Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Для чого призначалися сфабриковані документи міфічного «проводу ОУН на СУЗ»? (автор: Ковальчук Володимир)

опубліковано 11 вер. 2013 р., 10:27 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 вер. 2013 р., 12:11 ]

Одним з ефективних методів радянських органів державної безпеки у боротьбі з українськими націоналістами у роки Другої світової війни та повоєнний період стало створення ними легендованих керівних осередків, видання документів від їхнього імені.

 

Цей епізод протистояння між НКДБ і ОУН(б) ще не був предметом докладних дослідницьких студій. Проблему лише фрагментарно заторкували у працях такі дослідники, як Олександр Вовк, Дмитро Вєдєнєєв, Іван Галагіда, Олександр Іщук, Володимир Іванченко, Станіслав Цалик, Пилип Селігей.

 

Як відомо, у 1945 році в Києві, замість розгромленого бандерівського проводу на Осередньо-східних українських землях (ОСУЗ), опергрупа НКДБ УРСР (1), якою керував Сергій Карін (2), створила т.зв. «провід на Східно­українських землях» (СУЗ). Лже-провідникові Михайлові Захаржевському «Тарану» (3), котрий його очолював, підпорядковувалися Людмила Фоя – псевда «Оксана»-«Люда»-«Марко Перелесник» (4) та «Ніна». Також ще були «Наталка» (5) і «Максим». Вони відповідали за технічне забезпечення, зв'язок та підробку документів.

 

У Галузевому державному архіві Служби безпеки України зберігаються документи (6), які, вийшовши від імені міфічного «проводу ОУН на СУЗ» у 1945 році, мали дезорієнтувати як керівництво ОУН на українських землях (УЗ), так і українське націоналістичне підпілля на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) під керівництвом Миколи Козака «Смока».

 

З першою метою було сфабриковано лист від Михайла Захаржевського для «високошанованого друга урядуючого провідника ОУНСД» [Романа Шухевича – В. К.] взимку 1945 р. (7).

 

З другою метою – підроблено «Відвертий лист Рильському М. Т. на його статті: «О национализме и национальной гордости», «За високу ідейність української радянської літератури», «Вогонь літератури і мистецтва – по українсько-німецьких націоналістах» (8).

 

Доведемо, що ці два документи є підробками.

 

За нашими спостереженнями, форма звернення до адресата як «Високошановний друже урядуючий ,..» (9), вжита у першому листі, взагалі не притаманна для документів ОУН(б) станом на 1945 рік. До адресатів тоді зверталися або за псевдонімом, або писали щось на кшталт «друже провідник», «друже». Отже, це перше свідчення того, що даний документ виходить за межі оунівської діловодної традиції. Вислів «... московсько-польсько-жидівсько-німецького ярма ...» – це друге свідчення того, що документ сфабрикований. Для документів ОУН(б) і УПА, датованих 1945 роком, антиєврейські твердження на кшталт цього притаманними не були. Закиди до «жидівства», обвинувачення євреїв у зв'язках з радянською владою трапляються лише у деяких документах ОУН(б), що з'являлися до першої половини 1943 р. Деякі історики не знають, що ідеологія ОУН(б) з другої половини 1943 р. докорінно змінилася, тому на підставі даних низки джерел підпілля за 1941-1942 рр. роблять необ'єктивні висновки про антисемітську спрямованість українського повстанського руху в цілому.

 

Зайвий раз доводить справжнє призначення цього листа і наступне. Даний документ разом з гіперкритичним щодо письменника Максима Рильського «Відвертим листом Рильському М. Т. на його статті: «О национализме и национальной гордости», «За високу ідейність української радянської літератури», «Вогонь літератури і мистецтва – по українсько-німецьких націоналістах» (10) улітку 1945-го передали для підпілля ОУН(б) на ПЗУЗ кур'єри леґендованого «проводу ОУН на СУЗ» Людмила Фоя та «Ніна».

 

На наш погляд, важливо розуміти, що ці два документи не унікальні. Насправді це лише два незначних епізоди у довгому ланцюжку різноманітних заходів, задуманих оперативною групою НКДБ УРСР під керівництвом Сергія Каріна у 1945-му в рамках боротьби проти українського та польського націоналістичного підпілля.

 

Лист до «високошанованого друга урядуючого провідника...» потрібно розглядати в комплексі з іншими заходами, спрямованими на виявлення місця перебування Романа Шухевича. Зокрема, це були переговори Сергія Каріна і завідувача відділом УНКДБ Львівської обл. Хорошуна з представниками Шухевича Яковом Буселом-«Галиною» і Дмитром Маївським-«Тарасом», які відбулися 29 лютого 1945 р. на хуторі села Конюхи Козівського району Тернопільської області. Запевненням радянської сторони на тих перемовинах Шухевич не повірив і епістолярний діалог з чекістами припинив. Тому лист до «високошанованого друга урядуючого провідника...» потрібно розглядати як чергову спробу чекістів цей діалог відновити.

