Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

НІЧОГО БЕЗ УКРАЇНИ ПРО УКРАЇНУ… (Автор: Костюк Петро)

опубліковано 18 серп. 2019 р., 05:39 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 серп. 2019 р., 05:39 ]

«Пакт Молотова–Ріббентропа» і секретний протокол про поділ сфер впливу були підписані в Москві 23 серпня 1939 р.

 

У переддень Другої світової війни (1938–1939) відбулась епопея Карпатської України. Для українців Друга світова війна розпочалася в березні 1939 року.

 

Спроба українців відновити національну державність на Закарпатті не викликала жодного співчуття на Заході. За підтримки Берліна Закарпаття відійшло мадярським хортистам [Киричук Юрій. Український Національний рух 40–50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. — Львів: Добра справа, 2003. — С. 26].

 

10 березня 1939 р. у доповіді на ХVIIІ партз’їзді Сталін наголосив на проблемі Карпатської України. Він піддав гострій критиці розголос навколо «націоналістів» Закарпаття, висміявши ідею приєднання УРСР до Карпатської України [Маркусь В. Приєднання Закарпатської України до Радянської України / Переклад з французької мови; переклад і редагування Собко Я. В. — Київ: МПП «ІНТЕЛ», 1993. — С. 26].

 

На початку 1939 р. дипломати СРСР і Німеччини розпочали взаємне зондування ґрунту щодо відновлення відносин між тоталітарними державами. Отож виступ Сталіна сприйняли в Німеччині як сигнал до порозуміння. Але цьому перешкоджала Карпатська Україна. 15 березня за згодою Берліна Угорщина почала окуповувати край.

 

Після кількаденних боїв цей бастіон української державності був ліквідований. Власне це і стало початком Другої світової війни для українців.

 

Напевно, буде перебільшенням уважати, що ціною поневолення Карпатської України «був куплений сталінсько-гітлерівський союз, що довів до вибуху Другої світової війни» [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 7].

 

Але була знята важлива перепона на шляху до такого зближення [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 7].

 

Епопея Карпатської України була лише прологом до Другої світової війни.

 

У серпні 1939 р. між Москвою та Берліном було укладено договір, який увійшов в історію як «пакт Молотова–Ріббентропа». До нього додавався таємний протокол про розподіл Східної Європи між Москвою та Берліном. Гітлер здійснив разом зі Сталіним черговий поділ Польщі.

 

«Пакт Молотова–Ріббентропа» і секретний протокол про поділ сфер впливу були підписані в Москві 23 серпня 1939 р. Союз із Гітлером дав змогу Червоній армії зайняти Західну Україну та Західну Білорусію [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 11].

 

Як відомо, Східна Галичина з її столицею Львовом, будучи визнаним «українським П’ємонтом», завдавала чималі клопоти Москві [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 9].

 

Сталінський режим прагнув анексувати нові території, поширити радянсько-більшовицький лад на нові землі, зміцнити своє геополітичне становище на західних кордонах. Крім того, не останнім завданням було й придушення «буржуазного націоналізму» у регіоні [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 11–12].

 

Але ні «вождю народів», ні його наступникам від Хрущова до Горбачова цього не вдалося здійснити [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 12].

 

Фактично «пакт Молотова–Ріббентропа» став не засобом урегулювання відносин із Німеччиною, про що було задекларовано у тексті, а змовою Сталіна з Гітлером щодо поділу Європи з перспективою війни Німеччини з демократичними країнами Заходу.

 

Секретний протокол щодо поділу Європи між гітлерівською та сталінською імперіями тривалий час був державною таємницею, оскільки власне московський злочинний зговір 23 серпня 1939 р. й започаткував Другу світову війну, кинувши народи 72 країн у криваву бійню [Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України. — Львів:Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 13].

 

1 вересня 1939 р., на світанку, німецькі війська вторглися в Польщу. Напередодні загін есесівців, переодягнених у польську військову форму, інсценував штурм німецької прикордонної радіостанції, звідки вони зачитали заяву про напад на Німеччину. Так почалася найкривавіша в історії людства війна, яка забрала, за різними даними, від 55 до 70 млн життів.

