебного явища – «тушок» – вносить негативну оцінку в поняття демократії і справедливості. А до того додаються ще й інші факти, як кримінальні переслідування за політичні переконання чи політичну позицію, становище в українських тюрмах, «вибивання» признань і т.д. і т. ін., підкуп «свідків», провокації з метою дискримінації політичних опонентів, протиправні суди і судові вироки, порушення виборчого процесу і підрахунку голосів, що набрали міжнародного скандалу… Цьому переліку немає ні кінця, ні краю.

 

Варто зупинити увагу читача на одній ситуації, яка ще виникла в час прийняття виборчого закону: опозиція погодилась на введення закону про мажоритарний принцип голосування. З погляду результатів виборів сьогодні можна твердити, що опозиція допустилася помилки. Адже мажоритарні округи врятували партію регіонів, яка постійно втрачала виборців, від провалу. Не виключено, що й опозиція ВО «Батьківщина» набрала б більше голосів. Народжена не розв’язаними соціальними проблемами, схильність електорату до радикальних змін дала «Свободі» великий шанс увійти в парламент. «Свобода» чітко декларувала свої принципи, виборець повірив, а партії, разом з своїми однодумцями в парламенті, необхідно докласти максимум зусиль, аби реалізувати виборчі постулати, більше того – прислужитися до кардинальних змін у парламенті і суспільстві…

 

Опонент – влада, як видно принаймні з усього (скажемо так), що відбувається в парламенті і навколо нього (інтерв’ю, спостереження журналістів, думки політологів, телевізійні шоу тощо), має намір втримати кермо за всяку ціну і проводити свій «новий» курс старими методами і старими, на цей раз тільки переміщеними, кадрами, хоч такі «пересувини» вказують на вичерпність можливостей будувати нову економічну і зовнішню політику. Наразі «новизни» немає. Натомість є стара пісня, яку співає північно-східний сусід: сусідко Україно, хочеш мати дешевший газ, поступай у Митний союз, подумаєш, ну, і що – поступишся своєю   «нєзалєжностью»… Тобто: купися на обіцяний російський «рай»: економісти твердять, що російський капкан, гарно розмальований, є просто наживкою-спокусою для перспективного відродження СРСР.

 

Про це мріють «українські» комуністи і на всі заставки продовжують обдурювати людей (ніби люди забули, може, справді забули?!), яке це було добре в країні розвинутого соціалізму… І голосували за… обіцяне і нездійсниме: «повернемо країні» … імперію, яку Іван Франко, передбачаючи в своїй праці «Що таке поступ?» (1903) можливу реалізацію марксистів економічних і політичних постулатів, назвав «всенародною тюрмою». Не помилився! Щоправда, українське суспільство не прислухалося до свого генія, не почуло його попередження. І заплатило за це мільйонами людських жертв.

 

Нині частина українського суспільства продовжує купуватися на обіцянки комуністів, які вони, комуністи з своїми «залізними рядами» однодумців, не спроможні щось добре зробити для того нещасного народу, якого використовує насамперед «людинолюбна» влада в особі ПР разом з олігархами – членами партії влади, які «прихватизували» виробничі структури, в т.ч. й стратегічні об’єкти, і викачують надприбутки, не модернізують виробничі комплекси, зате відправляють грошові потоки в офшорні зони. А тобі, народе, зась до них! Ти лише будь законопослушним, бо ти – «бидло»! В останньому нема перебільшення, це загальновідомо.

 

Зате більмом в оці є «Свобода», яка удостоїлася резолюції Європарламенту певної уваги у формі звернення до демократичних партій України  не співпрацювати з «Свободою», бо щось там з ідеологією в партії негаразд (а з партією комуністів – треба?). Щось негаразд з Європарламентом чи, зокрема, з його депутатом болгарином Крістіяном Вігеніним, який вніс усну поправку до резолюції про Україну. З усього видно, ще цей пан депутат не має найменшого уявлення, що робиться в Україні і хто така «Свобода», яка записала в свою програму захист українства і відстоювання його всіма доступними політичними засобами разом з усім громадянством, якому дорога Україна   Може, шановний депутат вважає, що українство захисту не потребує? Може, українство і вся Україна не стоїть перед загрозою втратити державність?

