Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Боротьба радянського режиму з Львівською історичною школою Михайла Грушевського. (Автор: Труба Руслана)

опубліковано 23 груд. 2016 р., 07:41 Степан Гринчишин   [ оновлено 3 січ. 2017 р., 02:06 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Боротьба радянського режиму з Львівською історичною школою Михайла Грушевського (на прикладі Омеляна Терлецького)

 

Висвітлено боротьбу комуністичної системи з Омеляном Терлецьким, представником львівської історичної школи Михайла Грушевського. Показано, як тоталітарна система брутально нищила історичні традиції, історичну пам'ять й національну історичну науку та її представників. Ключові слова:львівська історична школа, Омелян Терлецький, радянський режим.

 

Період надвечір'я життєвого шляху історика, учня Михайла Грушевського, педагога, культурно-громадського діяча – О. Терлецького (1873-1958) відзначений тиском радянської репресивної машини, якого йому довелося зазнати в період "двох совітських пришесть" 1939-1941 рр. та з 1944 р. – до закінчення його життєвого шляху. У цей час О. Терлецький працював у Львівському державному університет ім. І. Франка (1940-1941; 1944-1948); Львівському відділі Інституту історії України АН УРСР (1940- 1941;1944-1947), Львівському відділі Інституту археології АН УРСР (березень 1948-січень 1950) та в Інституті суспільних наук АН УРСР (червень 1951-квітень 1952).

 

Варто зазначити, що українська еліта західних областей під час ідеологічних кампаній зазнавала особливого тиску з боку влади. Якщо у всій Україні загалом боролися з "націоналістичними ухилами", "проявами буржуазного націоналізму", то у Західній Україні з особливою силою розгортали всеосяжну кампанію переслідування вчених-істориків за належність до школи Грушевського.

 

В одному з виступів М. Хрущов зазначав, що під час обговорення діяльності окремих українських істориків і літераторів привертає увагу наявність "ідеологічних помилок і перекручування, намагання відродити буржуазно-націоналістичні концепції історика М. Грушевського і його "школи".(Лобай Данило. Непереможна Україна. Факти про боротьбу з українським націоналізмомна культурному фронті по Другій світовій війні / Данило Лобай. – Вінніпег: Видання комітету українців Канади, 1950. – С. 43).

 

Як зазначав О. Терлецький в автобіографії: "З приходом Червоної Армії в 1939 році зголосився до праці і від 26/10 1939 до 15/1 1940 р. сповняв обов'язки учителя в повній середній школі у Львові" (Архів ЛНУ, ф. 119, оп. – 1-Ос., спр. 1448. – Арк. 3).

 

Тож як бачимо шістдесятишестирічному колишньому гімназійному професору довелося у продовжувати свій професійний шлях у радянській середній школі. Нам вдалося віднайти матеріали О. Терлецького, що стосувалися методики викладання курсу історії у середній школі (Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, відділ рукописів (далі – ЛННБУ – ВР), ф. 115, спр. 258/ХХІІ: Реферат про навчання середньовічної історії, 1939-1940. – Арк.-6).

 

У них він зазначає, що "...мусить змінитися й спосіб навчання історії в школах. Мусить настати перевірка і переоцінка історичних подій, які з тих чи інших причин були оцінювані досі інакше..." (ЛННБУ - ВР, ф. 115, спр. 258/ХХІІ– Арк. 1 зв.).

 

З січня 1940 р. О. Терлецький розпочав паралельну трудову діяльність у новоствореному Львівському відділі Інституту історії України АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника й викладачем історичного факультету Львівського університету. У одному з перших номерів газети "Вільна Україна" за жовтень 1939 р. зазначалося: "Багато професорів Західної України зовсім незнайомі з духом радянської культури і сильно відстали від її великих досягнень за останні роки" (Антонюк Г. Майбутній український університет має бути зразковим науковим центром / Г. Антонюк // Вільна Україна. – 1939. – № 2. – 7 жовтня. – С. 3).

 

Тож вченого та його співпрацівників, як свідчать архівні матеріали, активно ознайомлювали з "Духом радянської культури": примушували "не менше двох разів щомісяця впровадити колективну форму праці над "Коротким курсом історії ВКП(б)" і окремими творами класиків марксизму – Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна" (Інститут історії України Національної академії наук України. Документи і матеріали. 1936-1991: У 2кн. – Кн. 1:1936-1947 / Відп. ред. акад. HAH України В. А. Смолій; Ред. кол. Г. В. Боряк, О. П. Реєнт, В. А. Смолій (голова); Упорядн. О. С. Рубльов, О. В. Юркова. HAH України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – С. 259).

 

Такі "примусові марксистсько-ленінсько-сталінські конспекти" О. Терлецького збереглися в фондах відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (ЛННБУ - ВР, ф. 115, спр. 238/ХХІ. – Арк. 22).