 

Червона армія вступила у війну з Польщею 17 вересня 1939 р. З’єднання та частини Червоної армії перейшли кордон з Польщею й вступили на територію Західної Білорусії та Західної України. Сталін не переймався інтересами українців. Його цікавило лише розширення кордонів совєтської імперії на захід. При цьому він страшенно боявся будь-якого прояву ідеї української державності.

 

Відсутність у нас власної держави стала чинником, що визначив місце і роль українців у Другій світовій. Усі учасники війни розглядали Україну й українців лише як ресурс (людський, матеріальний, політичний), який можна використати в протистоянні. Саме тому наша Батьківщина стала однією з головних арен світового бойовища, а українці – вояками майже всіх армій.

 

До речі, у 1939 р. Москва несподівано для Берліна почала відтерміновувати свій вступ у війну проти Польщі. Сталін хотів, щоб Гітлер був представлений перед усім світом єдиним агресором. Очевидно, Сталін відтягнув початок уторгнення задля громадської думки й дистанціювання від дій Гітлера. Але фюрер через Ріббентропа почав тиснути на Москву, вимагаючи від радянських військ негайного початку бойових дій. Радянський Союз, по суті, став союзником і поплічником Гітлера на початковому етапі Другої світової війни. Договір Сталіна-Гітлера – це ще одне свідчення того, що сталінський режим був нічим не кращий від гітлерівської диктатури. Саме це й визнала у своїй резолюції 3 липня 2009 р. Парламентська асамблея ОБСЄ, прирівнявши діяльність Сталіна до злочинів нацизму.

 

3 липня 2009 року Комітет з демократії Парламентської Асамблеї ОБСЄ прийняв резолюцію «Возз’єднання розділеної Європи», якою пропонувалося встановити 23 серпня Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Парламентська Асамблея ОБСЄ 3 липня прийняла Резолюцію «Заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ у XXІ столітті», у якій 23 серпня названо загальноєвропейським Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму в ім’я збереження пам’яті жертв масових страт і депортацій. У резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, нацистський та сталінський, які принесли геноцид, порушення прав і свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, уключаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації нацистського або сталінського минулого».

 

Сталін вибрав Гітлера і «дружбу скріплену кров'ю» не тому, що побоювався нападу Рейха і хотів відтягнути час для підготовки до війни, а тому, що побачив споріднену душу. Сталін побачив, що націонал-соціалізм – природнє і логічне продовження соціалізму совєтського. І не було нічого такого, що могло б відлякати його від безумної ідеології Рейха, зокрема, і концтабори, придумані більшовиками і удосконалені нацистами.

 

СССР і був Рейхом, а Рейх — Совєтським Союзом. Сталін став союзником Гітлера за переконаннями, а ворогом — вимушено, через мегаломанію берлінського безумця. І, перемігши ворога разом з цивілізованим світом, Сталін почав відбудовувати на руїнах своєї країни і завойованого простору «новий Рейх».

 

Сьогодні Путін і компанія продовжують це будівництво — наразі в менших масштабах. Взагалі ж на Лубянці нічого окрім Рейха будувати не вміють. Навіть на окупованих ними територіях НКВД і гестапо, майже завжди, займали ті ж будівлі і педантично копіювали методи один одного. Звичайно, Путін і його оточення більше думають про гроші і трохи менше, ніж колись, про ідеологію.

 

Сталін же свого часу ідеологію використовував виключно для узурпації у своїх руках влади. Можливо, для Гітлера ідеологія була суттю, а для Сталіна чи Путіна — ширмою. Але криваві плями з цієї ширми уже не стерти. Це ідеологія осадженої фортеці, де всі довкола вороги дійсні, чи потенційні. Ця ідеологія сьогодні є способом мобілізації населення путінської Росії, готового у своїй більшості нести кров і страждання іншим. Іншої ідеології окрім ненависті до навколишнього світу ні сталінський СССР, ні путінська Росія запропонувати своїм мешканцям не можуть [Политика. Виталий Портников — Пакт Путина-Риббентропа. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://newrezume.org/news/2015-03-30-8141].

