Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Львівська Цитадель – місце злочину

опубліковано 1 трав. 2013 р., 03:26 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 трав. 2013 р., 11:03 ]

ХХ століття виявилось століттям людського божевілля. Одні утверджували ідеологію російського шовінізму, інші – німецького нацизму. І перші, і другі хотіли змінити світ на свій штиб і стати його володарями. Спільним для них був девіз «Нет человека – нет проблемы.» Цей лозунг став основою їхньої діяльності по відношенню до людини.

 

Російсько-німецький договір Ріббентропа-Молотова про поділ Європи відкрив до нас дорогу російським військам і кривавим чекістам. Чорними круками накинулись вони на наших співвітчизників, вимордовуючи кожну людину, котра визнавала себе українцем. Енкаведисти, всюди, послідовно вбивали всіх, хто хоч трохи не вписувався в їх вихолощений образ совєтської людини – українців і поляків, естонців і латвійців, євреїв і литовців. Після відступу в червні 1941 року на схід енкаведисти залишили після себе заповнені закатованими тюрми та братські могили.

 

На їхнє місце із заходу прийшли німці. Нація, яка дала світові Гьоте і Канта, Гофмана і Лєйбніца, Бетговена і Шіллера, Баха і Шопенгауера та багатьох інших видатних діячів науки і культури. Однак вона теж дала людству Гітлера, Геббельса, Коха з їх ідеологією поділу людства на арійців та унтерменшів. І почалось масове вбивство українців, поляків, росіян, євреїв, циган та людей інших національностей.

 

Винищення інакомислячих чи просто ЛЮДИНИ в німецьких концтаборах, російських ГУЛАГах єднає шовіністичну і нацистську політичні системи. Німецькі Stalag’и і ГУЛАГи були місцем, де людей перетворювали на рабів, використовували їхню працю, а потім знищували. Був німецький концтабір і у Львові, на Цитаделі. Пекло Stalag-328 пройшло більше 280 тисяч чоловік – українців і росіян, французів і євреїв, бельгійців та італійців. Більше половини з них навічно залишилися у нашій землі. 

 

Божевілля німецького нацизму і російського шовінізму, яке чорним смерчем війни пройшлося територією нашої Батьківщини, та залишило після себе руйнування, плач, стогін і гори трупів, повинно стати наукою для нас, живих, у ХХІ столітті. Ми повинні тут, на «Цитаделі», створити меморіальний комплекс, який би нагадував про жахіття німецьких концтаборів та російських ГУЛАГів. Стимулом до таких дій буде наша пам’ять про мільйони загиблих на фронтах, лагєрях і концтаборах. Помолимось за них і віддамо шану всім загиблим у боротьбі німецького нацизму і російського шовінізму за світове панування. Хай 8 травня ‑ день закінчення Другої світової війни стане Днем скорботи та єднанням людей.

Амінь

 

Коротка історична довідка

Територія історико-архітектурного комплексу "Цитадель” розташована на узгір’ї в південно-східному напрямку від центру м. Львова, обмежена вулицями Стефаника, Коперніка, Вітовського, Коцюбинського, Драгоманова, Глібова, Каліча Гора. Узгір’я складається з трьох невеликих гір, які колись мали назву Калічої, Познанської (або Пелчинської), Шембека (або Вроновських). З кожною пов’язана цікава історія та історичні події.

 

Військово-оборонний комплекс "Цитадель” побудований на широкому плато узгір’ї в 1851-1854 рр. австрійською владою під керівництвом генерала В. Гаммерштайна. В укріпленнях і військових спорудах утримувалися військові гарнізони і артилерійські підрозділи. Історико-архітектурний ансамбль "Цитадель” – один з найкращих прикладів австрійських фортифікаційних споруд середини XIX ст. та єдиний такий приклад в Україні.

 

У свій час побудований за останнім словом фортифікаційної техніки, вже на початку XX ст., з появою нових видів артилерійської зброї, комплекс "Цитадель" втратив своє військове значення і використовувався для дислокації військових частин і як карний заклад.

 

Історія Цитаделі важлива у контексті подій 1 листопада 1918 р., а саме проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). За Цитадель, де в той час розташовувались польські війська, вели бої українські січові стрільці, які згодом оволоділи нею. Зважаючи на цей епізод, Цитадель фактично є історичною пам'яткою становлення незалежності у Львові та в Галичині.