 

Вони засвідчують якими методами радянський режим "перевиховував" і змушував опановувати нову "універсальну" комуністичну доктрину представників львівської історичної школи Михайла Грушевського.

 

Перше знайомство О. Терлецького з радянською владою і радянською історичною наукою в 1940-1941 рр. відбулося відносно безконфліктно. Серйозні непорозуміння і переслідування розпочнуться після німецько-радянської війни, коли тоталітарний комуністичний режим вкотре розпочне боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом" і, зокрема, львівською історичною школою Михайла Грушевського до якої належав й Омелян Терлецький.

 

           Маховик репресій проти істориків львівської школи М. Грушевського набирав обертів. Перші доноси появились у грудні 1945 р. В лютому наступного року партбюро університету затвердило тематичний план доповідей з критикою "буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського та його школи". У звіті про роботу історичного факультету за 1945-1946 н. р. зазначається, що на пленарних засіданнях кафедр в січні-березні 1946 р. було заслухано реферати І. Крип'якевича, М. Кордуби, О. Терлецького, П. Добролюбського "з приводу буржуазно-націоналістичної концепції історії України проф. Грушевського, [...] було піддано гострій принциповій критиці буржуазно-націоналістичне висвітлення історії України Грушевським і особливо його учнями" (ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 17. – Арк. 37).

 

Особливу завзятість у боротьбі з концепціями М. Грушевського та його учнями проявляли тодішні ректор Львівського університету І. Бєлякевич, декан історичного факультету В. Горбатюк і завідувач кафедри історії СРСР В. Осечинський. У своєму несамовитому українофобстві вони мали підтримку московських і київських можновладців й координували свою діяльність із львівськими партійними чиновниками.

 

Так, у своїй "Доповідній записці" І. Бєлякевич писав про "буржуазно-націоналістичні вилазки" у статтях І. Крип'якевича, лекціях М. Рудницького, а серед тих, що проявили себе найяскравішими виразниками "низькопоклонства перед буржуазною культурою Заходу", називає історика О. Терлецького (Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури / Я. Дашкевич. – Л., 2006. – С. 374).

 

Заступник завідувача відділу пропаганди та агітації Львівського обкому КП(б)У М. Меньшов на нараді партактиву Залізничного району Львова наголошував: "Професор Крип'якевич, доцент Терлецький довший час в минулому були учнями Грушевського і в своїх роботах мали багато серйозних помилок у висвітленні історії України, але досі ще не викрили до кінця своїх помилок"(Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури / Я. Дашкевич. – Л., 2006. – С. 375).

 

  У звіті комісії управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(б) про перевірку стану ідеологічної роботи в Україні від 1 липня 1946 р. начальник цього управління Г. Александров інформував секретаря ЦК ВКП(б) А.Жданова: "Отъявленные националисты, выступавшие во время немецкого оккупации с погромными фашистскими брошюрами, Крипякевич, Кордуба, Терлецкий и другие имеют возможность и сейчас с кафедр институтов проводить свои враждебные теории" (Культурне життя в Україні. Західні землі: документи і матеріали / упоряд.: Т. Галайчак таін..; редкол.: Ю. Сливка та ін. К.: Наукова думка, 1995. – Т. 1.: 1939-1953. – С. 340).

 

Отже, прізвища львівських істориків, їх діяльність і позиція аналізувались на найвищому рівні в Москві, тому функціонери в Києві та Львові поводили себе так агресивно і брутально. Були у цьому "антиукраїнському хорі" й інші "солісти", в т. ч. місцевого походження. Всі вони виконували свої "партії" в "опері", написаній "композиторами" із радянських органів держбезпеки і партійних органів.

 

Тотальний наступ антиукраїнських сил розпочався в липні 1946 р. Завідувач відділу управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) С. Ковальов опублікував 4 липня 1946 р. у московській (звісно ж, російськомовній) газеті "Культура і життя" статтю "Виправити помилки у висвітленні деяких питань історії України", в якій заявив: "Відсутність критики буржуазно-націоналістичних поглядів Грушевського призводить до того, що окремі професори у Львівському університеті (Крип'якевич, Кордуба та ін.) й тепер читають лекції з історії України в дусі Грушевського, дотримуються його концепції, відверто виступають на захист його поглядів".

 

Статтю відразу ж передрукували київська "Радянська Україна" (24 липня) і львівська "Вільна Україна" (26 липня).

 

Отримавши команду з центру, місцеві "борці з українським буржуазним націоналізмом" посилили цькування львівських істориків.

