Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Хоче покарати відбирає розум. (Автор: Колодій Микола)

опубліковано 25 лип. 2016 р., 10:12 Степан Гринчишин   [ оновлено 6 вер. 2016 р., 09:13 ]

1938 рік Польща, чинячи злочин, підтримала напад Німеччини на Чехословаччину і захопила, зі згоди Гітлера, частину чехословацької території – Тішєнську округу. Вона в той час не думала, що так само можуть вчинити з нею і спокута буде значно більшою.

 

Довго чекати не довелось. Росія і Німеччина домовились між собою і держава Польща в 1939 році перестала існувати.

 

В планах російських шовіністів не було місця польській державі на карті світу.

 

Почалось широко масштабне винищення польського етносу Росією. В першу чергу еліта польської армії, понад 15 тисяч, яка відступила на територію Росії, була полонена і розстріляна.

 

Оскільки Німеччина напала на Польщу 2 вересня, то значна частина польської політичної і економічної еліти, втікаючи від німців, опинились на території Західної України, яку з 17 вересня окупували російські війська. Органи НКВД здійснили їх арешт і розмістили в тюрмах. Родичам та знайомим дозволили передавати ув’язненим передачі та одночасно фіксували їх адреси. На початку 1940 року ув’язнені були розстріляні, а тих хто носив передачі повантажили в товарні вагони та відправили «освоювати» простори нової Родины. Переважна більшість вивезених були жінки, діти та старші люди. Фізична праця на лісоповалі була їм не до снаги, «а хто не працює – той не їсть». Кількість розстріляних і вивезених важко встановити, оскільки цю спільноту людей «зачистили» не залишаючи кінців.

 

Наступним етапом ліквідації польського етносу було вивезення осадників – рішення постанови Ради Народних комісарів СРСР від 29 грудня 1939 року. Їх кількість можна встановити. Наприклад в доповідній записці наркомату внутрішніх справ СРСР ЦК ВКП(б) в 1940 році писалось «… В леспромхозах Архангельской области трудоспособных переселенцев 29660, Свердловской – 9226, Красноярского края – 8770, в тресте «Запсибтранслес» – 1708, …. …Имеет место невыходы на работу вследствие отдаленности спецпоселков (10 – 15 км) от лесоразробок. … В спецпоселках большая скученность, антисанитарное состояние, во многих бараках нет переборок, дети, женщины и мужчины спят на тапчанах или нарах все подряд на голых досках без постельных принадлежностей. В среднем на каждого спецпереселенца приходится жилплощади от 1,5 до 2 кв.м. … бараки к зиме не подготовлены: печи не сложены, окна не застеклены … Санитарное наблюдение за спецпоселками и медицинская помощь спецпереселенцев организованы неудовлетворительно. … Имеют место заболевания брюшным тифом…». Тому впродовж декількох років переважна більшість вимерла. Наприклад, коли в 1950 році українських спецпереселенців привезли в посьолок Брод Красноярського краю, то вони застали три бараки, але порожніми. Кількість втрат польського етносу внаслідок переселення в 1940 році осадників, польських службовців та інших категорій обчислюється в 300 – 400 тисяч.

 

Цікаво нагадати польським діячам про липень 1944 року, коли російські війська увійшли у Львів. Використовуючи тактику доконаних фактів, АК намагалась встановити польську владу у Львові в перших днях приходу російських військ. Однак, через пару днів енкаведисти оточили місце базування АКівців на вулиці Зеленій та в інших частинах Львова. Відбулись арешти і про долю заарештованих у військовий час можна здогадуватись.

 

Аналогічна тактика доконаних фактів була використана АКівцями, коли російські війська наблизились до Варшави. У ній відбулось повстання проти німців. Поляки очікували, що російські війська допоможуть їм звільнити столицю. Однак в плани росіян не входила вільна Польща, тому вони спинились на правому березі Вісли і чекали 63 дні, поки 150 – 200 тисяч жителів Варшави та еліту польського народу винищать.

 

Не зайве нагадати теперішнім польським діячам про сплановане російськими правителями вбивство їхньої еліти під Смоленськом, яке відбулось 10 квітня 2010 року. Унаслідок катастрофи загинув президент Польщі Лех Качинський та ще 95 ЛЮДЕЙ.

 

Отже, впродовж не одного десятка років Росія винищувала польський етнос і його еліту, однак польський Сейм мовчить мов води набрав в рот.

 

Залишається ствердити висновок Володимира Вятровича: «Політичне рішення про геноцид поляків є висловом жалю не за загиблими людьми, а за втраченими територіями. У роки Другої світової значно більше поляків, у тому числі із т.зв. «кресів» загинули від рук нацистів і комуністів, але жодних резолюцій щодо визнання цих убивств геноцидом польський парламент не розглядав. Натомість звинувачення сформульовані проти українців. Чи не тому, що найбільша частина так званих «кресів» нині є українською територією?»