 

У час Другої світової війни Цитадель використовувалась німцями як концентраційний табір "Шталаг-328” ("Stalag-328”), існування якого припадає на 1941-1944 рр. За кількістю в’язнів, що пройшли через табір (близько 280 тисяч чоловік) і загинули там внаслідок розстрілів, навмисного розповсюдження епідемічних захворювань, штучного голоду та катування (близько 142 тисяч чоловік знищено), він входить в десятку найбільших в тогочасній воєнній історії, таких як Аушвіц (Освєнцім), Бухенвальд, Дахау… 

 

 

  

З часу існування табору тут утримувались ув’язнені червоноармійці (в т.ч. українці, росіяни, євреї, грузини, білоруси та інші), а з 1942 по 1944 рр. також військовополонені громадяни Франції, Бельгії, Польщі, після капітуляції Італії – інтерновані італійські солдати та офіцери.

 

Вивчення документальних матеріалів показало, що військовополонені утримувались під відкритим небом у клітках площею 100x200 м. обнесених колючим дротом. Камери всередині приміщень зимою не опалювались. Щодо розповсюдження епідемій, то навмисно заносились сипний тиф та дизентерія. Командування табору проводило розстріли на території табору у спеціально відведених місцях, які посилено охоронялись табірною поліцією і де спалювали трупи вбитих. Крім того, полонених вивозили в закритих автомобілях у Лисиничівський ліс, де в подальшому вбивали.

 

Встановлений внутрішній табірний режим був цільово спрямований на фізичне знищення військовополонених. Харчовий раціон полонених складався з: 1) сніданок – дві склянки чорної кави, звареної на тирсі, та 100 гр. хліба з домішками тирси; 2) обід – порція супу з овочевих відходів; 3) вечеря – кип’ячена вода та 50 гр. хліба з домішками тирси.

 

Попри фізичну неміч і виснаження полонених німецьке військове командування змушувало їх працювати. Тих, хто не виконував встановлених норм, піддавали тілесним покаранням. Тих полонених, які шукали харчові відходи на звалищах або вдавались до канібалізму, згідно наказу коменданта табору, карали або розстрілювали. Чисельні масові поховання розташовані практично в межах усієї площі колишнього концтабору. Окремі ямні поховання чергуються з похованнями "траншейного” типу.

 

Назагал доля Цитаделі кривава. Там є поховання людей (місця масових розстрілів, іншого роду знищень), які загинули за часів німецької окупації, часу Радянського Союзу (останній факт, щоправда, ще потрібно уточнювати).

 

До 1942 р. комендантом табору був Сідорен, якого згодом замінив майор Блот. З 1942 р. до весни 1944 р. керівництво табірною адміністрацією здійснював майор Рох.

 

За час повноважень, одного з причетних до смертей в’язнів табору, начальника СС і поліції дистрикту Галичина Фриза Катцмана, було знищено близько 100 тисяч військовополонених "Шталагу-328". Після складання ним повноважень 17 серпня 1943 р. від 1 вересня 1943 р. цю посаду обіймав бригаденфюрер СС і генерал-майор поліції Йоган Тін – людина, на час повноважень якої припадає завершення знищення військовополонених.

 

З серпня 1941 року начальником табірної поліції був призначений уродженець села Молчанівка Оренбурзької області Росії Андрій Омельянович Якушев, який відзначався особливою жорстокістю до полонених, особливо євреїв. Його заступником був І.С. Шерстогубов. У 1942 році Якушев став резидентом гестапо. Пізніше німці його використовували також як агента і засилали до підпільників АК та ОУН. На його совісті багато виданих підпільників.

 

Місцеве населення старалося допомогти полоненим. Збирали харчі, одяг, білизну, взуття, гроші для полонених, організовували їхню втечу та переховування. Велику допомогу українським та іншим полоненим надавали українські організації, такі як Суспільна опіка, Український червоний хрест (УЧХ), Союз українок тощо. НЕобхідно відзначити таких українок, як Ольга Фадейко, Ольга Ціпановська (померла, заразившись тифом від полонених), Калина Іванійчук (розстріляли гестапівці). Жіноча Секція при УЧХ на чолі з Ольгою Фадейко започаткувала організацію допомоги полоненим у різних місцях по всій Галичині. У січні 1942 р., коли в таборі кишіла епідемія, отець Іван Нагірний, з монастиря редемптористів на Голоско, вивів з Цитаделі під виглядом монахів п'ятьох єврейських лікарів. Вони були залучені до допомоги полоненим в розпалі епідемії. Отець Іван випадково дізнався, що їх мали перевести за наказом коменданта до Янівського табору. Тоді разом з отцем Богданом Репетилом він організував їх втечу. Лікарі переховувались на Збоїщах. Сам отець Іван заразився тифом і помер.

