Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Ми перейменували сотні вулиць у Львові

опубліковано 30 квіт. 2015 р., 08:58 Степан Гринчишин   [ оновлено 10 трав. 2015 р., 11:26 ]

Екс-мер Львова Василь Шпіцер розповів ZAXID.NET, як місто позбавилось радянської топоніміки.

(Козирєва Тетяна, фото Качмар Олександр)

 

9 квітня Верховна Рада прийняла закон, який, щоправда, ще не підписаний президентом – «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Документ, зрозуміло, має як прихильників, так і противників. Й реакція на нього не забарилася – у містах і містечках України почастішали випадки нищення пам’ятників вождю світового пролетаріату та його соратникам. А попереду на українців чекають масові перейменування – як назв населених пунктів, так і вулиць.

 

У Львові, скидається, у зв’язку з новим законом перейменувань не буде, позаяк 25 років тому міська рада переназвала кілька сотень вулиць. Як тривав цей процес, чи був обтяжливим для міського бюджету, як пересічні львів’яни сприймали перейменування – у розмові з міським головою Львова у 1990 – 1994 рр. Василем Шпіцером.

 

 

 

 

За вашу каденцію, Василю Івановичу, напевно, припало найбільше перейменувань, що взагалі були за всю історію Львова. Так чи не так?  

 Ні, не так.

 

А коли було найбільше?

Я готувався до зустрічі з вами і приніс книжку «Список абонентов Львовской АТС (по состоянию на 1 декабря 1946 года)», видану Міністерством зв’язку СРСР. Щоби зробити таку книжку, треба щонайменше півроку. А це означає, що відразу після окупації Львова (або визволення – як кому пасує) відбулося перейменування вулиць.

 

Отут, погляньте, список перейменувань, у якому близько п’ятисот (!) назв. Тоді з’явилися вулиці Енгельса, Сталіна, Леніна, Тургенєва, Жовтнева, Волкова, Глазунова, Пушкінська, Кутузова, Герцена, Ватутіна, Невського, Фурманська… Тобто це були назви подій і прізвища людей, котрі до Львова не мали жодного значення.

 

Як бачите, влада, котру зараз визнали злочинною, не шкодуючи коштів, а вони були чималі, подбала про своє увіковічення. І почали вони із 1917-го року. Їхня робота, погодьтеся, дала результат, бо сьогодні бачимо, скільки людей досі зазомбовані радянською владою, її ідеологією. При СРСР жили три покоління, а це вже про багато що говорить…

 

За моєї каденції під перейменування потрапила велика кількість вулиць.

 

Що робила міська рада, аби процес перейменування був обґрунтованим?

Ми створили спеціальну комісію, до якої ввійшли, зокрема, знані у Львові люди: Володимир Парубій, Всеволод Іськів, Олег Романів, Любов Коломієць, також Роман Крип’якевич, Іван Сварник, Богдан Якимович, Богдан Горбовий… Всього у цій комісії було 16 осіб. Також для недопущення волюнтаризму в перейменуванні вулиць пропозиції комісії виносилися на розгляд сесії міської ради – причому тільки у разі схвалення їх постійною комісією Національності і духовного відродження Львівської міської ради.

 

 

 Львів, вул. Гнатюка (у 1944-1991 рр. – вул. Горького)

 

Назвіть хоч кілька прикладів. Бо, знаєте, людська пам'ять коротка, і багато хто, а особливо – молодь, вважає, що споконвіку так і було. …

Наприклад, ми переназвали вулицю Артема на Володимира Великого, Атеїстів – на вул. Духновича, Боженка – на Княгині Ольги, Колгоспну – на Академіка Івана Крип’якевича, Крупської – на Івана Рутковича, проспект Леніна – на проспект Свободи, Фрунзе – на Староєврейську, Клари Цеткін – на Уляни Кравченко, 17 Вересня – на Січових стрільців, площу Рози Люксембург – на Катедральну…

 

Звичайно, перейменування вулиць спричинило великий ажіотаж – делегації за делегаціями, десятки листів з вимогами припинити подальше перейменування. Головний аргумент – у країні криза, немає товарів, бракує грошей, а ви так нерозважливо витрачаєте кошти. Але ми не просто перейменовували вулиці – ми повертали їм історичні назви і називали іменами видатних людей, що були пов’язані з нашим містом або зробили вагомий внесок в українську історію. Хочу наголосити на тому, що нові назви тоді отримали сотні вулиць.

