Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Чи виживе Крим без дніпровської води? (Автор: Семен Микола)

опубліковано 28 жовт. 2013 р., 10:57 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 лист. 2013 р., 10:34 ]

Газета «День» від 23 жовтня 2013 року.

 

У Криму урочисто відзначили 50-річчя з дня першого пуску води до Криму Північнокримським каналом, будівництво якого розпочалося за 2,5 роки до того. У селищі Армянськ на Турецькому валу, в тому місці, де води Дніпра перетнули межі Криму, відбувся мітинг ветеранів будівництва каналу і працівників меліорації. Зараз там встановлено пам'ятний знак і шелестить листям закладений тоді парк. Ветерани поклали квіти до пам'ятника «Три штурми Перекопа», який символізує три рівнозначні події: розгром Врангеля в роки Громадянської війни, початок визволення Криму 1944 року і прокладку Північнокримського каналу. Сьогодні корінні кримчани кажуть, що всю історію Криму потрібно поділити на два якісно різних періоди – до приходу великої Дніпровської води до Криму і періоду життя завдяки Північнокримському каналові.

 

З 926 селищ прісна вода була лише в 155 селах

...Мій старший колега Олексій Бірюков, роки журналістської молодості якого припали якраз на період будівництва Північнокримського каналу, написав про цю подію дві книги «Чайки летят за водой» і «Перекоп». Зустрілися ми з ним на мітингу, на Турецькому валу. І коли я попрохав його пригадати, як це було 50 років тому, Олексій Олексійович розповів: Крим без води був практично непридатним для життя. За даними вчених, з 926 селищ прісна вода була лише в 155 селах. 419 сіл взагалі не було забезпечено водою, у 57-ми люди користувалися солоною водою з ям і мілких колодязів, які влітку висихали. У колодязях 207 сіл вода була гіркою та солоною...

 

«Того дня, – пригадує Олексій Бірюков, – маса народу стояла на цьому місці. Всі чекали, чи приїде Хрущов, який відпочивав на Південному березі, адже відкриття каналу вже декілька разів переносилося через його зайнятість. Але Хрущов приїхав, а разом із ним і Шелест, і київське, і кримське начальство. Хрущов здавався веселим, він жваво перемовлявся з навколишніми. Коли вони з Шелестом перерізували стрічку, телефоном дали команду висадити в повітря гатку, і прогримів вибух, піднялася велика хмара диму та пилу. Було видно, як потік бурої води ставав усе ширшим, і вода ринула на південь, яка все більше заповнювала русло каналу, пінилася і вирувала на вибоїнах...

 

Хтось сказав: «Щасливої путі до Криму!» Всі зааплодували, хтось почав кричати «Ура!», і цей крик підхопила решта людей, і це «Ура!» залунало над степом. Не витримавши, багато хто кинувся прямо до води, стояв по коліно у воді, вмивався, мив руки. Хрущову залишалося правити ще рівно рік, і, на жаль у книзі «Чайки летят за водой», а вийшла вона вже за брежнєвських часів, цензура не дозволила навіть згадати ім'я Хрущова, і мені довелося описати мітинг і цей прорив загати, начебто з декількох поглядів, побачений очима одного з найкращих екскаваторників будівництва каналу Іллі Малишева, який згодом став Героєм соціалістичної праці, і його колег – Івана Мельника та інших».

 

Половина Азовського моря

Дефіцит прісної води був найгострішою проблемою в усі періоди життя людей у Криму. Особливо гостро відчувалося це в степовій частині, де те, що не було води не давало можливості вести сільське господарство, а часом і просто жити, де влітку в суховії панували пилові бурі, які зносили тисячі тонн чорнозему, які затьмарювали небі

 

Ідею будівництва каналу з Дніпра до Криму подав 1833 року засновник Нікітського ботанічного саду Християн Стевен. Цього року якраз була страшенна посуха, яка викликає голод і масову загибель тварин і людей. 1864 року до Криму зі столиці прибула спеціальна експедиція під орудою професора Козловського, яка за 4 роки зібрала матеріал для складання проекту. 1875 року він видав результати своїх досліджень у декількох томах, але, ознайомившись з ними, цар Олександр II кинув ці книги з дослідженнями в камін зі словами «Цього не буде ніколи!» . Реально ж зібралися будувати канал вже 1916 року, проте революція та громадянська війна зірвали ці плани.

