Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Ментоцид українців у ХХ столітті і його наслідки (автор: Тарасенко Володимир)

опубліковано 7 серп. 2013 р., 07:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 серп. 2013 р., 09:48 ]

Фундаментом будь-якої економічної системи є розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва. На протязі багатьох століть відбувалось накопичення національних багатств розвинутих країн. З покоління в покоління переходили будівлі, мости, дороги, фабрики, заводи, іригаційні системи та інші господарські споруди. Кожне покоління під впливом науково-технічного прогресу примножувало ці надбання і наступному поколінню передавало їх ще більшими на величину праці, яка була в них вкладена.

 

Череда війн, яка прокотилася в XX ст. на теренах Європи принесла значні матеріальні збитки країнам на землях, яких відбувались військові дії. Це в значній мірі загальмувало розвиток європейських країн в економічному зростанні. На відбудову поруйнованого пішло перше повоєнне десятиріччя, як після Першої світової, так і після Другої світових воєн. Надпотужний інтелектуальний потенціал європейських націй достатньо швидко визначився з науково-технічним прогресом і почав відроджувати зруйноване. Безумовно, не останнє слово тут було сказано американським капіталом, різними планами Юнга, Маршала і т.д.

 

Але загальна сума вкладених коштів у відбудову поруйнованої Західної Німеччини значно перевищувала кошти, які були виділені по різних програмах допомоги. Звідкіля ж взялися ці кошти і куди поділися кошти загарбані фашистською Німеччиною – ця таємниця європейської історії ще довго буде тривожити уми економістів і фінансистів.

 

Бо те, що було знайдено в Австрійських Альпах заледве складало 1 млрд. доларів США, решта грошей і золотого запасу Німецького Рейху безслідно зникло. Можна допустити, що швидке відродження Західнонімецької економіки відбулось через таємне фінансування розвитку з тих награбованих коштів у всіх народів Європи.

 

Таємниці швейцарських банків занадто повільно розкриваються, то й можливо ніхто ніколи не дізнається, які банки стали інвесторами німецької економіки. У світовій історії такі вже випадки були, а саме, таємниця зникнення золота американських індіанців в трюмах конкістадорських каравел. Хтось організував захоплення цих золотих авуарів і успішно з ними зник. Бо в середині 30-х років XX ст. Радянський Союз, під час громадянської війни в Іспанії, вивіз звідтіля тільки 40 тон золота. Для порівняння, за наказом Гітлера з Австрії в Німеччину під час аншлюсу було вивезено 81 тонну золота, 191 тонну золота в монетах, не говорячи вже про срібло.

 

Щось подібне сталося у Французькій імперії, за правління Наполеона І. Армія французів, пограбувавши всю Європу, звезла до Франції колосальні багатства. Цей золотий запас в сучасному обчисленні складав 480 млрд. доларів США і несподівано був викрадений під час походу наполеонівської армії в Російську імперію. Бо коли Наполеон І покинув армію на річці Березіна і повернувся у Францію, щоб організувати нову армію, виявилося, що цих грошей немає. Та сама комбінація мала бути розіграна за часів кайзера Вільгельма II в Німеччині під час Першої світової війни – захопити всю Європу, обікрасти, а з грошима щезнути.

 

Не менш повчальна історія розкрадання багатств колишнього Радянського Союзу. З'явилося з десяток березовських, гусинських, чубайсів і т.д., які за кілька місяців стали мультимільярдерами, залишивши обкрадені народи біля розбитого корита.

 

Чудово відомо, що на певному відрізку часу величина багатства, а сюди віднесено не тільки золотий запас, а й матеріальні цінності, є умовно постійна. Створюються певні терези, на шальках, яких виважуються величини багатств, якщо у когось цих багатств багато, то у когось їх дуже мало. Ось тут підходимо до найголовнішого – яким національним багатством володіла Українська нація на момент проголошення Незалежності і яким національним багатством володіємо ми зараз.

