Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Іменем України проти увічнення пам′яті борців за незалежність України у XX столітті? (Автор: Костюк Петро)

опубліковано 18 лют. 2021 р., 06:26 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 лют. 2021 р., 07:15 ]

28 січня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва частково задовольнив позов громадської спілки «Громадський контроль і порядок» і розмістив на своєму сайті роз′яснення стосовно свого рішення у справі за позовом щодо скасування рішення Київради про перейменування деяких вулиць та проспектів у столиці.

 

«Рішення суду мотивоване тим, що присвоєння імен саме Генерала Алмазова, Михайла Омеляновича-Павленка та Степана Бандери здійснено на виконання пункту 4 статті 5 закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Водночас, приписи цього закону не містять вичерпного переліку осіб, віднесених до борців за незалежність України у XX столітті, відносно яких застосовуються його положення в частині надання правового статусу та вшанування пам′яті», – йдеться в повідомленні (ОАСК пояснив, чому скасував рішення Київради про перейменування вулиць. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/31098168.html).

 

В ОАСК вказують, що за час розгляду справи Київською міською радою не було надано доказів здійснення історичного дослідження щодо критеріїв відбору таких осіб з урахуванням положень закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», на підставі чого суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

 

Міська влада Києва зазначає, що рішення ОАСК у справі № 826/17079/16 за позовом громадської спілки «Громадський контроль та порядок» до Київської міської ради відбулося без участі її представників, а тому готує апеляційну скаргу. Часу на це, як кажуть в Київраді, є до 1 березня.

 

У КМДА нагадали, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду встановлено, що перейменування згаданих вулиць, провулків та проспекту проведено у порядку визначеному законодавством України. Це рішення було ухвалене в 2019 році після того, як Окружний адміністративний суд Києва у червні того ж року скасував постанову Київської міської ради щодо перейменування проспектів Степана Бандери і Романа Шухевича в українській столиці.

 

У липні 2016 року Київрада перейменувала низку вулиць, проспект та провулок у столиці: вулицю Баумана на вулицю Януша Корчака; вулицю Кутузова на вулицю Генерала Алмазова; вулицю Суворова на вулицю Михайла Омеляновича-Павленка; провулок Кутузова на провулок Євгена Гуцала; проспект Московський на проспект Степана Бандери (ОАСК пояснив, чому скасував рішення Київради про перейменування вулиць.  URL:  https://www.radiosvoboda.org/a/31098168.html).

 

Перше питання, яке виникає після отримання такої інформації – у чиїй компетенції найменування і перейменування вулиць? ОАСК чи Київської міської ради?   

 

Якщо це право міської громади та її представника міськради, то ОАСК, очевидно, перевищив свої повноваження і втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Зважаючи на законодавчо встановлені повноваження органу місцевого самоврядування визначати назви вулиць в межах населеного пункту, на який поширюється його юрисдикція, цей орган, на наш погляд, не зобов′язаний проводити «історичних досліджень» під час ухвалення таких рішень, про які йдеться в рішенні суду.

 

Понад те. У рішенні суду містяться взаємо-суперечливі висновки. Так, спершу суд досліджуючи механізм перейменування вулиць посилається на Закон України «Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» та зазначає, що до подання про присвоєння юридичній особі або об`єкту права власності імені фізичної особи додається інформаційна довідка про фізичну особу, ім′я якої пропонується присвоїти. Однак потім вказує, що проект рішення Київської міської ради не містять в собі історичного дослідження відносно критеріїв відбору осіб з урахуванням положень Закону України «Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у XX столітті».  Хоча ні Закон № 4865-VI, ні Закон № 314-VIII не встановлюють вимог, щодо проведення тк. зв. «історичного дослідження».

 

А тепер про логіку, дух і букву закону, про несправедливі та неправильні речі, через які суспільство незадоволене діями суддів цього суду.

 

Не витримує критики твердження ОАСК, що «приписи закону не містять вичерпного переліку осіб, віднесених до борців за незалежність України у XX столітті, відносно яких застосовуються його положення в частині надання правового статусу та вшанування пам′яті». Адже борцями за незалежність України у XX столітті законом визнаються особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної чи індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань. А таких борців за незалежність України у XX столітті мільйони.

 

Саме про Дієву армію Української Народної Республіки та Галицьку армію (Українську Галицьку Армію), до яких належали генерали Олексій Алмазов і Михайло Омелянович-Павленко йдеться у пункті 6 статті 1 та про ОУН до якої належав її очільник Степан Бандера у пункті 10 статті 1 закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті».

