Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Чергова річниця (Автор: Кондрат Василь)

опубліковано 23 черв. 2014 р., 07:21 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 лип. 2014 р., 09:30 ]

Сьогодні минає чергова річниця з моменту, коли німецький нацизм і московський комунофашизм зчепилися у лютій борні за світове панування. Борні, яка коштувала мільйонів людських життів. До 22 червня 1941 року німецький націонал-соціалізм та московський більшовизм ішли поряд, допомагаючи один одному ‑ вишколом військових, матеріалами, тощо. Вони почали ділили Європу, святкуючи разом свої перемоги. День 22 червня 1941 року змінив відношення між ними ‑ хижаки перегризлися. Чи не першими їхніми жертвами стали українці. Захопивши за згоди Гітлера Західну Україну, московські більшовики, згідно своїх московських традицій, почали винищувати українську еліту. Тюрми Львова та інших міст, містечок, селищ Західної України були переповнені людьми, основним гріхом яких була їхня українськість. Дика орда насаджувала своє ординське світосприйняття. 22 червня застало їх зненацька ‑ треба було негайно замітати сліди злочинів. Почалося масове вбивство безневинних в'язнів ‑ їх розстрілювали, різали, розпинали на хрестах, замуровували живцем у камерах, ховали в землі напівживими, а то й живими. 

 

Ті, що залишилися жити після страшних випробувань Другої світової війни, мусять ці жахіття пам'ятати і усвідомлювати, не допускаючи їхнього повторення.

 

Але ось через більш як півстоліття в московській державі відроджується уже московський нацизм і фашизм. Знову, тепер уже політичні та духовні проводирі росіян, у своїй лютій ненависті до всього українського заперечують саме існування України і українців. Саме це звучить із уст Путіна – президента Росії, Кірілла – патріарха їхньої «церкви», безперервно прокручується на всіх телеканалах, зомбуючи простих росіян, створюючи з українців образ ворога. Вони знову прагнуть вбивств, крові, мордувань. Цього разу вони все починають зі сходу України.

 

Ми повинні не допустити повторення страшних трагедій минулого. Мусимо вимагати міжнародного суду над злочинцями ‑ Януковичем, Путіним та їм подібними, які розпалюють міжнаціональну та міжнародну ворожнечу, руки яких уже по лікті у крові.

 

Ми, українці, мирний і доброзичливий народ. Через наші землі завжди проходили торгові та мандрівні шляхи ‑ з півночі на південь, зі сходу на захід. Контактуючи з різними народами, ми вміємо жити у злагоді та мирі. Але коли на нашу землю приходять, щоб заперечити саме наше існування, щоб знищити нас ‑ мусимо перемагати ворога. Це єдиний вихід, щоб вижити і не допустити страшної Третьої світової війни, в яку втягують людство безвідповідальні російські шовіністи. Згадаймо ‑ виникнення і Першої, і Другої світових воєн пов'язано саме з московською політикою. Україна повинна врятувати людство від чергової трагедії. Мусимо відчувати і справджувати цю відповідальність

 

22 червня 2014 р. у Львові біля пам’ятника жертвам політичних репресій відбулось віче. Організатором віча була Львівська спілка політичних в’язнів України.

 

Ухвала віча

«Россия – самая паскудная, до блевоты мерзкая страна во всей мировой истории. Методом селекции там вывели чудовищных моральных уродов, у которых само понятие Добра и Зла вывернуто на изнанку. Всю свою историю эта нация барахтается в дерме и при этом желает потопить в нем весь мир...» Так писав И.А. Ильин, російський філософ про свою Россию.

 

Рядок із відомого вірша: «Трактор в полі дир-дир-дир…» упродовж 1939-1941 років, а особливо в червні 1941 року не стосувався Західної України. Тут трактори гуділи, тарахкотіли день і ніч, але вони стояли біля тюрем НКВД, аби заглушувати крики людей, яких мордували і катували, та звуки пострілів, коли людей вбивали.

 

Старші люди із будь-якого міста, містечка чи села Західної України можуть розповісти про ті жахи, які чинили енкаведисти (слово «люди» несумісне з ними). У Стрию розкажуть як у тюрмі над кухонною плитою підвішені на гаку за підборіддя висіли люди із обгорілими до колін ногами. У Добромилі Старосамбірського району покажуть соляні шахти, в які скидали живих людей. У Бібрці у котлах варили живцем людей.

 

Львів. В’язниця на вул. Лонського. Студент медицини Іван Кіндрат згадував: «… У великому приміщенні була гора трупів аж під стелю. Нижні були ще теплі. Вік жертв – між 15 і 60 роками, але переважна більшість – 20-35 років. Лежали у різних позах, з відкритими очима і з масками жаху на обличчях. Між ними чимало жінок. На лівій стіні було розп’ято трьох чоловіків, ледь покритих одягом з плеч, із відтятими статевими членами. Під ними на підлозі у напівсидячи похилених позах – дві монашки, з тими органами в роті.

 

Виявлені жертви енкаведистського садизму були вбиті пострілами в рот або потилицю. Але ще більше було заколотих багнетами в живіт. Одні – голі, чи майже голі, інші – в порядному вуличному одязі. Один був у краватці, напевно, щойно арештований. … У наступній камері – дві дуже молоді і навіть по смерті вродливі жінки, задушені, зі шнурами на шиї. Поруч двоє немовлят із розтрощеними черепами. На одвірку – свіжі плями розлитого мозку. Ще один вияв звірства повідтинані пальці, знята пасами шкіра на спинах. Накручували шкіру на патик, поступово…Закінчували один пас – починали другий…».

 

І сьогодні весь світ застиг в нерозумінні – чи то Путін збожеволів манією Гітлера, чи то він і був божевільним. Людство перед великим випробуванням – чи вдасться приборкати мирно звироднілу московську шовіністичну нечисть, яка напала на Україну. Україна дуже виважено і терпляче хоче мирним шляхом утихомирити збожеволілих російських шовіністів. Українці спільно з усім людством докладають  зараз зусиль, щоб врятувати світ від Третьої світової війни.

 

Ми, громада міста Львова, вимагаємо від Росії покаятись за свої злочинні дії проти людства здійсненні в минулому і припинити нинішню шовіністичну політику.

 

Росія була співініціатором І Світової та ІІ Світової війн. Росіє – схаменись! Людству не потрібна Третя Світова війна.