 

За даними статистичних даних колишнього Радянського Союзу можна полічити скільки заводів, фабрик, колгоспів, радгоспів і всього що там налічувалося було на Українській землі. Такої цифри ніхто не висвітлював, але за підрахунками автора ця величина складала десь біля 1 трильйона 300 мільярдів доларів США, без врахування вартості житлового і оздоровчо-курортного комплексу, оцінки вартості землі і її надр.

 

З таким потужним економічним потенціалом Україна займала 9-те місце в Світі по промислово-сільськогосподарському виробництву. Окрім цього, ми володіли ще й військовою потугою. Орієнтовна оцінка стратегічно-тактично ядерної зброї сягала 40 мільярдів доларів, яку за безцінь віддали Російській Федерації (погашенням боргу за природний газ). Властиво президента України Кравчука Л. ніхто на примушував проголошувати з трибуни Генеральної Асамблеї ООН про добровільну відмову від ядерної зброї. Мотивація пана Кравчука Л. про те, якби ми не відмовились від ядерної зброї, тоді б провідні держави Світу не визнали нашої незалежності – сміхоподібна.

 

У Світовій спільноті є понад 220 держав і серед них є такі, територія яких не перевищує площі якогось нашого колгоспу, але вони є самостійні і незалежність проголошували, а не випрошували. То чому б не було визнано незалежність держави з третім у Світі ядерним потенціалом?! Хотіли чи не хотіли світові лідери, але ми також були в лідерах і для заспокоєння ситуації, щоб їх не страшити ядерними зарядами, ми могли стати постійним членом Ради Безпеки ООН, маючи певні вигоди від цього.

 

Сталінсько-хрущовсько-брежнєвський режим обідравши задурманені народи СРСР створив могутній оборонний щит, а це також національне багатство, бо в нього було вкладено працю і матеріальні ресурси десятків мільйонів українців, які живучи в низьких достатках, більшість свого заробітку вкладали в озброєння держави, то чому вони не мають право на відшкодування.

 

Час, який сплив з моменту проголошення нашої Незалежності не прийшов нам на користь, не додав могутності. Йде планомірне розорення держави, розтягуються по закордонах наші багатства, вивозиться в офшорні зони валюта, рубаються наші ліси, забруднюється довкілля, грабуються надра і все це твориться купкою багатіїв-злочинців, які знають тільки одне – примноження набутого і тільки в свою кишеню.

 

Інтелектуальний потенціал нації збіднюється, мільйони розумних, талановитих, працьовитих українських інженерів, лікарів, вчителів, робітників, селян побиваються на задвірках всього Світу.

 

Одна з найбагатших чорноземами земля (8% запасів суходолу планети) пропадає, занедбується.

 

Створюються штучні умови, за яких українців просто виганяють зі своїх етнічних земель, а сюди пхаються інші народи. Не покращилась, а погіршилась ситуація з приходом до влади нового президента В. Ф. Януковича. Народ мав надію, що хороший господарник, виходець з простої робітничої сім'ї якось вникне в його нужди і наведе лад в державі, натомість з усіх сторін почали повертатися на терени України різного роду вигнанці, які було повтікали в 2005 р. і почали призначатися на провідні рольові позиції в державі. Особи, які поняття не мають в державотворчих процесах і вмінні керувати країною призначаються міністрами і головами обласних державних адміністрацій. Уряд очолює особа, яка не спроможна вивчити державну мову країни прем'єр міністром якої є. Не говорячи про те, що маючи геологічну освіту взагалі не володіє термінологією економічних знань. Наслідок не забарився – приймаються драконівські закони по оподаткуванню підприємництва, які фактично нищать національну економіку. Все зводиться до одного – нещадно штрафувати, відбирати надбане, захоплювати чуже майно і самому розкошувати.