 

24 липня 1946 р. у Львівському будинку партійної освіти було скликано нараду з питань ідеологічної робота, в якій взяли участь партапаратчики, лектори, викладачі суспільних дисциплін, діячі науки, літератури і мистецтва, працівники культосвітніх установ, преси – всього понад 400 осіб. З доповіддю "Про стан і завдання ідеологічної робота партійних організацій Львівської області" виступив секретар обкому Є. Желяк. Він заявив, що "буржуазно-націоналістичні концепції так званої історичної школи Грушевського", до якої належать М. Кордуба, І. Крип'якевич та ін., "стали духовною зброєю банд українсько-німецьких націоналістів" (Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури... – С. 377).

 

Через десять днів, 3 і 4 серпня, газета "Вільна Україна" надрукувала статтю В. Горбатюка "Викорінимо залишки буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського і його "школи"", в якій нещадній критиці та безпідставним звинуваченням піддано І. Крип'якевича, М. Возняка та інших українських вчених.

 

13 серпня на нараді партійно-радянського активу Залізничного району Львова (на його території розташовувався університет) змусили виступати з покаянними промовами І. Крип'якевича та О. Терлецького. Останній змушений був виправдовуватись і говорити, що, незважаючи на свій похилий вік (йому йшов 73 рік!), пробує перебудувати свій світогляд, переосмислити концепцію М. Грушевського й ін.

 

На пленумі Львівського обкому КП(б)У 29-30 серпня 1946 р. перший секретар обкому І. Грушецький вкотре наголосив: "Деяка частина місцевої інтелігенції, особливо історики та літератори – учні й послідовники Грушевського, які тепер працюють викладачами у наших вузах, намагаються використати кафедру для поширення буржуазно-націоналістичних поглядів серед нашого студентства. Ряд науковців, як Крип'якевич, Кордуба, Терлецький та інші, ще залишаються на позиціях "школи" Грушевського, не роззброїлися не розкритикували своїх помилок".

 

За кілька днів на пленумі Львівського міському КП(б)У його секретар І. Боднар заявив: "Партійна організація Львова вчасно не викрила шкідливих виступів і статей послідовників і учнів контрреволюційної псевдонаукової історичної "школи" Грушевського в наших вузах, наукових закладах [...] – Кордуби, Терлецького, Крип'якевича та інших" (Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури... – С. 381-382).

 

Своєрідною кульмінацією цього "суду нечестивих" стали загальноміські збори львівської інтелігенції в театрі ім. М. Заньковецької, на які зігнали вчених, наукових працівників, викладачів вузів, письменників, художників, артистів, представників партійних, радянських і громадських організацій. В президії зборів засідали заступник голови Ради Міністрів УРСР М. Бажан, три секретарі обкому, голова облвиконкому та інші чиновники. З покаянними промовами виступили І. Крип'якевич і М. Рудницький.

 

Преса інформувала, що "не задовольнив учасників виступ одного з послідовників і учнів Грушевського, доцента Терлецького. Його промова на зборах свідчить, що він нічого не забув і нічого не навчився. Автор ряду ворожих антинаукових книжок, що безсоромно фальсифікують історію України, доцент Терлецький дозволив собі твердити, що він ніби "не мав нагоди робити помилок". Як згадує очевидець цього судилища Я. Дашкевич, О. Терлецький виступав спокійно, мужньо, з великою гідністю: "В залі шуміли. На репліку з залу "ви ж псуєте наших дітей", він гірко всміхнувся і відповів з притиском: "Ваших дітей я не псую"(Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури... – С. 384).

 

Наприкінці зборів Є. Желяк ще раз сказав: "Колишні його [М. Грушевського – Р.Т.] учні та послідовники Крип'якевич, Кордуба, Терлецький та деякі інші все ж до останнього часу не відмовилися від псевдонаукових антинародних концепцій свого вчителя. Ці наукові працівники, які припустили досить багато помилок у своїх творах, повинні нарешті, беззастережно стати на правильний шлях в своїй громадській, науковій діяльності" (Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури... – С. 385).

 

Ці події знайшли відголосок за океаном на шпальтах української "Свободи" (Чистка в Західній Україні: Терлецький і Рудницький теж не задовольняють // Свобода. – Джерсі-Сіті. – 1946. – Ч. 214. – 31 жовтня. – С. 1).

 

Нова хвиля переслідувань накотилася на початку 1947-1948 н. р. після постанов ЦК ВКП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР" і "Про покращення викладання і політично виховної роботи у вищих навчальних закладах УРСР". Для їх обговорення провели кілька засідань ради університету, одне з яких перетворилося на загальне засідання всіх викладачів й тривало п'ять днів – 7, 8,9,10 і 14 жовтня 1947 р.