 

Італієць Адольф Гунтіні, 1913 р. народження, який під час німецької окупації жив у Львові, восени 1943 р. довідався від людей, що до міста прибувають транспорти з ув'язненими італійськими офіцерами сухопутних військ, авіації і флоту. Він домовився з італійцями, які жили у Львові, та іншими громадянами про організацію матеріальної допомоги арештованим.

 

Українські та польські підпільники за першої можливості організовували втечі полонених. Серед учасників організації втеч іноземних військовополонених був Ю. Котц, у майбутньому відомий професор інституту Ветеринарної медицини у Вроцлаві.

 

До табору військовополонених часто навідувались з допомогою члени комісії Українського центрального комітету (УЦК) (провідник ‑ В. Кубійович). Дехто з-поміж працівників УЦК самі допомагали військовополоненим тікати з концтабору. Серед таких був головний бухгалтер спеціальних фондів УЦК М. А. Фролов. З 1944 р., як учасник підпілля, він, користуючись своєю посадою, навів контакт з військовополоненими Цитаделі і організував втечу групи в'язнів. Їх було п'ятеро: Крикунов, Сименко, Дудник, Маленков, Потапов. Втікачів вдалося вивезти за межі Львова у ліси.

 

Звільненням росіян із львівського табору, та й з інших також, займались вербувальники російської визвольної армії (РОА) генерал-лейтенанта А. А. Власова .

 

Попри нестерпні умови існування, полонені не втрачали людської гідності. В більшості своїй вони проявляли високі моральні якості, вірність своїм присягам та народам. Активну організаторську роботу серед полонених в концтаборі проводили француз Анрі Тьєбо, валлонці Альберт Петі та Мартен Кімлер, італієць Джузеппе Бріньоле. У "Stalag-328” тоді перебував француз Жорж Дюп'ї, якого Франція визнала як виняткового вояка і слугу, вшановуючи його орденом Почесного легіону, "Воєнною медаллю" та орденом "За заслуги", декілька разів відзначивши його хоробрість і відданість. З інших відомих французьких в'язнів, що пройшли через львівську Цитадель, варто згадати Робера Ланнуа ‑ видатного музиканта, керівника Лілльської консерваторії, диригента багатьох симфонічних оркестрів Франції.

 

У радянський час територія "Цитаделі” була у військовому відомстві. Тут розмістили частини Прикордонного військового округу. В одній з башт зробили склад хімічної зброї. У горі звели протиатомне сховище. Під горою прокладений великий тунель. Відомий історик, учений Я.Дашкевич свого часу зустрічався з інженером Д.Іликом, який тунель споруджував. Пізніше військових «виселили» з Цитаделі. З початку 90-х рр. Цитадель передали ВО "Електрон” під склади. В період незалежності ВО «Електрон» вже не мало що тут зберігати і покинуло цю територію.

Тепер споруди комплексу з прилеглими територіями, на котрих здійснювались масові розстріли, захоронення та спалення військовополонених належать різним власникам: ВАТ "Електрон-банк”, "VolksBank”, ЗАТ "Артор”, ТзОВ "Галицька Цитадель”, ПП Васильців С.В., ВО "Електрон” (орендар – Наукова бібліотека ім. В. Стефаника), "Citadel Inn”.

 

Наприкінці 2012 року комплекс «Цитадель» було внесено до реєстру пам'яток архітектури національного значення

 

Отже, «Цитадель» є унікальною пам'яткою мілітарної архітектури; пам'яткою боротьби за незалежність України; була концентраційним табором військовополонених, в якому загинуло понад 140 тисяч людей, тому на «Цитаделі», необхідно створити меморіальний комплекс, який би нагадував про жахіття німецьких концтаборів та російських ГУЛАГів.