 

Про такі речі освічені люди знають. Це історія України. А українців, які відстоюють Незалежність України, її вороги досі називають бандерівцями і націоналістами. В якому світі живуть судді ОАСК, які ухвалювали рішення іменем України? Таке враження, що в Окружному адміністративному суді Києва працюють невігласи, які не знають ні мови, ні історії. Спершу скасували новий український  правопис, а тепер взялися перейменувати проспект Бандери на Московський проспект.

 

В умовах неоголошеної війни, яку Російська Федерація веде проти України, такі рішення судів є імітацією правосуддя, підігруванням ворогу.

 

Процесуальний закон надає суду право з власної ініціативи залучити до участі у справі експерта або спеціаліста для вирішення питань, що вимагають спеціальних знань в тій чи іншій галузі науки, у даному разі історії. Таким чином, якщо суд вважав, що в цій справі конче треба провести історичне дослідження, то міг з власної ініціативи залучити до участі фахівців.

 

Відзначимо, що нині інформація про видатних особистостей української історії є загальнодоступною. Приміром, в електронному ресурсі Інституту історії НАНУ «Енциклопедія історії України» вміщені відомості про генерала Алмазова: Алмазов Олексій Дмитрович (06.01.1886–13.12.1936) – укр. військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. в м. Херсон. А також дізнаєтесь, що він брав участь у боях за Київ у січ. 1918 та був учасником Першого зимового походу Армії УНР 1919–1920 і не тільки (Бойко О. Д. Алмазов Олексій Дмитрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.  –  К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.).

 

Судді ОАСК мали б знати, що ще 22 серпня 2018 року Президент України видав Указ № 232/2018 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань».

 

З метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, зважаючи на зразкове виконання поставлених завдань, високі показники в бойовій підготовці та з нагоди 27-ї річниці незалежності України Президент постановив присвоїти 406-й окремій артилерійській бригаді почесне найменування «імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова» та надалі іменувати її «406-та окрема артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова».

 

406-та окрема артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова – артилерійське з'єднання Командування морської піхоти Військово-Морських Сил України. З 28 лютого 2014 року військову частину бригади у Криму блокували російські війська. З 09.04.2014 року передислокована, після окупації півострова, до Запоріжжя, а з 15 квітня 2015 року передислокована до Миколаєва. У боях з російським агресором має втрати особового складу.

 

А рівно через рік, 22 серпня 2019 року, нинішній Президент України Указом №618/2019 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань» постановив: присвоїти 28-й окремій механізованій бригаді ЗСУ почесне найменування «імені Лицарів Зимового Походу» (похід Армії Української Народної Республіки тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка 6 грудня 1919 6 травня 1920 рр.) та надалі іменувати її   28 окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу.

 

Довідково:

Омелянович-Павленко Михайло Володимирович (08.12. 1878–29.05.1952) – військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР, головнокомандувач Української Галицької армії та Армії Української Народної Республіки. З квітня 1918 працював у Головному штабі української  армії в Києві. З 5 грудня 1919 – командувач Армії УНР (до липня 1921), здійснив Перший Зимовий похід Армії УНР 1919–1920, яким урятував армію від остаточної катастрофи» (Бойко О. Д. Омелянович-Павленко Михайло Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України К. : Наук. думка, 2010.   Т. 7 : Мл  О.   С. 596.  728 с. : іл.  ISBN 978-966-00-1061-1).

 

Це почесне найменування «імені Лицарів Зимового Походу»  було присвоєно з метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, зважаючи на зразкове виконання поставлених завдань, високі показники в бойовій підготовці, а також з нагоди 28-ї річниці незалежності України.

 

28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу військове формування механізованих військ Сухопутних військ Збройних сил України. За організаційно-штатною структурою входить до складу ОК «Південь» СВ ЗС України. В емблемі бригади використано елементи нагороди Залізного хреста «За зимовий похід і бої» Української Народної Республіки (1917  1921 рр.).

 

За даними одеського інформаційного порталу «Думська», станом на квітень 2019 року втрати 28 ОМБр склали 158 загиблих. Як підтвердження, була опублікована інформація, що в пункті постійної дислокації з'єднання відкрито Кімнату Пам'яті, в якій розміщено 158 світлин військовослужбовців бригади, які в останні п'ять років віддали свої життя за свободу і незалежність України (У штабі одеської мехбригади відкрили Кімнату Пам'яті: в ній 158 імен. 19.04.2019, 18:08).

 

6 лютого 2021 року, за п′ять днів до ганебного рішення ОАСК, 28-ма ОМБр імені Лицарів Зимового Походу знову зазнала втрат (Стали відомі імена загиблих військових, які підірвалися біля Новомихайлівки. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3186083-stali-vidomi-imena-zagiblih-vijskovih-aki-pidirvalisa-bila-novomihajlivki.html ).

 

Незрозуміло, чому для суддів ОАСК навіть Укази Президента не стали аргументом при ухваленні рішення. 

