Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Національність і державна приналежність. (Автор: Качор Богдан)

опубліковано 8 квіт. 2017 р., 07:34 Степан Гринчишин   [ оновлено 17 трав. 2017 р., 09:42 ]

Нація і Держава №3 2017 р.

 

Деякі масмедійні працівники і навіть народні депутати України роблять подиву гідні заяви щодо колишніх закордонних українців, які повернулися на рідну землю, щоб прислужитися своїй Батьківщині, якій чесно служили їхні діди і прадіди. Ось і Уляну Юрків-Супрун, яка нині очолює Міністерство охорони здоров’я України, має українське громадянство, дехто дозволяє собі називати «неукраїнкою». Тож хочу з’ясувати для читачів, як номінуються, в тому числі, в праві, такі поняття як національність і державна приналежність.

 

Щодо цього в праві є дві течії (похідні від Римського права): Юс соліс і Юс сангрініс.

 

Держави чи країни (звичайно, молоді, які потребують напливу еміграції) приймають течію Юс соліс, тобто, на якій землі (в якій країні) ти вродився, тим ти є і за національністю, і за державною належністю. Отже, якщо вродився в Аргентині, то є її громадянином і аргентинцем, у США – американцем і громадянином США.

 

Зате народи, які століттями чи й тисячоліттями жили на означеному просторі, є і завжди були власниками цієї землі (корінним населенням), та, будучи гостинними від природи, давали притулок нечисленним одиницям чи громадам, які такого притулку потребували і за який були вдячні господарям. Це, приміром, були варяги, греки, магометани, євреї й інші, які зазвичай займалися торгівлею або ремеслом і не претендували на владу над корінним населенням. У таких країнах встановилася правна течія Юс сангрініс, яка, вважаю, є природною, органічною, бо тоді українець від прадавніх часів і до нині, а також його нащадки були і будуть українцями, греки – греками, і так у кожному випадку, незалежно де, в якій країні він чи його нащадки коротко чи довгочасно перебували б. Приміром, за польської окупації в Україні проживали чеські, німецькі та інші громади цілими поселеннями, але поляками вони не стали

 

Тому справжньою аномалією сьогодні виглядає писанина якихось людей, які народилися і здобули освіту в Україні, співпрацювали, хай і не з власної волі, з її окупантами, користалися з надбань столітньої праці цілих поколінь корінних жителів цієї землі, переслідуваних кожним окупантом на свій лад – голодом, холодом, розстрілами в тюрмах, вивезенням на каторжну працю до Сибіру, а другим окупантом – на невільничі роботи до Райху і для очищення «життєвого простору» для «народу панів» – Герренфольку.

 

Так, лише протягом одного дня у крематорії №4 у Біркенау нацисти спалили п’ять тисяч українських дітей зі Львова – за твердженням медсестри жіночого і дитячого концтаборі Біркенау Юдіт Штернберг Нювман у її книжці «У пеклі Аушвіцу».

 

Годі тут назвати всі форми нищення окупантами нашого народу Але трапляються в Україні писаки, які намагаються принизити важливість подвижницької праці доктора Уляни Юрків-Супрун, яка зорганізувала великомасштабну лікарську допомогу – аптечки та ліки для борців за незалежність України.

 

Замість того, аби пошанувати її величезний внесок у ділянку медицини, охорони здоров’я та порятунку життя українських вояків, якийсь озлоблений чоловік пише, що «вона неукраїнка». То, за його логікою, може, її батьки, панство Юрківи, були цигани?

 

Я, Богдан Качор, наслідуючи нашого митця й гумориста Едварда Козака, який надавав притчам образні заголовки, «На хлопський розум» запитую: чи як у будь-якій країні посіяти пшеницю, то хіба з її зерна виросте кукурудза? На таке запитання шановна пан доктор Уляна Юрків-Супрун сама вже давно з гордістю відповіла: «Ми завжди були українцями, нехай і з різними паспортами!» За те Вам, пані доктор Уляно, слава!

Нью-Йорк, США