Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Остання вербовка Кремля. (Автор: Маринович Василь)

опубліковано 29 груд. 2015 р., 02:32 Степан Гринчишин   [ оновлено 23 січ. 2016 р., 05:46 ]

Mamay Info

DEC 14

 

Остання вербовка Кремля

 

http://nashedilo.blogspot.com/2015/12/blog-post.html

  

Нещодавно на телеканалі "Україна", котрий належить покровителю донецьких і луганських сепаратистів та фінансовому босу Януковича Ринату Ахметову, вийшла показова передача Маші Єфросініної з мером Львова Андрієм Садовим.

Звичайно, Садовий, котрий намагається позиціонувати себе як патріот України, не бачить нічого поганого в тому, що ведуча принципово розмовляє з ним на «язикє, которим разгаварівал Лєнін» і, замість, попросити ведучу перейти на державну мову, або гонорово покинути студію, ніби нічого не сталося, відповідає українською. Такий стан справ (у нібито українських ЗМІ) народ влучно охрестив «мовною шизофренією». Навіть у «толерантній» і «демократичній» Європі є неприпустимим, щоб передача велась на двох мовах, наприклад, щоб у Франції ведуча французького телеканалу брала інтерв’ю у мера Парижа німецькою мовою, а він відповідав їй французькою. Чи в США, щоб ведуча американського каналу вела б програму китайською, а мер Нью-Йорку, як ні в чому не бувало, відповідав їй англійською. Очевидно, Садовий і досі є прихильником злиття української мови з російською і створення на цій базі «єдінава савецкава народа». Виглядало на те, що головним завданням російських політтехнологів щодо цієї передачі було намагання устами її учасників знівелювати всі скандальні теми, котрі стосуються львівського мера. Але один цікавий момент вони таки "прошляпили".

 

Садовий, розповідаючи про своє весілля у 2001 році, розповів, як після весільної подорожі до Криму поїхав із дружиною на кілька днів у Москву, нібито зустрітись з армійським другом Чіною з Баку. Я зловив себе на гадці: хіба патріот України поїхав би з дружиною в путінську Москву після весілля? Відвідати Мавзолей і Красну площу? Ні, нормальний українець, мабуть, швидше вибрав би Європу. На крайній момент запросив би свого армійського друга до Львова, влаштував би йому персональне "свято пампуха", "свято пива" чи "свято шоколаду". Але ні, Садовий хоче показати дружині не Париж, Відень, чи хоча б Варшаву і Краків, де він заробив свій перший капітал, а саме Кремль - місце своєї важкої армійської служби.

 

Сам він говорить про цю службу так: «Після випуску з технікуму [Львівський технікум радіоелектроніки] у 1987 році мене, як і багатьох моїх однокурсників, призвали в армію і відправили служити в полк зв’язку військово-повітряних сил, який знаходився на території Москви. Моя спеціальність механік-телеграфіст. Полк обслуговував дальню стратегічну авіацію. Завершив службу 1989 року старшим сержантом», – написав Садовий у мережі.

 

Колишній радянський офіцер ГРУ СРСР Суворов у своїй книзі «Спецназ» (до речі, так і не виданій до сьогодні в Україні) так розповідає про систему відбору в Красную Армію: "Фактором, що полегшує селекційний процес, є наявність у Радянській Армії прихованої системи відбору солдатів. Задовго до того, як вони одягнуть військову форму, мільйони призовників ретельно досліджуються і поділяються на категорії відповідно до їхньої політичної благонадійності, їх фізичного і розумового розвитку, ступеню їх політичної активності і «чистоти» (з комуністичною точки зору) їх особистих і сімейних записів. Радянський солдат не знає, до якої категорії він належить, насправді він не знає взагалі нічого про існування різних категорій. Якщо солдат включений до більш вищої категорії, ніж його товариші, це зовсім не означає, що він щасливчик. Навпаки, краще для солдата належати до найнижчої категорії і прослужити де-небудь на околиці вБогом забутому піонерському батальйоні, де немає ні дисципліни, ні нагляду, або в підрозділі, де офіцери весь час п'ють, відсторонюючись від командування. Чим у вищу категорію потрапляє солдат, тим у більш важчих умовах військової служби він перебуватиме.