 

Нюрнбергський трибунал підвів риску під  існуванням «тисячелітнього рейху», засудивши нацизм. Сталінізм такого трибуналу уникнув. І тому через 80 років після укладення «пакту Молотова–Ріббентропа» спадкоємиця СССР-Російська Федерація в пошуках союзника (союзників), щоб знову поділити Європу (світ).

 

Військова агресія Росії проти України, розпочата у 2014 році з анексії Кримського півострова, є безпрецедентним викликом міжнародній системі безпеки і, відтак, сьогоденному глобальному порядку. Відбувся фактичний демонтаж Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин та порядку.

 

Агресія Російської Федерації проти України та анексія Криму завдали руйнівного впливу на світовий порядок та систему міжнародного права. «На території України відповідно до норм міжнародного права відбулася воєнна окупація та збройна агресія (якщо її визначати відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 р. та якщо звертати, наприклад, увагу на висновок Європейської Ради від 3 березня 2014 р., Резолюцію ПАРЄ від 9 квітня 2014 р., Резолюцію Європарламенту від 16 квітня 2014 р. та ін.).

 

Анексія Криму та «російська гра в Україні» призвели до краху деяких табу на міжнародній арені. Порушені два основоположні договори: Гельсінські угоди 1975 р., що забезпечували стабільність відносин між Заходом і Сходом на основі гарантій незастосування сили, поваги кордонів і суверенітету держав, і Будапештський меморандум від 1994 р., підписаний кількома великими державами, включаючи Росію, що забезпечував суверенітет і територіальну цілісність України в обмін на знищення її ядерного потенціалу. Крім того, Росія порушила міжнародні угоди про базування Чорноморського флоту, низку двосторонніх угод (про дружбу і співробітництво, угоди з прикордонних питань тощо), а також норми загального міжнародного права, зокрема, норми Статуту ООН» [ «Українська криза» 2013-2015 років та основи сучасного міжнародного порядку. [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://bintel.com.ua/uk/article/16-UkrainianCrisis/].

 

Одним із наслідків порушення Росією своїх міжнародних зобов'язань є те, що інші міжнародні суб'єкти отримують право переглянути власні зобов'язання щодо Росії.

 

Неспроможність Організації Об’єднаних Націй (ООН), як найвпливовішого міжнародного інституту у сфері міжнародної безпеки, зупинити перерозподіл європейських кордонів у ХХІ столітті у черговий раз робить актуальним питання реформування одного з ключових органів цієї організації – Ради Безпеки – як для всього світу загалом, так і для України зокрема.

 

Слід зауважити, що Ліга Націй в грудні 1939 р. спромоглася виключити СРСР за воєнну агресію проти Фінляндії. І це все таки була реальна дія.

 

Безумовно, сьогодні можна впевнено констатувати, що право вето, яке зберігається за постійними членами Ради Безпеки ООН, перестало виконувати свою стабілізуючу функцію. Потрібні системні зміни ООН, насамперед — реформування Ради Безпеки ООН, а саме — системи прийняття рішень (особливо права вето постійних членів) та системи представництва у РБ ООН.

 

"Реакція Радбезу на серйозні порушення міжнародного права є повільною і непослідовною", — наголосив постійний представник України при ООН Володимир Єльченко Як один з прикладів він назвав ситуацію з нехтуванням міжнародних норм з боку Росії, її агресію проти України, а також зловживання нею правом вето в РБ ООН.

 

"Тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також територій Донецької та Луганської областей України наочно демонструє, що порушення основних принципів міжнародного права постійним членом Радбезу є однією з найсерйозніших загроз миру та безпеці", — наголосив Єльченко.

 

Він нагадав, що Москва використовує "реваншистську політику" й застосовує військову силу проти інших держав ще з 1990-х років, зокрема проти Молдови, Грузії та України.

 

За його словами, всі ці порушення відбулися "на тлі систематичних зловживань правом вето та відвертого нехтування" цим постійним членом Радбезу своїх обов'язків підтримувати мир і безпеку.

 

"З огляду на це, ми вважаємо, що будь-який потенційний сценарій реформування Ради Безпеки без обмеження права вето для постійних членів, буде неповним та не принесе очікуваних і необхідних результатів", — наголосив представник України.