 

Якісь кумедні випадки траплялися у перейменуванні?

Так. І це стосувалося, зокрема, вулиці, котра вже понад 20 років має назву «Староєврейська», а перед тим мала назву «Жидівська». Тому я запросив на сесію голову Львівського товариства ім. Шолома Алейхема письменника Олександра Лізена, котрий сказав, що у Львові до війни жили жиди, яких німці винищили. А от після війни до Львова приїхали євреї, отож вулицю маємо назвати Староєврейською, що і сталося.

 

 

  Львів, вул. Городоцька (у 1964-1990 рр. – вул. 1 Травня)

 

Також варто згадати випадок, коли до Львова прибула делегація Московської міської думи, що мала претензії щодо перейменування вулиці генералісимуса Олександра Суворова на вулицю академіка-гуманіста Андрія Сахарова. Я їм тоді відповів: «Ви перейменували вулицю Хмельницького на вул. Маросейку, а це – зневажлива назва. Тому пропоную відновити назву вул. Хмельницького. Відповідь [з нашоого боку] не забариться».

 

І що?

Чекаємо досі.

 

Зараз ідеться, Василю Івановичу, про те, що будь-яке перейменування обтяжливе для бюджету. Як складалося за вашої каденції? Можливо, зголошувалися якісь партнери, спонсори?

Тоді такого поняття як «спонсори» не було. Але був інший важливий момент – тоді не крали! З тих депутатів ніхто не став олігархом. Ми працювали і працювали.

 

Також нам допомагали підприємства, зокрема – «Світоч», «Львівська пивоварня». Пам’ятник Шевченкові надзвичайно багато коштував, але ми його поставили. Так само – пам’ятник Грушевському. Допомогли зробити пам’ятник жертвам єврейського гетто, «Просвіті».

 

Багато можна говорити про жертовність у тих роках. Дещо описано у моїй книжці «Рікою пам’яті», а це «Нотатки епох», що вийшли минулого року у видавництві «Тиса»…

 

 

 Львів, вул. Личаківська (у 1944-1990 рр. - вул. Леніна)

 

У Львові тепер вже нічого й не перейменовуватимуть, бо робота зроблена ще чверть віку тому. Натомість в інших містах таких назв дуже багато. Більшість майбутніх назв цих вулиць – це прізвища людей з дуже далекого минулого. І чи завжди це добре? Пересічні громадяни, особливо – молодь, не знають тих прізвищ і не хочуть знати... Поясню, чому так вважаю. Місяць тому я робила інтерв’ю до 60-річчя народного артиста України Ігоря Білозора. А перед тим спеціально походила вулицями Фредра і проспектом Шевченка, де є меморіальні дошки його пам’яті, і перепитувала перехожих, переважно молодь – «Хто такий Білозір?». Найчастіша реакція – знизування плечима. Ігор Йосипович помер лише 15 років тому, а про нього мало хто пам’ятає. Хіба родина та близькі друзі. То, можливо, є сенс шукати інші назви – зручні і всім зрозумілі? Припустимо, вулиця Солідарності чи проспект Єдності? Варіантів можна шукати і шукати... Було би бажання.

Я стою на тому, щоби це все ж таки були історичні назви. Дітей треба змалечку вчити історії. Хай воно відразу не дуже запам’ятається, бо інформації зараз дуже багато, але з часом воно викристалізується і буде так, як має бути.

 

25 років – це дуже мало. Але, з іншого боку, – дуже багато. За цей час виросло нове покоління. І ця молодь вже спромоглася себе показати на Майдані. У Кремлі сподівалися, що вони скоренько розбіжаться. Ні! Ми – сильний народ, просто тривалий час були під страшним гнітом… І молодь тепер вже не віддасть наших здобутків.

