Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Нас порятує новоукраїнський великий урбанізм (автор: Кісь Роман)

опубліковано 24 лип. 2013 р., 11:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 31 лип. 2013 р., 11:41 ]

Українське молодіжне середовище не виробило свого сленгу навіть у Львові – вважає етнолог Роман Кісь і пояснює, як українцям залишитись українцями.

 

1993-го досліджував Харків. Два тижні жив у гуртожитку зі студентами, а на вулиці з диктофоном намацував тенденції. Вибірка не репрезентативна, але опитав сотні людей. Одне з бліц-запитань: «чи послали б ви дитину в українську школу, якби таку відкрили в сусідньому кварталі?» Навіть російськомовні відповідали: «Конечно. Хорошо, чтоб ребенок знал два язика». Це 1993 рік. Люди вважали, що знання української дасть можливості для вертикальної мобільності, починаючи зі вступу у вищу школу. Здорова і демократична тенденція, не з примусу.

 

Тепер, за даними дослідження 2011 року професора Валерія Хмелька (президент Київського міжнародного інституту соціології) за чотири роки в Україні додалися 3 відсотки російськомовних. Нові російськомовні рекрутуються із середовища націомаргіналів, насамперед приїжджих із села. Маргінал – це людина, що стоїть на межі двох культур, і не сприймається жодною з них за повнокровного члена. Його маркер суржик. Внутрішня роздвоєність сприяє еклектичному змішуванню і роздвоєнню особистості. А діти націомаргіналів уже цілковито зрусифіковані.

 

Смисли слів у різних мовах не повністю накладаються одні на одних. Візьмімо кольори. Наш жовтогарячий – не те, що оrange. Англійська на позначення синього і блакитного має тільки blue. Тому латинізація і зросійщення вимивають наш смисловий світ, що кристалізувався віками.

 

Я на Чукотці від 1976 року до 1979-го пас оленів, аби зрозуміти, чи справді структура мови визначає структуру світобачення. Впродовж року записав 65 слів на позначення відтінків масті. Кенно – сірий олень із білою плямою на чолі. Гіттаккелі – сірий із білими манжетами. Шєвааро – сірий із жовтизною на череві. Пенвель – дворічний бик, тенраллєн – понад 3 роки. Мають диференціацію ще за формою рогів, віком, екстер'єром, лінією хребта. Нєваропенвель – сірого кольору 2-річний бик, що крутиться в певній частині стада. Амешкиргин – простір поза видним полем. Це інкорпоруюча мова – словами виражають складні думки. Мають слово, що означає «відзначати свято забою короткошерстого оленя». Споріднена з чукотською тільки корякська. Різні мови – різні смислові світи.

 

Яка балаканина – таке світовідчуття. В коридорах Львівського університету чую: «Тіпа карочє внатурє та тьолка кухарить». Українське молодіжне середовище таке слабке, що не виробило свого сленгу навіть у Львові. Але вірю у студентство, бо коли взимку стояв із плакатами під Верховною Радою, повз мене проходили хлопці й гукали: «Слава Україні!» Поговорили хвилин 20. Один – родом із Дніпропетровська. Казав, що люди прокидаються. У канцелярії Київської міськдержадміністрації якийсь клерк, ставлячи штамп на заявці акції, потис мені руку і сказав: «Вы – настоящий украинский патриот. Приезжайте к нам чаще».

 

  

Роман Кісь – 63 роки,етнолог. Народився у Львові. Мати – вчителька географії. Батько – випускник Греко-католицької богословської академії, згодом професор Львівського університету.

 

– Батько навчив непогоджуватися. У старших класах я вже не почувався совєцькою людиною.

 

1971 року закінчив філфак Львівського університету, почав працювати в інституті народознавства. Наприкінці 1975-го Вища атестаційна комісія видала акт, за яким усі дисертації слід було писати російською. Потрактував це як дискримінаційний акт і відмовився від захисту готової дисертації на тему «Сімейний побут гуцулів українських Карпат».

 

1981-го інкримінували злісне хуліганство й ув'язнили на три роки. Перший із них просидів у 77-й зоні, в Бердянську. Потім з нагоди 60-річчя створення Союзу послали «на хімію», на Лисичанський нафтопереробний завод.

 

Каже: за листування з дисидентами Іриною й Ігорем Калинцями, які були на засланні, 1986-го знов сів на рік за «уклонение от военных обязанностей». Попросився в рядові, щоб як офіцер не проводити морально-політичну підготовку з особовим складом, бо вона базується на марксизмі-ленінізмі, складовою якого є атеїзм.

 

Ходив до костелу Греко-католицької церкви, коли та була в підпіллі. Православ'я відштовхнуло, коли, будучи членом атеїстичної комісії, дізнався, що священики всі таємні хрещення та одруження здавали в картотеку райкому партії.

 

1982-го став протестантом. Половину часу проводить на самоті із зошитами і книжками в хатині в Карпатах. Читав курси етнопсихології та соціолінгвістику культури у Львівському університеті імені Івана Франка. Цінує індивідуальність і самоосвіту.

 

– З ученої ради тікаю за півгодини, бо це мене виснажує.