 

У цьому зв'язку він висловив низку пропозицій для РБ ООН. Зокрема, український дипломат назвав необхідним для Радбезу посилити його функцію попередження конфліктів. Крім того, він запропонував розробити "тестовий алгоритм" який дозволить виконувати функції Радбезу "своєчасно, належним чином і прозоро" в конфліктних ситуаціях, а також у відповідь на агресію з боку держав та урядів. [Україна виступає за реформування Ради Безпеки ООН з обов'язковим обмеженням права вето,Єльченко. [Електронний ресурс] / Режим доступу:https://censor.net.ua/ua/news/3066715/ukrayina_vystupaye_za_reformuvannya_rady_bezpeky_oon_z_obovyazkovym_obmejennyam_prava_veto_yelchenko].

 

Але є один механізм, про який у нас не дуже люблять говорити. Ідеться про те, що Росія свого часу, коли зайняла місце СРСР у 1991 році, грубо порушила статут ООН. Росія проголосила себе державою-продовжувачем СРСР, а такої юридичної конструкції немає. СРСР і Російська Федерація це два різних суб'єкти міжнародного права. Дві різні держави.

 

Отже, мова зараз йде не про виключення, а саме про невизнання Росії як члена ООН, тому що вона зайняла місце СРСР неправомірно, з порушенням статуту ООН. До речі, в статуті ООН досі написано, що у Раду безпеки входить СРСР (ст.23). Там про Росію і слова немає.

 

І наступне: Україна відмовляється визнавати Росію як продовжувача СРСР і як члена ООН, оскільки те, що РФ зайняла місце в Радбезі суперечить статуту ООН [Виключення Росії з Радбезу ООН - реальність чи фантастика. Думки експертів. [Електронний ресурс] / Режим доступу:https://tsn.ua/politika/viklyuchennya-rosiyi-z-radbezu-oon-realnist-chi-fantastika-dumki-ekspertiv-411497.html].

 

Але наша дипломатія чомусь не використовує цей механізм.

 

В. Путін вперто намагається нав’язати міжнародному співтовариству нову модель поліцентричного світу, у якій найважливіші ролі будуть відігравати держави так званого Південно-східного блоку — Росія, Китай, Індія, Бразилія.

 

Євроатлантичний світ, у свою чергу, відмовляється грати за правилами Кремля, ігноруючи модель силового розв’язання міжнародних конфліктів, посягання на національний суверенітет і зміну кордонів відповідно до національних інтересів тієї чи іншої держави[«Українська криза» 2013-2015 років та основи сучасного міжнародного порядку. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/article/16-UkrainianCrisis/].

 

Будівництво Nord Stream 2 сприяє втіленню цих планів Путіна і безпосередньо загрожує енергетичній і іншій безпеці та економічним інтересам України та країнам Євросоюзу в подальшій перспективі.

 

23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора. Згадаймо, як вирішували українські питання без нас у далекому 1939 р. і до чого це призвело.

 

Багатьом нашим співвітчизникам, на мою думку, бракує політичної, національної і державної зрілості, обізнаності та розуміння суті процесів, які відбуваються, і викликів, які стоять перед Україною. Є проблеми з надлишком політичних ілюзій та наївності, браком державницької української самоідентифікації.

 

Україна повинна чинити так, щоб змогти захистити себе самостійно, розглядаючи як варіант, що світ залишить її наодинці з агресором. Україна потребує розробки довготермінової концепції безпеки національного суверенітету. Її осердям мають стати наші власні сили Збройні Сили, які повинні відігравати ключову роль під час налагодження союзницьких відносин з ймовірними союзниками в боротьбі з агресією. Безпека Української держави має бути питанням компетенції, а не політичної доцільності, яке треба вирішувати на глобальному, міждержавному, внутрідержавному суспільному та владному рівнях.

 

ПАМ'ЯТАЙМО - НІЧОГО БЕЗ УКРАЇНИ ПРО УКРАЇНУ…

 

Петро Костюк, полковник, голова Львівської обласної організації СОУ