 

Солдати вищої категорії складають охорону Кремля, війська з охорони урядових комунікацій, прикордонні війська КДБ і спецназ. Бути включеним до вищої категорії не означає обов'язкової служби в Кремлі, бригаді спецназу або в урядовому центрі зв'язку. Вища категорія відібраних місцевими військовими керівниками людей просто представляє кращий людський матеріал, пропонований «покупцеві» на його вибір. «Покупець» вибирає тільки те, що йому підходить. Всі, хто не привернув уваги "покупців", рухаються на рівень нижче і пропонуються представником наступного ешелону для ракетних військ стратегічного призначення, повітряно-десантних військ і екіпажів ядерних підводних човнів.

 

Молодий солдат, звичайно, не уявляє, що відбувається. Його просто викликають до кімнати, де люди, котрих він не знає, задають йому безліч запитань. Через кілька днів його знову викликають в цю кімнату, і нові незнайомці знову ставлять йому запитання.

 

Така система відсортовування призовників нагадує систему закритих магазинів керівних партійних товаришів. Вищий чиновник вибирає першим. Потім у магазин може прийти його заступник і вибрати що-небудь з того, що залишилося. Потім більш дрібним чиновникам дозволяють відвідати магазин, потім їх заступникам і так далі".

 

Спитайте про це в будь-якого колишнього радянського воєнкома і він дійсно підтвердить вам, що зі Львова в Москву могли брати, та ще й у зв’язок ПВО Кремля, лише тих людей, за котрих давав гарантію Комітет Державної Безпеки. А КДБ міг дати гарантію лише в одному випадку – коли людина дуже тісно співпрацювала з «компетентними органами» і, мало того, своїми справами довела, що їй можна довіряти.

 

Незрівнянно виглядали намагання ведучої спробувати «легалізувати» в ефірі «перший мільйон», зароблений Садовим. За версією Садового, він кілька разів з’їздив до Польщі, де перепродав електронні ваги і на зароблені гроші відкрив телерадіокомпанію з газетою "Поступ". І, за словами мера, це ЗМІ забезпечило йому і його родині сталий прибуток. Люди, котрі мають відношення до ЗМІ, в один голос скажуть вам, що це повна нісенітниця. В Україні ЗМІ є вкрай затратним проектом і для створення, а, головне, постійного забезпечення ЗМІ, і Садовому довелось би і до сьогодні возити в Польщу електронні ваги цілими ешелонами.

 

А де ж взяв Садовий гроші для викупу майнових сертифікатів у двохсот тисяч львів’ян на суму в 21 мільйон гривень? Чи не з прибутків від ЗМІ, чи теж з перепродажу електроваг у Польщі? Можна лише посміятись над такими здогадками.

 

А от систематичне поширення в газеті Садового «Поступ» сепаратистських ідей, закликів від’єднання Галичини від України, чудово вписувалося в політику Кремля. Ось одна з характерних карикатур «Поступу» тих часів, котра промовисто говорить, на чий млин продовжував лити воду «кремлівський зв’язківець».

 

 Звичайно, що про історію з «Галицькими інвестиціями», коли Садовий пограбував львів’ян, вкравши їхні ваучери, Маша Єфросініна не запитує. Але в нас виникає запитання, чому ж людина, котру можна порівняти з відомими аферистом Мавроді, так і не була притягнута до відповідальності правоохоронними органами?