 

«Відвертий лист Рильському М. Т...», за задумом чекістів, мав бути «реакцією» підпільників на СУЗ на «виступи» цього письменника у пресі (насправді написані невідомо ким) з різкою критикою повстанського руху. Відтак, відправлення на ПЗУЗ чи ЗУЗ «Відвертого листа...» могло б спровокувати вбивство Рильського кимось з «гарячих голів» серед оунівців. Якби план чекістів вдався, убивство бандерівцями шанованої людини – нагородженого орденом Леніна 50-літнього ювіляра, керівника Спілки письменників УРСР Максима Рильського – знизило б авторитет оунівців серед цивільного населення і дало б чекістам моральну сатисфакцію для активізації боротьби з націоналізмом. Як вважає Станіслав Цалик, літератор добре розумів, у якому становищі опинився, про що свідчить мінорна назва його поетичного циклу 1945-го – «Остання весна» (11).

 

Але спровокувати вбивство Максима Рильського не вдалося. Керівництво ОУН(б) продовжувало йому довіряти. Так, у 1946 році запропонувало йому розмістити на шпальтах підпільного часопису «Вільне слово» свої твори. Рильський жив у Києві, тому відрядили до нього оунівського поета Миколу Волощука-«Меча». Збереглася записка, яку він передав письменнику: «Прошу пам'ятати: ми уважно і з впевненістю дивимося на Вас. Ми та визначена частина української молоді, котра зараз бере участь у нерівній боротьбі, з усією тонкістю розуміємо Вашу сучасну творчість. ... Ми знаємо Вас оригінальним, усвідомлюємо, що серед надто важкої атмосфери Ви почуваєтеся одинаком, але даєте багато свіжого дихання, чим можете репрезентувати нашу духовну творчу скарбницю. ... Ми просимо лише, Максиме Тадейовичу, щоб і Ви про нас не зле думали. Ваші слова з отриманого від Вас учора збірника («Милий сину, коли я цю землю хвилюючу залишу, мій недоспів візьми і як пісню його пронеси!») примушують мене від імені більшості нашої молоді свято Вас запевнити, що ми це зробимо. Та Україна, яка зараз з таким фанатизмом бореться, вона на свій прапор покладе ці тонкі і багатозначні слова про Вас» (12).

 

Таким чином, працівнику НКДБ Сергію Каріну не вдалося повторити свій хід у 1921-1923 роках, коли його агентурі в Повстансько-партизанському штабі при Головній команді військ УНР вдалося виманити з Польщі в Україну Юрія Тютюнника. У 1945-му з його спроб встановити епістолярний контакт з Романом Шухевичем, а також заодно дестабілізувати ситуацію в керівництві ОУН(б) на ПЗУЗ нічого не вийшло.

 

Література

1. Волинь. Полісся, Поділля. УПА та запілля. 1944-1946. Документи і матеріали / Сохань П., Потічний П. (співгол. ред. ради), Вовк О., Кокін С. (упоряд.). – Київ-Торонто. 2006. – С. 176. – (Серія "Літопис УПА. Нова серія").

2. Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд. – Київ, 2010. – С. 191.

3. Про ототожнення Михайла Захаржевського з «Тараном» див.: Волинь, Полісся, Поділля. УПА та запілля. 1944-1946. Документи і матеріали / Сохань П., Потічний П. (співгол. ред. ради). Вовк О., Кокін С. (упоряд.). – Київ-Торонто. 2006. – С. 176. – (Серія "Літопис УПА. Нова серія").

4. Про ототожнення Людмили Фої з «Оксаною»-«"М. Перелесник» див.: Іванченко В. Іванченко В. Квітка у червоному пеклі: життєвий шлях Людмили Фої. – Торонто-Львів: Видавництво "Літопис УПА", 2009. – С. 9-11. 15, 18-19. 23-27, 33-37. 39, 42,44-45,48-49. – (Серія "Події і люди". – Кн. 8).

5. Прізвища та імена «Ніни» і «Наталки» відомі, але не можуть бути розшифровані з огляду на чинне законодавство.

6. Ці документи грифів секретності не мають.

7. ГДА СБ України. – Ф. 65. – Спр. С-8978. – Т. 4. – Арк. 282-283.

8. Про документ (ще одна підробка НКДБ від імені «проводу ОУН на СУЗ») згадується: Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд. – Київ, 2010. – С. 204. Його електронний варіант знаходиться в Інформаційно-довідковій залі Галузевого державного архіву СБ України у вільному доступі. Там з ним може ознайомитися широке коло зацікавлених осіб. Його архівна легенда: ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 48. – Арк. 327-335,-

9. ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-8978, т. 4, арк. 282.

10. Про документ (ще одна підробка НКДБ від імені «проводу ОУН на СУЗ») згадується: Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд. – Київ, 2010. – С. 204. Його електронний варіант знаходиться в Інформаційно-довідковій залі Галузевого державного архіву СБ України у вільному доступі. Там з ним може ознайомитися широке коло зацікавлених осіб. Його архівна легенда: ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 48, –Арк. 327-335.

11. Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд. – Київ, 2010. – С. 197.

12. ГДА СБ України. – Ф. 65. – Спр. С-9079. – Т. 7. – Арк. 71, 78, 81.

 

Володимир Ковальчук, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.