 

На цих зборищах ректор університету та виступаючі як своєрідні ритуальні мантри знову повторювали про "незадовільне викладання ряду дисциплін, які на низькому ідейному рівні читали викладачі Терлецький, Шпитковський, Сюсюкало", наголошували, що деякі викладачі, "які в роки окупації співробітничали з німцями, засудити свою поведінку (проф. Паше-Озерський, доц. Коструба, доц. Терлецький, доц. Давидяк)", звертали увагу, що "проф. Крип'якевич, проф. Левицький, проф. Рудницький, доц. Терлецький, Шпитковський та ін. не відмовилися від своїх ідеалістичних, буржуазно-націоналістичних поглядів".

 

Раду університету не задовольнили "виступи проф. Рудницького, доц. Давидяка, Коструби, Терлецького, в яких не було самокритики" (Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури... – С. 386).

 

Осудили їх за те, що вони пішли шляхом захисту своїх істинних поглядів і поведінки, несумісних з радянською ідеологією.

 

Таким чином, суспільна атмосфера навколо вчених, які належали до школи М. Грушевського, була нестерпною. Публічні звинувачення, постійні цькування, вимоги покаяння й інші методи морального терору спричинили 2 травня 1947 р. інсульт і смерть М. Кордуби. На кафедрі західних і південних слов'ян залишився лише О. Терлецький, якому й змушені були доручити виконувати обов'язки завідувача. Саме він у червні 1947 р. підготував і подав звіт про роботу кафедри в 1946-1947 н. р. (ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 46. – Арк. 2.).

 

У новому 1947-1948 н. р. на кафедрі далі числився лише доцент О. Терлецький, який, до речі, працював лише на 0,5 ставки. Тиск на нього продовжувався, його звинувачували "у всіх можливих націоналістичних гріхах". Про це йшлося у довідці Львівського обкому КП(б)У для ЦК КП(б)У щодо суспільно-політичної характеристики львівської інтелігенції та його інформації в ЦК КП(б)У про політичні настрої інтелігенції Львівської обл., на львівській міській партійній конференції про ідейно-виховну роботу в закладах освіти, науки і культури та ін. (Культурне життя в Україні. Західні землі: документи і матеріали... С. 397, 469, 470, 635).

 

Становище О. Терлецького під морально-психологічним оглядом стало просто нестерпним. У звіті декана історичного факультету про роботу в 1947-1948 н. р. зазначено: "У першому півріччі були розглянуті і піддані критиці друковані праці окремих викладачів, внаслідок чого були виявлені грубі буржуазно-націоналістичні погляди, які вони просували в цих роботах (Терлецький, Смішко та ін.) (ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 67. – Арк. 6).

 

Черговий виток репресивних заходів щодо представників історичної школи М.Грушевського добігав кінця. З січня 1948 р. сімдесятип'ятирічний О. Терлецький, хворий і нервово виснажений безглуздими звинуваченнями і переслідуваннями, звертається до ректорату Львівського університету з проханням звільнити його "від обов'язків доцента по кафедрі історії південних і західних слов'ян [...], тому що я наслідком старечого віку [...] і перебутої тяжкої хвороби серця в 1941 р. і недавньої хвороби запалення нервів, не почуваюся в силі сповняти таких тяжких і відповідальних обов'язків". Через чотири дні, 7 січня, ректор І. Бєлякевич підписав наказ про звільнення О. Терлецького з роботи за власним бажанням (Архів ЛНУ, ф. 119, оп. – 1-Ос., спр. 1448. – Арк. 31).

 

Здавалося б, цим сумним сюжетом можна завершувати тему, але, на жаль,жорна комуністичного тоталітаризму продовжують перемелювати нашу національну історію, культуру, мову, церкву, нищити історичну пам'ять, традиції і нині.

 

"Історична мафія", про яку писав Я. Дашкевич, продовжує свою руйнівну роботу. В своїх крайніх виявах це проявляється в таких історичних опусах, як "Очерки истории Украины", з одного боку, та, як це не дивно, у спробах нав'язати українському суспільству теорії мультикультуралізму, поліетнічності й відмови від етноцентричного погляду на історію, з другого. (Очерки истории Украины// П.П. Толочко, Н.Ф. Котляр, А.А. Олейников [и др.]; под. общей ред. П. П. Толочко. – К.: "Киевская Русь", 2010. – 480 с.).

 

Зважаючи на все це, розправа з О. Терлецьким та його колегами-істориками бачиться нині як один з елементів боротьби тоталітарного режиму з Україною та українцями взагалі.

 

По-друге, це була боротьба новоприбулих "істориків" з вченими і викладачами української національності.

 

А по-третє, масштаби і запеклість цієї боротьби значною мірою визначалися продовженням діяльності ОУН і збройним опором УПА, з якими не могла собі дати раду радянська комуністична система.

 

Труба Руслана викладач кафедри гуманітарних дисциплін, Львівський державний університет фізичної культури