 

Щодо перейменування  проспекту Степана Бандери

Українців, які прагнули та відстоювали незалежність називали то мазепинцями, то петлюрівцями, а пізніше бандерівцями. Українців, які відстоюють Незалежність України вороги і тепер називають бандерівцями і націоналістами. Бандера і після смерті лякає Кремль та боронить своїм іменем Україну.

 

Суддям ОАСК забракло доказів про історичну постать Степана Бандери, найімовірніше через те, що ментально вони перебувають в північно-східній державі. Хоча при бажанні могли безперешкодно отримати інформацію про Степана Бандеру з таких книжок:

 

А. В. Кентій. Бандера Степан Андрійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. (URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=40247 ).

 

Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939  1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука.  К. : ПП Сергійчук М. І, 2009.   Т. 1.  680 с. ISBN 978-966-2911-25-1.

 

Але, щоб полегшити суддям пошук історичної інформації, я таки наведу деякі факти біографії Степана Бандери. Отже:

 

Степан Андрійович Бандера (01. 01. 1909, с. Старий Угринів, нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 15. 10. 1959, Мюнхен) – політик, визначний діяч українського націоналістичного руху, Провідник Організації українських націоналістів.

 

Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави, який було проголошено у Львові 30 червня 1941 року. Зважаючи на різко негативну реакцію Берліна, Бандера взяв на себе відповідальність за цей документ. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт. У середині вересня 1941 його та групу однодумців ув′язнено в гестапо в Берліні, а очолювана ним ОУН (б) поставлена поза законом. 1942 року Бандеру й інших чільних діячів ОУН(б) переведено до спеціального блоку в концтаборі Заксенгаузен.

 

Батька Степана Бандери греко-католицького священника, отця Андрія, більшовики розстріляли в Києві 10 липня 1941 року.

 

Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України.

 

Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року. Ще одна сестра – Володимира – перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 по 1956 рік.

 

Двоє братів – Василь та Олекса – загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942-го.

 

Молодший брат Богдан у складі Похідних груп ОУН пішов на південь України. Найімовірніше, загинув від рук гестапо в Херсоні 1943-го.

 

Ім′я Бандери було символом безкомпромісної  боротьби, яку вели ОУН і УПА. Тому керівництво СРСР намагалося знищити його. Влітку 1951 було розроблено план вивезення Бандери в Україну, але здійснити його не вдалося. КГБ уперто готувало замах на Бандеру. Зрештою 1959 він загинув від рук агента КГБ в Мюнхені.

 

Нідерландський письменник Рогір ван Арде написав роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери. Твори ван Арде були заборонені в окупованих нацистами Нідерландах. Автор був арештований гестапо та ув'язнений в концтабір.

 

Довідково:

На честь Степана Бандери названо проспект в Тернополі, вулиці у Львові, Луцьку, Сумах, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Умані, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимиро-Волинському, Городенці, Ізяславі, Сколе, Шепетівці, Житомирі, Броварах, Борисполі та в інших населених пунктах.

 

Вулиця Степана Бандери існує в місті Лос-Анджелес(США).

 

Окрім цього, є десятки книг, художні та документальні фільми про Степана Бандеру. Понад двадцять міст України надали Степанові Бандері звання почесного громадянина. У світі діють 6 музеїв Степана Бандери, йому встановлено майже п′ятдесят пам′ятників в Україні.

 

Від суддів Окружного адміністративного суду міста Києва не вимагали геройства чи жертовності. Вони взагалі могли відмовитись розглядати це подання про перейменування. Вони могли виявити громадянську мужність і заявити, що під час війни за незалежність не треба розгойдувати Українську державу.

 

Однак ці люди в суддівських мантіях продемонстрували не лише свій непрофесіоналізм, але й (що цілком ймовірно)  бажання виконати чиєсь політичне замовлення. Своїм присудом вони замахнулись на національну пам′ять, на пам′ять про оборонців України в XX столітті.

 

Ці так звані судді, вочевидь, не сприймають  декомунізації й західного  вибору розвитку нашої держави більшістю українців. Можливо, вони щось і говорять про верховенство права, але віри їм немає.  Бо насправді вони не шанують ні Право, ні Закон, ні національних героїв.

 

Українці персонально суддів ОАСК не обирали, вони були призначені владою довічно і, напевно, вважають себе небожителями, здатними вершити долю Української держави, не боячись жодної відповідальності. Такий суд треба розв′язати, аби він своїми рішеннями (свідомо чи несвідомо) не допомагав агресорові.

 

Місцевих суддів треба обирати. Народ повинен мати можливість їх відкликати, якщо іменем України вони виносять протиправні вироки тим, хто боронив Українську державу до останнього подиху.

 

Слава Україні – Героям Слава!

 

Петро КОСТЮК, полковник, Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України