 

Книжки Романа Кіся є в списку рекомендованої літератури українських вузів, зокрема «Фінал Третього Риму» – про месіанську ідею Росії. Каже, що фундаментальна сенсологія, якій присвятив три книжки, може стати новим спрямуванням філософії. Видав вісім книжок. Любить рок і психоделік 1970-х: Rolling Stones, Моnkееs, Ріnk Floyd. Член Конгресу українських націоналістів. В лютому й травні цього року провів одноосібні акції проти теперішньої мовної політики в Україні. По 6 годин кілька днів поспіль ходив перед Верховною Радою з плакатом «Росіянам – мир і любов. Русифікаторам України – нещадна війна». Роздавав листівки та українські журнали. Після 12 років спільного життя, розлучився з Ніною Кушнір. Мав шлюб із Мирославою Гурською, яка виховувала Дзвінку Калинець, поки її батьки-дисиденти були ув'язнені. 1993-го знов одружився з Ніною. Має від неї двох доньок, а від другого шлюбу – сина. 31-річний Зорян працює в київському офісі правозахисної організації Міжнародна амністія. 42-річна Оксана – науковець, феміністка. На рік молодша Олена – підполковник міліції

 

Розпочинайте деколонізацію України із деколонізації Верховної Ради

 

Українці в українських містах – як у діаспорі. Навіть у Львові. Фільмів своїх – нема. Молодіжних, студентських журналів – нема. Клавіші на купленому телефоні чи комп'ютері якою мовою будуть? Російською. Потрібна позитивна дискримінація. Її застосовують до тих груп, що відстають. Треба визнати, що українці в різних ділянках соціально-культурного розвитку відстали.

 

Народ об'єднує пам'ять про спільні перемоги й пережиті біди. Цей чинник нам намагаються розмити

 

Народ об'єднує пам'ять про спільні перемоги й пережиті біди. Цей чинник нам намагаються розмити. Створена за Дмитра Медведєва 2009 року (тодішній президент, а нині прем'єр-міністр Росії) «Государственная комиссия по предотвращению фальсификаций русской истории в ущерб интересам России» вважає, що наголос на перемозі Івана Виговського над 50-тисячним російським військом під Конотопом треба забути, що трагедію Голодомору – коли червоні війська обступили Україну й нікого не випускали по їжу – треба применшити.

 

Смисли «Україна» в голові Януковича, моїй і вашій – різняться. Янукович поза українською мовою – отже, і поза українською культурою. У такої людини нема бажання брати до рук українську книжку, брати участь у культурі. Мовлення можна утверджувати, інвестуючи в нього свою участь: розуміючи книжки, пишучи вірші.

 

Якщо українське мовлення не обслуговує масової культури, в яку ми занурені, то мова знекровлюється і вже не спроможна змагатися з російською.

 

У середовищі високочолих лібералів є ілюзія, що мовлення – це продукт індивідуального вибору. Що на рівні особистісного вибору в кожній окремій ситуації можливе то те, то інше мовлення. Це дуже небезпечна ілюзія та свідомо насаджений міф. Насправді не людина вибирає мовлення, а панівні стандарти комунікативної поведінки підпорядковують собі її поведінку. Особа із села, потрапляючи до якоїсь міської групи, намагається ототожнити себе з іншими, бути співпричетною, влитися, належати. Тут діють механізми конформізму. Один із них – пристосування до панівних моделей. На людину діє те, якою вона уявляє себе збоку. Якою, на її думку, її бачать і чого від неї чекають довколишні. У випадку України ці пристосування до панівних моделей означають зросійщення.

 

Не треба сподіватися, що нас порятують село чи традиційна культура. У процесі урбанізації найближчим десятиліттям населення українського села знизиться до 15 відсотків людності країни, й воно перестане бути базою самовідтворення українського етносу, як це було досі. Плавильним казаном зросійщення є місто.

 

Не економіка визначає тенденції процесів, а мотивація. Країни Балтії внутрішньо зцементувало 20-ліття державності в міжвоєнний період. Їхня ідентичність закоренилася в культурному модерному середовищі, що вдалося за той час згенерувати в містах. Бо саме міста в умовах глобалізації визначають вектори всіх суспільних процесів – економічних, соціополітичних, політичних тощо.

 

Без українського міста, без українських нових урбаністичних традицій, які ми або виробимо, або зникнемо, українське слово не матиме жодної перспективи. Без україномовного середовища в містах воно неминуче згасне.

 

Якщо українське мовлення не обслуговує масової культури, в яку ми занурені, то мова знекровлюється

 

Є ілюзія, що «солов'їна» і «калинова» має внутрішній ресурс гармонійності, багатства та сили. Ні, бо життєздатність і змагальницька потуга мови прямопропорційна спектру розгорненості її соціальних функцій. Якщо українське мовлення в Харкові та Києві зводиться до домашнього вжитку, базару й оголошень у метро і майже відсутнє у сферах культури, коли нема українського теле-, кінопродукту, присутності мови в індустрії розваг, – повага до українського слова падає.