 

Щоб відповісти на це запитання, треба розуміти, на кого ж працювали всі ці роки правоохоронні органи нібито незалежної України. Вичерпною відповіддю на питання буде інтерв’ю міліцейського генерала Миколи Джиги – першого заступника міністра МВС за часів Леоніда Кучми – під назвою «Вбивць Луканова знайшли у Бердянську…»

 

"Близько 15 років тому, 2 жовтня 1996 року, трагічно загинув прем'єр-міністр Болгарії Андрій Луканов. Він був застрелений біля виходу з будинку в Софії. У причетності до вбивства були запідозрені відразу декілька громадян України - Олександр Русов, Олег Проценко, Олексій Кичатов, що нібито виступали в ролі кілерів і виконували замовлення болгар Ангела Василева, президента будівельної фірми "Колонел", його племінника Георгі Георгієва і Юрія Ленева.

 

- В 1998-2000 роки я працював першим заступником міністра внутрішніх справ - начальником Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю МВС України, - розповідає нинішній губернатор Вінницької області Микола Джига. - І ось якось раптом серед ночі мені подзвонив замміністра МВС Росії Володимир Козлов. І говорить, що, за їх даними, в Україні, а саме у Бердянську, ховається вбивця Луканова... І диктує - адреса така-то... Прізвище Русов... Потрібно його затримати - він головний виконавець замовленого злочину...

 

Інші вже надали свідчення, вказавши на нього як на кілера. Ну, колегам треба допомагати, і у нас тоді була з росіянами хороша взаємодія, співпраця, ми без тяганини і бюрократичних перепон вирішували виникаючі питання, і це давало свої плоди... Тому до прохання сусідів віднеслися з розумінням.

 

Я тут же підняв по тривозі спецзагін "Сокіл" УБОЗ Запорізької області, проінструктував керівництво, попередив, щоб діяли грамотно і обережно - кілер дуже небезпечний, здатний учинити запеклий опір, безпеку над усе... Під ранок дзвонять: узяли без шуму і пилу, все нормально. Ми оперативно вирішили необхідні пограничні формальності, і його швидко доставили в Ростов, звідти в Москву, а потім і у Болгарію. Одним словом, спецоперацію провели чітко.

 

Але нічого не рекламували, і я не докладав про неї навіть міністрові Юрієві Кравченку. Він привчав нас до самостійності, і відповідальність за проведення операції я узяв на себе. Це-то мене трохи не згубило.

 

Зворушений таким блискавичним затриманням і переправленням Русова, президент Болгарії прислав листи вдячності російському і українському колегам Володимиру Путіну і Леоніду Кучмі. Леонід Данилович подзвонив Кравченку і похвалив - молодці, умієте, мовляв, працювати, якщо захочете. А Кравченко без поняття - який Бердянськ, який кілер. Викликав Джигу - той і признався як на духу...

 

- Ох і дісталося мені на горіхи, - засмучується Микола Васильович. - Давно не пригадаю, щоб Юрій Федорович так кричав. Трохи з роботи не вигнав. Та і я вже приготувався рапорт на звільнення писати. Потім міністр остигнув і пробачив... Адже головне було досягнуте - отримавши сигнал від колег, ми оперативно на нього зреагували, спрацювали професійно, затримавши і передавши їм небезпечного злочинця...

 

Пізніше журналісти спробували вияснити подальшу долю вивезеного українця. Наслідки їх розслідування були опубліковані у статті: "Кілер": "Мене вивозили у багажнику".

 

Джига не доповів Кравченко про цю спецоперацію неспроста. Адже Русова вивозили з України... незаконно - без обов'язкових процедурних формальностей і в... багажнику автомобіля! "Ну, як бандити своїх жертв, - згадує учасник тих подій, оперативник із стажем. - Потрібно було все зробити швидко, бігом, і вирішили спочатку доставити його в Новоазовск, потім переправити через кордон, далі - через Ростов в Новоросійськ і морем - у болгарський порт Варну".

На слідстві, яке вели болгарські спецслужби, Русов, Кичатов, Проценко категорично відхрестилися від причетності до вбивства Луканова. Але справа все-таки потрапила до суду, і їх засудили до пожиттєвого ув'язнення. Потім болгарська Феміда таки розібралася, що ніякого відношення до злочину українці не мають і відпустила на свободу.