 

Ціль цих ставлеників інших держав більш глобальніша – знищити фінансову систему, ліквідувати робочі місця, викинути етнічну націю за кордон – властиво створити такі умови, щоб ця територія звільнилася від українців. Нація, яка на початку 90-х років XX ст. мала по перепису 52 млн. осіб, за 20 років досягла 45,5 млн. осіб. Висновок тут один – йде свідоме нищення українства з ціллю захоплення України, як держави, де можна в перспективі розмістити інший народ. Фактично ми зіткнулися з новою формою геноциду – знищення нації через нищення її економіки і фінансової системи.

 

То що сталося з нами, куди поділося наше національне багатство, хто його вкрав? За оцінкою авторів сукупна вартість національного багатства становить 850 мільярдів доларів США. Куди ж поділося 550 мільярдів доларів США? Фактично зношено десятки тисяч промислових підприємств, більшість обладнання яких порізано на металобрухт, порозвалювано будівлі колгоспних ферм, знищено всю структуру заробляння нації на свій розвиток.

 

Штучні умови банкрутства у сфері промислового виробництва викинули на вулицю мільйони робітників і селян. Народ на рідній землі опинився в ролі жебраків. Ми що не можемо заробити самі на себе? Який вихід з ситуації? Шлях простий – необхідно прийняти доктрину відродження нації, витягування її з кризового стану, який тягнеться з 1992 року! Першим кроком дій, які необхідно зробити – це оцінити, яким національним потенціалом ми володіємо. В будь-якому випадку при зміні політико-економічної формації необхідно мати реальні цифри потенціалу держави. Потенціал держави є вихідним пунктом стратегічного планування. Нація, яка точно знає цифру свого багатства, може також назвати цифру прибутку, який піде в скарбницю після відрахування затратної частини по випуску всіх видів продукції. Потрібен національний продукт, вироблений національним виробником! Збирання коштів на митних переходах для латання дірок в бюджеті – ганьба нам всім.

 

Скільки може продовжуватися самодурство осіб, які зайняли найвищі рольові позиції в державі і нічогісінько не розуміються на проблемах розвитку країни. Геть з парламенту і уряду співаків, композиторів, сватів, кумів, односельчан і т.д.!!! Тільки конкурсний і тестовий відбір має визначати чи достойна особа займати посаду, яка доленосно впливає на хід розвитку країни.

 

Чи є в потенціалі нації така особистість, яка взяла б на себе весь тягар відбудови держави. Серед тієї братії, яка останнім часом світиться немає жодного деміурга. Відомі особи, які вже зганьбили себе на всіх рівнях і позиціях, де вони появлялися, якось не викликають довіри. Інтереси народу стали їм чужими, а драбина, якою вони сунули вверх стала для них економічною категорією, де можна власні кишені напхати грошима. На жаль, наші сучасні лідери не відповідають тим вимогам, які потрібно мати лідеру нації. Стати опозиціонером, коли тебе відсунули від корита дуже просто – лий бруд на свого колишнього патрона і ось вся опозиція. А що ти зробив, щоб держава запрацювала – ось тут бракує розуму і кваліфікації. В опозиції потрібно бути завжди, коли страждає твій народ, а не тільки тоді коли тебе викинули з теплого місця. Порядність політика визначається тим, чи даєш собі звіт чи потягнеш ту посаду на яку претендуєш. Виголошування обіцянок, пустопорожніх гасел це ще не велика політика. У древній Греції був такий вислів: «Ми ще наговоримось, давайте робити щось конкретне». Перш за все потрібен лідер нації, а не сліпі поводирі, які завели, не знаючи куди. Тільки висококваліфіковані політики, які пройшли найскладніші життєві і професійні випробування і заслуговують на довіру народу повинні стати ядром тієї об'єднуючої сили, яка виведе країну з занепаду.

 

Володимир Тарасенко, доктор економічних наук, академік, професор, директор Львівського відділення науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України.