Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Особистий погляд на аудит, або – аудит із середини. (Автор: Соловій Михайло)

опубліковано 5 лют. 2017 р., 04:52 Степан Гринчишин   [ оновлено 3 бер. 2017 р., 08:33 ]

 

Майже вступ. Якщо сто людей буде дивитися на одну і ту ж річ, то ми отримаємо сто різних поглядів. Отже, щоб вивчити бодай один погляд, потрібно знати хто його висвітлив або дав. І ще одне: погляд автора подобається насамперед йому самому. Але якщо цей погляд подобається й іншим, то це вже схвально.

 

Я, Соловій Михайло Миколайович (0984780346; Colovij@i.ua) є сертифікованим аудитором із 30 березня 1995 року. Щоб отримати сертифікат аудитора, я задурно в м. І. Франківську живим екзаменаторам, око в очі, здавав екзамени, а не займався купівлею-продажем дурнуватих тестів. Крім того, я є колишнім кадровим офіцером-фінансистом, учасником ліквідації аварії ЧАЕС (56 діб у зоні; друга категорія; служба в спеціальному польовому банку). На момент написання даної статті я маю, дякувати Богу, 63 роки, без ПДВ. Я ніколи не брехав. Якщо хочете правди то… Звичайно, що за національністю я є українцем.

 

А тепер до справи. У 1993 році Верховна Рада України (надалі - ВРУ) продала Закон України «Про аудиторську діяльність» (надалі - Закон). З вашого дозволу, наведу кілька витягів із нього.

 

А. «…Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

 

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів…».

 

Б. «…Реєстр аудиторських фірм та аудиторів - база даних, що містить інформацію про аудиторські фірми та аудиторів, які займаються аудиторською діяльністю індивідуально як фізичні особи - підприємці (далі - Реєстр)…».

 

Перед тим, як написати кілька «мудрих» речень, дозволю собі таке: зроблю спеціальну класифікацію, розкладу дещо на полиці.

 

Перша – аудиторські фірми.

 

Друга – користувачі аудиторських послуг.

 

Третя – державні контролюючі органи.

 

Четверта – суди.

 

Тепер переходжу, так би мовити, до практичного.

 

Головне завдання аудитора, яке випливає від купленого Закону, отримати прибуток, тобто заробити. Про гуманність, допомогти народу, що є у другій полиці, не пишеться. Насправді, в основному другі викликають перших, щоб ті за гроші допомогли дати раду їм. Але по оформлених документах цього не видно. Цей абзац претендує на таке поняття, як добровільний аудит.

 

Аудиторським клієнтам, потрібна тільки допомога і більше нічого. Але тут виникають проблеми. Аудиторам потрібно багато платити. Їхні аудиторські висновки, думки на папері, не потрібні ані державним контролюючим органам, ані судам. Настає момент – кому платити. Клієнтові все одно: плата чи хабар то є гроші. Виходить, що другим найкраще заплатити четвертим і чистий спокій. Платити трьом, то є дурість вищого ґатунку. Підтвердженням того, що на практиці аудитори допомагають своїм клієнтам є таке, цитую куплений у ВРУ Податковий кодекс (надалі - ПКУ):

 

«…Не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп:…» «…фізичні особи-підприємці, які здійснюють технічні випробовування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту…». Вважаю, що мудрі слова, які продані продавцями із ВРУ, є принизливими для аудиторів. Насправді суть їх є такою: аудитори, ми вам не дамо відмивати через аудит великі гроші. Якщо хочете аби ми забрали ці слова – платіть.

 

Перейду до такого поняття, як обов’язковий аудит. Відверто – він нікому не потрібний. Але законодавство заставляє його проводити. У клієнтів, обов’язкового аудиту головне завдання: знайти дешевого аудитора і на тому крапка. За якість навіть не думається. 

 

Тепер за так звані, міжнародні аудиторські віяння, які засівають в Україні. Вони мені нагадують наступне: мурина із пісків Сахари, який ніколи не бачив чорнозему та картоплі, привезли в Україну аби той навчив українця, як вирощувати на чорноземі картоплю. Висновок такої «співпраці» наступний: через дуже короткий термін щезне з України чорнозем, картопля, а потім і сам українець. Жодне чуже мавпування в Україні не дало, не дає і не дасть нічого доброго для українців – тільки велику біду!!! Все аудиторське для України повинно бути народжене в Україні – тоді буде позитивний результат.

 

І ще одне. Часто другі кличуть перших з наступною метою: «накопати негативу» аби вигнати з роботи директора, аби вигнати з роботи головного бухгалтера, аби вигнати з роботи непотрібну власнику людину і так далі. Такі спецзавдання виконують аудитори.

 

Це є особливий вид аудиторських послуг, який випливає із реального виробничого українського життя. Звичайно, що це є дикість – але за неї платять. На мою думку, нічого дивного тут нема. Адже все, що твориться в українському аудиті, побудоване ТІЛЬКИ на грошах, а не людяності. Там де гроші – там дикість.

 

Кожний живий сертифікований аудитор в Україні, за свої гроші повинен собі купити, вдосконалення своїх професіональних знань один раз і то тільки на один рік життя. Практично то виглядає так (приклад): нехай у місті Львові є сто живих аудиторів. Вони повинні протягом п’яти днів пройти професійні вдосконалення, а у кінці – пальцем вцілити на дурні тестові запитання. Метод тупого ціляння такий – вцілив або не вцілив і все. Відверто кажучи – зі страху можна і не вцілити. У перший день таких акцій приходить сто живих аудиторів. Керівник того всього процесу, замість того аби сказати всім добрий день, питається: – всі заплатили? (це в аудиті найголовніше!!!). Потім народ з аудиторії зникає майже весь і у кінці п’ятого дня приходить знову живих сто аудиторів на постріли по тестах? Така наука нікому не потрібна, вона нічого не дає і про це всі знають. До слова, такі наукові здвиги в Україну принесли за гроші мурини (див. вище).

 

Зроблю вислід – Аудиторська палата України (надалі - АПУ), це пункт по збору грошей з аудиторів і більше нічого.

 

Перше знайомство майбутнього сертифікованого аудитора із АПУ починається із спроби буцімто здачі екзамену, щоб купити сертифікат аудитора. Купівля сертифікату здійснюється двома платежами: офіційним куди потрібно; неофіційним куди потрібно. Як бачимо, словосполучення «куди потрібно» фігурують у двох видах платежів. Перед отриманням сертифікату – процедура: пальцем вцілити в «мудрий» тест. Сертифікат у вас.

 

Друга процедура – купівля Свідоцтва на право здійснення аудиторської діяльності. Тут, дякувати Богу, наймудріше – офіційно заплатив і… Після цього вас включили в законний Реєстр аудиторських фірм. Чому законний? Тому, що є незаконні!!!

 

Незаконні реєстри, це так звані Реєстри для обов’язкового аудиту. Тут шановні, починається вже велика купівля-продаж. Ви купуєте в АПУ контроль якості за офіційними та неофіційними платежами. Далі за свої гроші пальцями тиснете тести, за свої гроші купуєте обов’язкові реєстри. Потім, аби трохи прожити, ви це все, про що йшлося, купуєте, перекуповуєте аж до самої смерти.

 

Хай живе український аудит!