 

Від інтерв'ю Русов відхилився, не захотівши ворушити минуле. Але підтвердив, що "спецоперація" була грубим порушенням його прав.

 

- Мене контрабандно, як 70 кілограмів кокаїну або зброї, везли у багажнику через кордон, - говорить Русов, - і це було інспіровано болгарськими спецслужбами. Але суд нас виправдав і зняв незаконні звинувачення...

 

Олександр додав, що через консульство України у Болгарії направив скаргу в ГПУ на дії правоохоронців, але йому навіть не відповіли...

 

За словами Русова, так само, у багажнику, вивозили з України і Проценка. Так що факт, на жаль, не єдиний (у ГУБОП його не коментують). А вбивці Луканова так і не знайдені."

 

Тільки вдумайтесь - після одного дзвінка з Москви перший заступник міністра МВС України, не задумуючись, серед ночі терміново дає команду викрасти громадянина України і нелегально переправити його в Росію. І навіть, коли Болгарський суд виправдав і звільнив цього громадянина України, Генеральна Прокуратура України не реагує на його скаргу про викрадення. Мало того, перший заступник міністра МВС не соромиться описувати свої викрадення громадян України за дзвінком з Москви в пресі під гучним заголовком «Секретні операції українських спецслужб».

 

То ким були керовані всі ці роки правоохоронні органи України? Відповідь очевидна. Це дає нам відповідь на запитання, чому, присвоївши собі ваучери галичан, Садовий не був притягнутий правоохоронними органами до відповідальності. Навпаки, його просували в міську раду, а потім на мера, і зараз "мітять" на президента. У згаданій передачі Єфросініна кілька разів запитувала Садового про наміри балотуватись у президенти, настирливо формуючи у глядача думку про сприйнятливість такої "кандидатури" для України.

 

Хто ж ці сили, котрі стоять за ним? Відповідь напрошується сама собою. Звичайно, сьогодні Садовий намагається обходити всі ці речі стороною. Хоча його дивна боротьба проти встановлення пам’ятника Шептицькому у Львові чітко показала, на кого орієнтується супер-мер. Адже в цьому протистоянні Садовий опинився по одному боці барикад із одіозними «догналітами» - феесбешною тоталітарною сектою, котра відкрито закликала Путіна ввести війська в Україну. Переведення грошей міської ради в ПАТ «БМ Банк», серед засновників якого є Акціонерний комерційний банк "БАНК МОСКВИ", місцезнаходження якого Російська Федерація, м.Москва, вул.Рождєственка, 8/15, буд.3, показова дружба з агентом Москви Колєсніковим, знищення малого підприємництва у Львові, показове перетворення будівлі "Просвіти" в кав’ярню з милою януковичам і ахметовим шахтарською атрибутикою «а-ля Данєцк» і ще багато іншого.

 

 Можна наводити багато таких прикладів, але всі вони свідчать про одне: зараз певні сили, котрі дали Садовому змогу заробити «перший мільйон», «поставили» його на посаду мера Львова, поспішають "пропхати" його на пост президента країни. Поспішають, бо з плином часу в Москви стрімко закінчуються агенти. Виростають цілі покоління, котрі не служили в охороні Кремля, не співпрацювали з КДБ, не давали підписок і нічим не зобов’язані Москві. Яскравим прикладом падіння кремлівського впливу є і вибори-2015 мера Львова, за результатами яких львів'яни вже встигли охрестити Садового "меншовиком" (вибраний мізерною меншістю львів’ян, в котру входять родичі, друзі, а також зав’язані в його оборудках працівники пострадянської номенклатури, спецслужб, агентурний апарат і члени їх сімей, - всі вони якраз і складають 15 відсотків). Тобто, стрімко втрачається вплив Кремля на Україну, тому і витягують останні залишки агентури і намагаються розставити їх на ключові посади, забезпечивши таким чином свій вплив.