 

Вище ви згадували про відкриття пам’ятника «Просвіті» у сквері між вулицями Короленка і Лисенка. Я, як телевізійник із великим досвідом, дуже добре пам’ятаю його відкриття – урочисте, з великою кількістю гостей, преси. Зараз, коли йду повз нього, мені серце крається – і напису «Просвіті» давно вже немає, і плитка потовчена, а головне – купи сміття і пляшок з-під горілки біля підніжжя пам’ятнику і довкола нього. Це, знову ж таки, питання короткої людської пам’яті і, даруйте, нехлюйства. «Просвіта» у Львові функціонує, то невже нікому серце не болить?

Відповім словами Шептицького: український народ такий, що готовий життя віддати раптово, але він не звиклий до постійної муравлиної праці.

 

Напевно, часто згадуєте чотири роки праці на посаді голови міста. Що найбільше запам’яталося? Що було найважче?

На початку 1990-х багато хто у Львові захотів приміщення – кажу і про національні товариства, яких на той час було п’ятнадцять, і церкви. Наприклад, про дві синагоги, в приміщеннях яких був спортзал поліграфічного інституту і пункт прийому пляшок. У церквах Андрія і Михайла були склади. У Вірменській церкві зберігали дерев’яні ікони з Галереї мистецтв. У приміщенні церкви на Грушевського були фонди бібліотеки Франкового університету. Список можна продовжувати. Оце була складна робота, бо треба було шукати нові приміщення, щоби звільнити старі.

 

Також великою проблемою були страшні міжконфесійні конфлікти. Згадую ще проблеми з теплотрасами у ті часи,бо все було понищене. Ми провели облік тих теплотрас і за рік-півтора навели лад.

 

Також згадую проблеми зі Стрийським водогоном – якщо пам’ятаєте, були прокладені бетонні труби, які не гниють і не іржавіють… Це прекрасно! Але ж земля рухається, відтак на стиках отих бетонних труб з’являються тріщини, а з ними – постійні прориви води. Отож треба всю трубу від Стрия до Львова поміняти…

 

Проблем було дуже багато. Але ми їх вирішували. Прикро мені було, що ближче до виборів чув дикі оббріхування. Наприклад, що у Шпіцера мало не в кожному селі палаци… Також дорікали, що маю палац на Брюховицькому «полі чудес». І це в той час, як я 1990 року приїхав з двокімнатної червоноградської квартири на «Москвичі» до Львівської міської ради і 1994 року на тому ж «Москвичі» поїхав.

 

Потім добрі люди допомогли мені влаштуватися у чеську фірму, гарно заробляв і спромігся і на квартиру у Львові, і на машину. Напевно, Бог зверху мене побачив і віддячив. Щодо Брюховичів, то я ним поцікавився, поїхав на місце будівництва – вище згаданий палац належить ректорові одного з львівських вишів. Тоді ще будівельники жартували, що, коли сесія чи вступи, то будується активніше…

 

Так що оце мені прикро, боляче, отакі поголоси. Зрештою, пишу у своїй книжці, що люди судять по собі.

 

Benzion Kotlik сьогодні, 11:03

По моему Львову вообще повезло с первыми мэрами, такими как Шпицер и Куйбеда, да и судя по интернету с Садовым. А сколько было в первом составе городского Совета приличных и порядочных людей, искренне преданных своей родине, – не пересчитать. Успехов львовянам в развитии города.

 

Yaroslava Spitzer сьогодні, 09:43 Ярося.

Прекрасний, професійний коментар: аргументовано, дотепно і все зрозуміло... Дякуємо, що в нас був такий розумний мер, Шкода, що ми не вміємо оцінювати мудрих людей, а слухаємо пустословів. П. Василю дай Боже Вам здоров"я на многії літа.

 

Василь Снігур вчора, 21:38

Цінний досвід...