 

Ось «слов’янський брат», назвавшись невідомо чому «старшим», пропонує свої смертельні обійми в Митному союзі! А тут же поруч, не відступає від нього «русскій мір» із головним всеросійським попом на чолі і галасує на весь світ, що ми, українці, росіяни, білоруси – «адін, єдіний народ». Хотів би я побачити  політичне обличчя пана Крістіяна Вігеніна, коли б у Болгарії появився отакий «єдінітєль» усього слов’янства і заявив болгарам, що вони – один народ з «русскімі», а болгарська мова, культура, історія – вигадка чужинців, скажімо, поляків чи німців, чи турків… Гадаю, що пан Крістіян Вігенін молився б Богові, щоб у Болгарії з’явилася подібна партія, як «Свобода», яка стала б на захист болгарської мови, культури та історії.

 

Так, справді щаслива нині Болгарія, що вона не має таких сусідів з божевільною месіанською ідеєю «єдінєнія» східних слов’ян в «єдіноє ґосударство» – імперію. Ще й при тому спекулюють Іменем Христа! Бо називають те «ґосударство» християнським. Скажу, між іншим, що не може називатися держава християнською, яка постійно прагне чужих територій і яка опанована ідеєю всесвітнього або – принаймні – європейського панування. Понад триста років ми, українці, погибали в цій імперії, отож знаємо ціну всіх спокус і обіцянок. Будьмо пильні!

 

Коли б шановні депутати Європарламенту частіше і густіше їздили в Україну і придивлялися уважніше, пильніше до нашого щоденного життя, то, можливо, й інший зміст був би резолюцій та й з іншими, головне – об’єктивно-адекватними до реального стану доповненнями й пропозиціями…

 

Наше побажання залишається в силі. Україна, все ж таки, позбулася залізної завіси. Та й імперія зла канула у вічність, але не канули у вічність її комуністичні адепти і всі ті, хто прагне відродження імперії.

 

І, нарешті, на обрії постає ідея «всенародного» референдуму, де народ скаже слово: він за Митний союз чи за ЄС, куди б мала Україна вступити. Трублять сьогодні про цей референдум найбільше ті, яким не терпиться в московський «рай». Проводити референдум, коли в своїй переважній більшості громадяни України не знають, що таке Митний союз і що таке ЄС, це щонайменше неповага до народу, а в кінцевому наслідку – злочин, за який організаторам треба нести відповідальність.

 

Наразі все – в планах, намірах. Але… Нічого невідомо, як поведеться перша особа в державі. (Маємо гіркий досвід з Харківськими домовленостями. Хіба це не злочин?). Відомо, зрештою, що парламент прийняв закон про референдум з порушенням норм, отже, правильно вважати, що ухвала про  референдум нелегітимна. А Президент, все таки, його підписав (якщо не помиляюсь).

 

І над усім – страх чи навіть переляк. Українські ЗМІ недавно поцікавилися військовою частиною протиповітряної оборони, яка знаходиться в районі резиденції Президента Міжгір’я. Спроби вияснити, хто кого охороняє не дали якихось результатів. Але з мапи, представленої журналістами, видно, що об’єкт протиповітряної охорони націлений на охорону повітряного простору над всією і прилежною територією резиденції Президента, в т. ч. й з тими масивами угідь чи, пак, сільського пейзажу, де у вільний від важкої роботи час Президент проводить полювання. Звісно, відпочинок на лоні природи – нічого кращого немає. Якби… не страх.

 

Охорона – свідчення, справді, страху чи навіть переляку. Селяни, яким навіть не доступити до цих територій, зрозуміло, кого бережуть пильні військові охоронці. Про це вони говорили, іронічно усміхаючись.

 

Стережуть пильно мирне небо, над яким, до речі, заборонено пролітати будь-яким повітряним машинам…