 

Прокладка каналу з Каховки до Криму почалася 1950 року, коли постановою Ради міністрів СРСР цьому проектові було віддано пріоритет у порівнянні з двома іншими, просто фантастичними – перекиданням води трубами дном Керченської протоки з Кубані, і проектом опріснення води Азовського моря. Перший пуск води відбувся в травні 1958 року, але найголовнішим етапом був прихід води до Криму, який стався 17 жовтня 1963 року. Ветеран будівництва Микола Карнаух розповів для «Дня», що прокладка каналу була небезпечним будівництвом: хоча попереду бульдозерів та екскаваторів йшли археологи та сапери, які знешкоджували тисячі боєприпасів, але міни, гранати, бомби, снаряди потрапляли й під ніж бульдозера, і хоча жертв, як він пригадує, не було, але передок трактора інколи розносило вщент. Попадалися й братські поховання воїнів, і тоді їх урочисто переносили, встановлювали пам'ятники, а за номерами нагород встановлювали імена захисників Криму. Так стало відоме ім'я героя Перекопу командира взводу Кузьми Тураєва.

 

Так 1963 року дніпровську воду було подано до Красноперекопська, 1965-го – до Джанкоя, 1971 року – до Керчі. ПКК будували понад 10 тисяч осіб за допомогою понад 2 тисяч землерийних машин. Найефективнішими були бульдозери, якими стали переобладнані танки зі знятими гарматами і навісними ковшами та лопатами. Глибина каналу доходить до 7 метрів, ширина перевищує 100 метрів.

До Джанкоя вода каналом подається вниз самопливом, а після нього підіймається вгору чотирма насосними станціями на 82 метри вище за початковий рівень. За час експлуатації каналу ним подано до Криму 130 мільярдів кубометрів води, що становить половину води Азовського моря.

 

Після здачі третьої черги довжина Північнокримського каналу становить понад 400 кілометрів, а довжина всіх розводящих мереж у вигляді каналів і трубопроводів перевищила 11 тисяч кілометрів, на каналі налічується 675 насосних станцій. Для запобігання підтопленню водами з каналу і вторинного засолення довколишньої місцевості побудовано унікальну дренажну систему загальною довжиною всіх систем понад 14 тисяч кілометрів.

 

Північнокримський – найдовший штучний канал у Європі, і третій за довжиною в світі. Довший за нього Великий Китайський канал завдовжки 1782 кілометри, який китайці будували майже 2 тисячі років, і Каракумський канал у Туркменії, який розводить води Амудар’ї до передгір'їв Копетдагу, завдовжки 1445 кілометрів, який було побудовано за 34 роки:

 

Що Північнокримський канал дав Криму

Канал постачає до Криму 85% усієї використовуваної на півострові прісної води. У посушливі роки частка його води сягає 90%. Цього року, наприклад, вода Дніпра з каналу подається споживачам Сімферополя, Севастополя, Феодосії, Судака, Керчі, південнобережних міст, сотням степових населених пунктів. По тому, як ПКК став до ладу, наприкінці 80-х років площа зрошуваних земель у Криму сягнула 400 тисяч гектарів. Витрати на будівництво каналу окупалися за 2-3 роки. Якщо в господарствах збирали врожай пшениці 10-12 центнерів з га, то на поливних землях стали отримувати 90 центнерів...

 

У Криму було створено галузь рисівництва, площі під цією культурою становили декілька тисяч гектарів, урожайність його сягнула 100 центнерів з гектара, за рахунок кримського рису потреби України задовольнялися на 90%.

 

Таке могла зробити лише дійсно Велика вода. Мрія багатьох поколінь кримчан здійснилася!

 

На жаль, криза в аграрному секторі, викликана зміною власності на землю і розформуванням колгоспів і радгоспів, важко відбилася на роботі каналу. Загальна площа зрошувальних земель в середині 90-х років знизилася на дві третини, і зараз насилу відновлюється до колишнього рівня Колектив меліораторів освоює нові технології зрошування – замість дощувальних установок ДЦА-100, які виливали на поля тонни непотрібної води, в господарствах використовується крапельне зрошування, яке ефективно використовує воду, але при цьому потреба в ній знизилася в десятки разів, і тепер каналом не потрібно піднімати вгору мільярди кубометрів води, витрачаючи дорогу електроенергію, що підвищує вартість зрошування. Кабінет Міністрів реалізує програму реконструкції ПКК, яка поступово приводить у відповідність потенціал каналу з новими технологіями зрошування і водокористування в містах, і немає сумніву, що канал і води Дніпра вірою і правдою служитимуть кримчанам стільки, скільки існуватиме і сам Крим!