(Майже за Іваном Франком)

Була собі раз Опозиція, та така остра, що не дай Господи. I не то, щоби кусала, гарчала або хоч віддала "в морду" депутатові-комуністові, чи відмінила закон Ка-Ка про мови, або заборонила піднімати тарифи та оббирати нендзних працюючих українських емеритів, а мявкала, та так вам голосно, що як мявкне у Києві, то чути по всій Україні, а як замявчить у Львові, то чути аж у Куликові та в Великих Очах.

 

А надто ще наша Опозиція в своїм мявканю була доволі монотонна, бо вміла тілько чотири модуляції: „Кдивда нам!“ і „Гівнопдавність!“ Не вміла небожечка „ірци“ виговорювати. А ще: "Кодупція!" і часами вереск – "Кааліція!"

 

Що вже великі пани шукали ріжних способів, щоб єі підійти, укоськати та приручити, так де тобі! I з руки їсть, і гладити даєсь, а скоро що до чого – мявчить так що аж крізь вуха прохапуєсь.

 

Ось вони підіслали до неї самого найстаршого міністра. Той ткнув їй під ніс хліб – схрупала; дав їй вівса – зацукалась, та як не мявкне: – Гівнопдавність!

 

Посилають до неї шефа секційного. Набрав він повні кішені вати, бандажів, діяхілю, тай іде перебравши ся за старого знахаря. – Бідна, бідна, бідна! – приговорює він. – На, моя маленька, на, на, на! Тебе животик болить, га? – Гівнопдавність! – мявкнула Опозиція, що було духу. – Кдивда нам! Кааліція!– репетує Опозиція, мов і не чує слів розумного знахаря. Олютив ся в кінці старий, плюнув тай пішов.

 

Стоїть собі наша Опозиція, роззирає ся, нюхає, облизуєсь, оріентуєсь собі гарненько, аж тут глядить іде Кішка ліберальний-преліберальний! – Кдивда нам! — мявкнула Опозиція. –  Гівнопдавність! Гівнопдавність! Кааліція! – мявчить Опозиція, аж мало не захрипне. Вже аж у Войнилові та Рожнятові почули, хоч ані побідної войни (хіба якесь АТО), ані рожна не показали.

– Так чого ж хочете ? Що вам потрібне ?

– Поссади! Авансси (підвищення по службі)! – вже зовсім встидливо прошептала Опозиція.

– Ну, то так же й говоріть! – сказав Представник. – Так було б давно сказати. А то заладили: рівноправність тай рівноправність. Немов би то моя сила була всіх марципаном нагодувати. Ніколи богач не буде рівноправний з бідним, учений з темним, розумний з дурним. Тут уже мявкайте хоч до кінця світа, а нічого не вимявкаєте. А посади, аванси – се друге діло. Се політика реальна, тут ми на твердому ґрунті, тут можемо порозуміти ся і я певний, що порозуміємо ся. Тілько будьте розумні, хапайте те, що реальне, беріть те, що ми можемо дати, а не забагайте печеного леду. Зрозуміли ?

– Цілковито, батьку, цілковито! – притакнула Опозиція.

– Ідіть же тепер і не грішіть більше! При виборах побачимось. Прощавайте!