 

У найглухішому карпатському хуторі вже є Інтернет, і дітваки та тінейджери дивляться бандитські серіали російською мовою онлайн. Той хутір грузне в чужому середовищі. У нових медіа домінують російські, вже не масмедійні, а мультимедійні засоби. Це самозросійщення ще й прискорене цілеспрямованою політикою нашого уряду – колоніальної адміністрації Кремля.

 

Академік Константан Плешаков стверджує: «Кто контролирует Евразию – тот контролирует мир». Планета ще не уявляє, що народження третьої російської імперії небезпечне не тільки для України з Молдовою, а й для усього світу.

 

«Русскім міром» це назвали у відомстві керівника міністерства закордонних справ Російської Федерації Андрія Козирєва (був міністром у 1990-1996 роках). Він писав, що в разі дискримінації росіян, їх захищатимуть усіма можливими способами, включно з мілітарним. А росіян вони ототожнюють з усіма російськомовними, хоч є безліч російськомовних протиросійськи налаштованих патріотів країни в Донецьку і Луганську, для Козирєва всі російськомовні світу – це частинки «русского міра», яких треба захищати.

 

Доктрина «русского міра» втілюється в конкретних геостратегічних проектах. У присутності 14-ї російської армії на Лівобережжі Дністра. За Харківськими угодами і Крим перетворився на цей бастіон. Із виводом військ Кремль зволікатиме й надалі, бо хоче створити ланцюг російської присутності. Війна проти Грузії може з боку Москви спалахнути знов. А тут – Чорноморський флот. Толеруючи його присутність у Криму, ми надаємо змогу імперським потугам окупувати Грузію.

 

Ще одна доктрина – ідея об'єднаного Народу Святої Русі. Що Україна – територія православ'я, і зрозуміло ж – московського. Інше духовенство вони вважають ледь не речниками диявола. Канонічна територія – хибне визначення, бо територія віри вимірюється серцями. Але патріарх Кирило діє як політик Ґундяєв.

 

Навіть расизм глобалізується – як гіпертрофована спроба спротиву зоднаковінню світу. А ліберальний націоналізм має гарне людське обличчя. Він є чинником втримання самобутності й несхожості. Бо всяке зодноманітнювання загрожує навіть динаміці загальнолюдської цивілізації. Тільки розмаїття має силу саморозвитку.

 

Європа дуже дбайлива навіть до локальних відмінностей. Шанує окремішність швабів, в не розглядає Німеччину як одне. Якщо на порятунок кашалотів міжнародна спільнота виділяє десятки мільйонів, то невже цього не варта нація, що ось-ось може згаснути, Без якої світ збідніє?

 

У Росії все розчинене в колективі. Україна, на відміну від «большой русской семи», індивідуалістична. Тут ніколи групові цінності не домінували над особистими. У системі європейських цінностей усе – задля особи.

 

Дмитро Зеленін (російський діалектолог і фольклорист) у 1920 роках описав, як етнограф Георгій Потанін привіз дітей із Вологодської області на Слобожанщину. При спілкуванні з українськими однолітками вони через кілька хвилин стали домінувати – заправляли всім, наказували у грубій формі. Зумовлено це структурами сімей. У Росії під одним дахом жили кілька поколінь: батько і сім'ї його дітей. Большак владарював, наказував, що кому робити. Мав навіть право сексуального доступу до снохи – синової жінки. Це робилося в казармовій формі, приправлено різкими слівцями.

 

Змальована Шевченком українська сім'я не така: «... вечеря коло хати, вечірня зіронька встає, а мати хоче научати». У малій сім'ї більше спокою, менше криків, дитя вироста лагіднішим. Наш народ і після зросійщення – сентиментальний.

 

Підпорядкованість большаку на рівні общини аж у часи реформ Столипіна почала руйнуватися. Мир-община мав «переділ» – кожної весни земля йшла по колу. Вона не була закріплена за селянином, як в українця – хоч малий, але городик коло хати. Внаслідок цього і «растворенность лица в обществе». Те, на чому господар міг стояти твердо, постійно перерозподілялося.

 

Російський філософ із Києва Микола Бердяєв у праці «Истоки и смысл русского коммунизма» показав, що більшовизм – не з марксизму. Він був закорінений у російському колективізмі, де домінували групові цінності. У нас – ні.

 

Не треба чинити за Миколою Хвильовим «Геть від Москви!», ні жити позаминулим днем власної, цілком уже анахронічної провінційщини. Нас порятує лише новоукраїнський великий урбанізм. Це – надзавдання. Ідеться про культурне опанування українством своїх міст як місця творення українських смислів. Майже з нуля цю справу починали євреї в Ізраїлі 1948 року, фіни – у шведомовному Гельсінкі 1918-го, чехи – у німецькомовних Празі та Брно. Вони зуміли стати собою. І жодна українська партія за більш ніж 20 років не зуміла, внаслідок примітивізму суспільної думки, пояснити національні цінності та цілі, розгорнувши широку програму деколонізації України.

 

Гасло для кожного українця: «веслуй супроти течії, бо тільки за течією пливе сміття».

 

Текст: Северин Наливайко, фото: Ігор Хомич. Журнал «Країна»,20 червня 2013 року.